Театр розладу харчової поведінки: від яблука до самоти

від | Лис 24, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить

Скільки себе пам’ятаю, завжди вела активний спосіб життя. Спортивні секції – у дитинстві, правильне харчування та біг – у дорослому віці. Не менше чотирьох разів на тиждень, не менше 10 кілометрів за тренування.

Перша хвиля карантину принесла зміни у встановлений графік через хвилювання та обмеження. Спорт все більше відходив на другий план. Вечорами ми ховалися по квартирах, все більше стаючи прихильниками домашніх видів розваг. Одного такого вечора, накидаючи на себе джинсовку, я побачила на підлозі ваги. Вдома я, до речі, їх ніколи не тримала. Того разу я стала на них та побачила цифру, яка потім зруйнувала мій світ. Некритична цифра «60» на вагах вмить змінила ставлення до себе.

Текст відображає лише особистий досвід героїні та не є узагальненням.

Епізод перший. Пів середнього яблука – 45 ккал

Мене не полишала думка про вагу. В інстаграмі однієї фітнес-блогерки я побачила план схуднення – зображення з розкладом харчування на тиждень.

Справа була за простим – зробити скриншот, підлаштувати під свій раціон (я вегетаріанка, і раціон здебільшого складався з продуктів рослинного походження) та купити потрібні продукти. Я була впевнена: проживу так десь півтора тижня, щоб вийшла «зайва рідина», та повернуся до звичного способу життя. Але у життя на мене були інші плани.

Я встановила спеціальну програму, яка вираховує кількість кілокалорій на день, задля швидкого досягнення результату. Треба було ввести бажану вагу, щоб додаток розрахував, скільки кілокалорій треба з’їдати на день, щоб бути в «дефіциті» норми та худнути. Моя кількість була 1000 ккал (для розуміння – це півтора батончика снікерс).

Реальний приклад раціону в один із моїх днів:
Сніданок: яйця зі шпинатом. Це приблизно 170 ккал
Обід: варений рис + соєві битки. Приблизно 250 ккал
Вечеря: салат із руколою та томатами. Десь 150 ккал. Через оливкову олію.

Залишок я витрачала на яблука (90 ккал одне) та горіхи (це вже жирніше, десь 645 ккал на 100 грамів, якщо говорити про мигдаль).

Горіхи я люблю, але дозволяла собі лише п’ять штук. Розсмоктуючи та відкушуючи малесенькі шматочки, щоб ввести в оману розум для сигналу «насичення». Такий раціон доповнювався тренуванням. Метою було за день залишити мінімальну кількість кілокалорій на рахунку.

Перший тиждень був найлегшим. Звичайно, я бачила своє «величезне» тіло, але мала план, як повернути себе до форми в найшвидший термін. Це заспокоювало.

У перший тиждень я позбулася двох кілограмів, і була найщасливішою (та найголоднішою) людиною на планеті. Ці два кілограми вселили в мене стимул і оманливу віру в те, що я все роблю правильно. Натхненна я вирішила продовжувати.

Через два тижні такого харчування першими здалися мої спортивні показники. Я не могла пробігти навіть три кілометри. Не кажучи вже про 10, але це мене не зупинило. Я розуміла, що тренування потребують багатшого раціону. Мені так подобалося, як швидко йде вага, що вперше у житті я відмовилася від спорту на користь звареного яйця на вечерю.

Ще через тиждень зрозуміла, що не можу ні про що більше думати, окрім їжі та калорій у ній. Замість банана бачила розрахунок у 110 кілокалорій на 100 грамів. Замість хліба на полиці лежали мої «жирні» ноги, притиснуті 250 житніми кілокалоріями на 100 грамів. Усе довкола перетворилося на цифри.

Мій мозок ніби перестав давати сигнали голоду та насичення. Тобто я вже не розуміла, коли настає момент «наїлася». Я перестала бачитися з друзями, бо не могла ні про що говорити, окрім кількості калорій та що це «приблизно сім кілометрів, щоб це тістечко не перетворилося на жир».

Похід до супермаркету збільшився на декілька годин. Я шукала товари без цукру, з натуральними інгредієнтами, прискіпливо читаючи про кожний продукт, переганяючи його у додатку, щоб дізнатися, скільки кілокалорій буде припадати на мій рахунок від цього їства. Відділи з солодощами, кулінарією, випічкою та крупами для мене просто зникли.

Я зачинилася від усього світу. Здавалося, що навіть із найближчими зустрічі стали нестерпними. Вони соромилися їсти та через мою внутрішню напругу надовго не затримувалися в моїй оселі.

Епізод другий. Полон

«Мамо, я так хочу булку з маком!» – я ревіла у слухавку. Бо так кортіло з’їсти свої улюблені продукти! Сир, різноманітну випічку, випити полуничний йогурт. Я мріяла про те, як зайду до магазину та візьму перше, що трапиться мені на очі. Що, як і раніше, зроблю собі чай, з’їм молочні вафлі та потім не буду картати себе за це весь день. Просто з’їм ті кляті вафлі без саундтреку до них у моїй голові: «Ти одразу потовстішаєш! Пам’ятаєш ту цифру на вагах? Знову так хочеш?»

