Аеропорти-пересадки

Що робити 14 годин в аеропорту, з якого не можеш вийти, бо ти тут транзитом і візи необхідної не маєш? Можна читати, вайфаїтись, дивитися кіно на планшеті чи робити роботу на ноуті. Та коли двох останніх наразі немає, а в книжці й телефоні сіли батареї? І коли ти...

Марокканські дива. Диво №3

Коли я вже майже захлинулася сиром і сльозами, до моєї будки зазирає стілець. За ним вимальовується пара очей, великих, темних, а в них блищить подив. Стілець раптом зупиняється, перед тим як бути поставленим тут, всередині. Він завис над мокрою мармуровою поверхнею, а над стільцем зависло наше сум’яття – моїх очей і тих, інших.

Марокканські дива. Диво №2

що сидів поряд, я того не пробачу ніколи.
В якийсь момент я прокинулася, витерла слину рукавом і глянула у вікно. Темрява. Хоч око виткни. Але ми десь стоїмо. Але ж темрява. І не схоже це на якийсь автовокзал чи зупинку. Хлопець поряд прокинувся теж, але одразу ж знову заплющив очі, покосившись на мене.

Марокканські дива. Диво №1

Я стою у дерев’яній будці і жую сир. Він не порізаний – єдиним 300-грамовим шматом. Ножа в мене немає, а якби й був, не стала б шукати його у своєму бездонному, просякнутому дощем, розчаруваннями й страхами наплічнику. Кусаю сир і хлищу “Джек Деніелс” із пластикової пляшки з-під кока-коли. На вході до рота “Джек” змішується з солоними сльозами і стає ще бридкішим. Я ж не люблю сраний віскі.