I’m not like other girls, або Як ми усі пережили епоху постфемінізму

від | Гру 29, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить

Коли я була підлітком, любила думати, що я не така, як інші дівчата. Під цим малося на увазі, що я мала інтереси, які не вважалися стереотипно жіночими, і не завжди одягалася фемінно. Проте буду чесною, був у цьому і токсичний підтекст: вони якісь обмежені, але тільки не я. Що цікаво, всі жінки та дівчата в моєму житті (рідні, подруги та інші) були крутими, розумними, оригінальними, драйвовими. Але поряд із цим існувала ідея про те, що десь у паралельному всесвіті існують ті самі стереотипні жінки, яких нічого не цікавить, окрім манікюру та шопінгу.

Можливо, я просто була жахливою людиною у 16 років. Та проблема трохи глибша. Річ у тім, як жінок презентували у медіа на той момент. Згадаємо романтичні комедії нульових. Молодих дівчат часто сексуалізували, а героїні трохи за 30 були «нудними дружинами», які не дають головному герою веселитися та заважають йому на шляху до пригод. Нульові — це розквіт такого образу як cool girl. Дівчини, яка виглядає дуже привабливою, водночас має підкреслено «чоловічі» інтереси і, що головне, абсолютно нічого не вимагає. Вона не злиться, не має своїх потреб, не «виносить мозок» на відміну від тієї таки дружини. Вона любить пиво та піцу, обожнює футбол і ніколи не ввімкне якесь «дівчаче» кіно про кохання.

Здавалося б, що поганого в пиві та футболі. Абсолютно нічого. Річ лише в тому, що «чоловічі» інтереси вважаються гідними уваги і нормальними, проте мати стереотипно «жіночі» було соромно. Любиш макіяж, мелодрами та цікавишся модою? Краще не згадуй про це у пристойному товаристві. З іншого боку, було дуже легко «набрати очок», якщо ти знаєш на пам’ять всіх чемпіонів Moto GP або можеш перерахувати учасників «Металіки».

Ми забуваємо, наскільки світ змінився за останні 10–15 років. Буквально не так давно можна було почути, що «жіночої дружби не існує», або побачити в пресі відверто жорстокі та образливі заголовки стосовно зірок. Так, зараз ми теж обговорюємо об’єктивацію, ейджизм, нав’язливий фотошоп. Проте в нульові було не до цього. Наприклад, в американській пресі було нормальним цькувати знаменитостей, обзивати їх, відкрито критикувати їхній зовнішній вигляд.

«Це була відкрита, жахлива мізогінія», — зізнається Бен Віддікомб, який в нульових вів колонку про світські плітки в New York Daily News. Коментуючи те, як преса намагалася морально розчавити Брітні Спірз та інших зірок того часу, він додає: «Тоді медіа були неймовірно жорстокими до Брітні та інших жінок. Це був повний провал у моральному плані… І, на жаль, я був гвинтиком у цій машині».

Але чому так взагалі сталося? Як суспільство перейшло від другої хвилі фемінізму до періоду, коли називати себе феміністкою було соромно? Згідно з Time, початок 90-х був чудовим часом для жінок в Америці. В політиці на керівних посадах їх було більше, ніж будь-коли, в попмузиці руйнувалися стереотипи про жіночу сексуальність, а підпільна панккультура Riot Girrrl стала справжнім маніфестом свободи, диктуючи відмову від старих патріархальних звичаїв. Здавалося, що могло піти не так.

Кінець 90-х та нульові іноді називають епохою постфемінізму, тобто періоду, коли вважалося, що усі цілі фемінізму досягнуті, а отже, він більше не потрібен. Дійсно, де-юре жінки мали усі права й свободи, та, як ми бачимо сьогодні, до фактичного рівноправ’я було далеко. Сам же термін «фемінізм» отримав негативний контекст. Як розповідають The Take, відомі жінки уникали цього ярлика, а оскільки заведено було вважати, що нерівності більше немає, то виявляти та публічно засуджувати прояви сексизму було майже неможливо. Мовляв, «у вас жінок же є усі права, чого вам знов не вистачає?».

Ще однією причиною називають медіа. Саме тоді в США з’явилися цілодобові служби новин, які постійно транслювали події, і дуже часто герої цих подій обговорювалися в передачах днями, тижнями та місяцями. Проте щоб підтримувати рейтинги, потрібно було щось дійсно гостре. Авторам потрібно було створити драму, і для цього чудово згодилися жінки, яких у новинах протиставляли одну одній або звинувачували у всіх гріхах. Принцеса Діана, Моніка Левінські, пізніше Брітні та інші. Вони завжди були «винні у всьому самі». І що більшим був градус драми, то швидше рейтинги йшли вгору.

«Зрозуміло було одне: не існувало якогось правильного способу, як бути дівчиною. Лише безліч способів облажатися. І цього ми навчилися в попкультури», – влучно пише Vox. Виграти було неможливо. Вдягла відкриту сукню? Хвойда. Вдяглася скромно? Синя панчоха. Захищаєш свої інтереси? Стерва. Мовчиш? Сіра миша. Не відставали таблоїди, кіно та телебачення. А відповідно, виник єдиний наратив, де в жінок забирали будь-яку суб’єктність.

Саме тому дивитися ромкоми 20-річної давнини так тяжко. У них героїням прямим текстом пропонують схуднути та почати носити підбори, щоб сподобатися нарешті чоловікам. А якщо у дівчини добре складається кар’єра, то під кінець фільму її треба «вгамувати», адже мати амбіції та бути цілеспрямованою — це для тих, у кого немає особистого життя.

Не дивно, що ідея I’m not like other girls стала такою популярною. З одного боку, ті образи, в які вписували жінок, часто були дуже стереотипними та обмежувальними, а з іншого – дівчатам підсвідомо хотілося хоч трохи відпочити від тиску, тому ми намагалися відхреститися від усього «дівчачого» та завоювати повагу, демонструючи «чоловічі» інтереси.

За 15 років ті, хто були підлітками в нульові, виросли і змогли більш критично подивитися на те, що нам пропонувала культура. Але і суспільство виросло паралельно із нами. Після MeToo стало чітко ясно, наскільки змінився наратив стосовно жінок у медіа. І хоч проблеми досі є, принаймні зараз ми можемо говорити про них прямо, а це вже крок уперед.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!