Жіночі історії лідерства. Проєкт про українок, які змінювали історію

від | Лис 4, 2021 | Новини

Проєкт «Жіночі історії лідерства» – це десять історії місцевих діячок 19-20 століття, які намагалися змінювати життя інших жінок на краще. Проєкт презентували під час V Українського Жіночого Конгресу.

За словами історикині Оксани Кісь, героїні проєкту боролися 100 років тому, у час, коли у них були обмежені ресурси і права. Вони різні, представлені різні етнічні національні середовища, вони всі походять з різних верств і поділяли різні погляди, але всі вони намагалися допомагати жінкам ставати на ноги. «Про деякі постаті ми говоримо вперше, пори те, що у час, коли вони діяли, вони змінювали історію. Ми повертаємо ці імена в нашу українську історію», – відзначила Оксана Кісь.

Серед героїнь проєкту:

Віра Канкріна (1864-1920) – попечителька притулку для дівчат-сиріт, промоутерка жіночої освіти та благодійниця. Обіймала посаду попечительки дитячого притулку Олександрівського повітового опікунства дитячих притулків та підтримувала освіту дівчат у міській гімназії. Стала єдиною жінкою серед почесних громадян міста Олександрівськ на початку 20 століття. Нині це місто Запоріжжя.

Зінаїда Мірна (1878-1950) – організаторка допомоги біженцям Першої світової війни. У часи Української революції – голова «Українського товариства допомоги жертвам війни». Брала участь в розробці державної політики щодо біженців Першої світової війни. Одна із перших українських жінок у політиці та членкиня Української Центральної Ради (була обрана до складу виконавчого органу – Малої Ради). Учасниця Українського Жіночого Конгресу у Станіславові (сьогодні – Івано-Франківськ) у 1934 р.

Параскева Багринівська (1885-1968) – лідерка жіночого руху на Волині в міжвоєнний період. Працювала у Міністерстві юстиції уряду Української Народної Республіки. Стояла біля витоків, а згодом очолювала Союз Українок Волині з центром у місті Рівне, аж до повної заборони організації польською владою (1931-1938). Дбала про освіту й товариське життя українського жіноцтва, займалася просвітництвом, благодійністю на користь дітей та незаможних, організовувала дитячі садочки. За свої національні переконання була переслідувана радянською владою та емігрувала до США.

Валерія Білоконська (1856-1910) – громадська діячка, промоутерка просвіти та активістка народницького руху наприкінці 1870-1880-х років. Голова «Товариства взаємодопомоги працюючих жінок» у Харкові (1907-1910), котре підтримувало жінок в пошуку праці, створювало можливості для виховання дітей працюючих жінок, а також сприяло доступу жінок до вищої освіти.

Олена Кисілевська (1869-1956) – громадська діячка, редакторка, письменниця, перша Голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО). Членкиня організації «Союз Українок», працювала в філії цієї організації на Коломийщині. Сенаторка польського парламенту від Українського національно-демократичного об’єднання (1928-1935). Представляла інтереси українського жіноцтва на міжнародній арені.

Увесь проєкт за посиланням.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!