Бажання їсти «все заборонене» стало нестерпним. Я склала угоду з собою: йду до магазину, купую що хочу, а потім просто тренуюся. Адже сили з’являться, отже, зможу пробігтися. Умови договору здавалися ідеальними – я щойно обміняла їжу на кілометри. В цей момент я важила вже на шість кілограмів менше від стартової точки.

Коли я прийшла до супермаркету, то почала брати по одній позиції з кожної смакової арени. Кисле, солоне, солодке, жирне, рибне, газоване.

Вдома це перетворювалося на культ. Праворуч на тарілці викладені різні види сиру, поруч – круасан та різноманітна випічка, ліворуч – солона риба та морепродукти, глибокий таріль займали чипси, горішки та сухарики. І звичайно, шоколад та різноманітні цукрові смаколики.

Я з’їдала все, що лежало довкола мене. Через відсутність сигналів мозку мені здавалося, що місце для останнього шматка шоколаду все ще є.

Потім сором за з’їдене знищував усі інші почуття всередині моєї душі.

Наступного ранку завжди була пробіжка як акт покарання за скоєне ввечері.

Потім я щоразу поверталася до звичного раціону.

Таких «зривів» було декілька. Востаннє дійшло до блювання від кількості їжі. Тоді вперше замислилася, що треба щось робити.

Вирішила дозволяти собі одну позицію «забороненого» на тиждень та збільшити кількість ккал на день, щоби була можливість тренуватися. Потім це все стало схоже на те, що описує Аллен Карр у книжці «Легкий спосіб кинути курити»: «Багато курців вдаються до скорочення куріння як до тимчасового засобу на шляху до повного припинення або до спроби встановити контроль над маленьким чудовиськом. Саме спроби скоротити куріння утримують нас у цій пастці все життя. Через кілька годин або днів утримання від куріння курець каже собі щось на кшталт: «Я не можу винести думку про існування без цигарки, тому, починаючи з цього моменту, я куритиму лише з особливих випадків або скорочу куріння до десяти сигарет на день».

Тепер йому хочеться, щоб в очікуванні наступної сигарети його життя текло швидше. Єдині сигарети, від яких, на його думку, він отримує задоволення, – це сигарети, викурені після періоду стримання.

Вичікуючи перед цигаркою додаткову годину, він «отримує задоволення» від кожної сигарети. Що довше курець чекає, то приємнішою вона стає для нього; оскільки «задоволення» від сигарети – це не сама сигарета, а закінчення хвилювань, викликаних потягом до нікотину. Що довше ви страждаєте, то «приємнішою» стає кожна сигарета».

Так сталося і зі мною, просто замість цигарок була їжа. День Х припав на суботу. Все було прораховано – я могла зустрітися з друзями і тепер дозволити собі щось смачненьке. Як ви зрозуміли, така стратегія не допомогла. Я відчувала себе нещасною наступні шість днів, тому що завжди думала про їжу. Обирала, що саме куплю, та чекала цього дня, як свого дня народження.

Епізод третій. Я, пончик та психотерапевт

«Ма, мені дуже треба до психотерапевта. Я не витримую це. Я хочу мати нормальні відносини з їжею. Хочу просто перестати думати про калорії».

Що було для мене найскладнішим? Видалити ту чортову програму. Ба більше, я купила річну передоплату! Але, як ви зрозуміли, це була одна з перших рекомендацій спеціаліста.

Я настільки загрузла в болоті недовіри до свого тіла, настільки втовкмачила собі, що в мене здоровенні ноги та «рятівний круг із жиру» на талії, що моїм ранковим культом стало обов’язкове зважування. Протягом дня я могла зважуватися понад чотири рази.

Моєму терапевту довелося пояснювати мені елементарні речі. Зневіра в себе перетворила мене на сліпе кошеня, якого потрібно було викохувати та навчати жити. Я дуже хотіла вилізти з цього, тому старанно виконувала кожну вправу, яку давав терапевт.

Одного разу вона сказала: «Спробуй тиждень просто їсти та не зважуватися. І подивимося на зміни». Тоді моє серце розігналося так, що аж у скронях бумкало. Це були пекельні сім днів. Наприкінці тижня я з острахом ставала на ваги. Цифра не змінилася.

З того моменту і почалося моє вивільнення з лап компульсивного переїдання (це розлад споживання їжі, за якого відбувається неконтрольоване переїдання). Я почала складати цеглинки моєї здорової фортеці.

Фінальний епізод

Терапія стала для мене порятунком. Приблизно рік моєї праці над собою дав можливість їсти те, що я хочу. Тренуватися за бажанням, а не «обов’язково, бо погладшаю».

Найважче позбутися почуття провини за з’їдене. Іноді всередині мене ще чутно голос розладу харчової поведінки, але вже настільки тоненький та незграбний, що вмить розбивається об мою фортецю.

Я більше не рахую калорії, помірно вживаю солодке та почала чути сигнали насичення чи голоду.

Та я досі тільки налагоджую взаємини зі своїм тілом. Бо розлад харчової поведінки завдає удару не тільки по відносинам із їжею, але й по самооцінці та впевненості. І, вибудувавши фортецю від компульсивного переїдання, потім доводиться зводити стіни перед думками, що твоє тіло «не таке ідеальне».

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!