Режисерка Анастасія Фалілеєва: Під сяянням паперових ліхтариків ховається особиста трагедія

від | Лис 3, 2021 | Дивитися, Персони

Фільм «Тигр блукає поруч» (анімаційна студія Kapianimation) молодої української режисерки Анастасії Фалілеєвої цього року було відібрано до фестивалів Short Shorts Film Festival & Asia, LA Shorts International Film Festival, Montevideo World Film Festival.

В Україні його презентували на Одеському міжнародному кінофестивалі, а нещодавно короткий метр отримав свою першу нагороду – спеціальну відзнаку журі фестивалю Linoleum у Києві. Восени одразу два фільми Анастасії – «Тигр блукає поруч» та Papier-mâché – потрапили до номінації премії «Кіноколо».

Фільм «Тигр блукає поруч» створено за підтримки Держкіно. Це історія дівчини на ім’я Кацумі, яка бачить моторошні знаки, які вказують, що її життя опинилось у точці неповернення. Вона наважується на відчайдушний крок – покінчити життя самогубством. Саме у цей момент з’являється містичний Тигр. Для режисерки це дуже особиста історія депресії та тривоги, а у фільм вона вклала надзвичайно важливі думки.

З Настею ми поговорили про терапевтичність мистецтва, любов до Азії та, звичайно, обидва її фільми.

Під сяянням паперових ліхтариків ховається особиста трагедія

Події фільму «Тигр блукає поруч» дуже тісно пов‘язані з моєю особистою історією. Багато речей є документальними. Друзі – справжні і говорять власними голосами, риси головних героїв співпадають із реальними людьми. Ім‘я Кацумі – скорочене від Фуккацумі, що значить «Воскресіння», як у нашій культурі ім‘я Анастасія. І ще мільйон дрібниць, які я перенесла з власного досвіду на екран.

Це взагалі мій улюблений хід – витягти із себе проблему, загорнути її у гарний фантик та видати глядачеві. Під сяянням паперових ліхтариків ховається особиста трагедія.

Я завжди була дуже чутливою та вразливою, у 18 років це ще більше загострилось. Все накопичилося, мій любий дідусь захворів на рак, трохи згодом мій дорогий вчитель Олег Педан захворів на рак, критично нерозділене кохання до хлопця, від якого я була в шаленому захваті, ще купа купа всього.

Почувалася безсилою перед обставинами, маленькою та слабкою. Коли психотерапія почала потроху діяти, і я нарешті відклала ідею самогубства, перейшла до більш раціонального проживання проблеми – зняти про це фільм.

Акумулювати весь свій біль, але в делікатній манері, та замкнути це все у минулому. Наразі все більш-менш вирівнялось, дідусь здоровий, питання сердечні не бентежать, тривала терапія стабільно дає результати, навіть вдалося пережити смерть вчителя. Мені фільм важко дивитися, це ніби вікно в інше життя, у яке я однозначно не хочу повертатись.

Головна ідея фільму – показати, що ти не один

Це фільм про депресію, тривожність, невпевненість у собі, страх бути неприйнятою, нікчемною, дивною, божевільною, накручування себе, викривлене сприйняття реальності через призму переживань, замикання у собі та неможливість впоратись із шаленими емоціями.

Головна ідея фільму – показати, що ти не один. У депресії здається, що все, що з тобою коїться, – вперше для людства. Виходу немає, ніхто не зрозуміє болю, ти один ненормальний і докучаєш іншим. Тож фільм є дослідженням – чи є хтось, хто переживає те ж саме, що і я?

Виявилось, що дуже багато (навіть найнесподіваніших, здавалось би, людей) страждають від тривожності, невпевненості у собі, лікують депресію тощо. Багато хто плакав від фільму та підкреслював спільні риси й поведінкові патерни.

Я хочу підтримати усіх, хто має схожі проблеми та наміри, відверто поговорити про те, що так маскується в суспільстві. Про те, що вважається табуйованим: ти ходиш до психолога, психотерапевта, психіатра – ти що, псих?

Окрім того, я прагнула показати, що людина не завжди поводитиметься стереотипно під час депресивного епізоду або намірів самогубства. Тож фільм нагадує, що чуйність та пильність можуть вчасно запобігти страшному.

У «Тигр блукає поруч» терапевтична мета – подивитися на ситуацію збоку, затвердитися в тому, що я не одна, та законсервувати ці почуття як нагадування для себе майбутньої – твоя тривожність обманює тебе, ти цінна, багато хто любить тебе і готовий зробити все, аби допомогти пережити емоційну негоду. Сподіваюсь, він стане терапевтичним та превентивним і для глядача.

Я часто задивляюсь на небо, розсічене дротами електропередач, ліхтарики, нові швидкісні електрички

Фільм напханий символами і «пасхалками», більшість із них відома лише мені. Наприклад, картинки на стіні в кафе – це моменти дружби з хлопцем, що є прототипом Міцуо. В навушниках у Міцуо грає саундтрек мого попереднього фільму, в якому цей хлопець-прототип був композитором. Що до всім зрозумілих символів – найпотужніший, гадаю, це поле жовтих тюльпанів. Жовті квіти за повір‘ям віщують розлуку – те, чого так боїться Кацумі.

Це мій другий фільм японською мовою та про Японію (планую й третій). Я в захваті від японської культури, її тонкощів та унікального символізму. Дуже надихаюсь аніме Макото Сінкая, Хаяо Міядзакі, Сатоші Кона та інших. Музикою Джо Хісаїші та піснями RADWIMPS.

Мені близький цей погляд на світ, я часто задивляюсь на небо, розсічене дротами електропередач, ліхтарики, нові швидкісні електрички, відображення у калюжах, неонові вивіски та тісні багатоквартирні будинки. Усе це часто фігурує у сучасному японському мистецтві від ілюстрацій до анімації.

Щодня знаходжу клаптики цієї естетики у нашій реальності, це мене наповнює. Також вражає мова, я третій рік вивчаю японську, це ширше відкриває щілинку в той загадковий світ, якого я, на жаль, не бачила наживо.

Це дуже цікаво – збирати сцену як пазл та маскувати непотріб до невпізнаваності

Витратним матеріалом для створення ляльок та декорацій стало сміття. Я помітила, що пластикове пакування, коробки, шкаралупа від горіхів мають дуже цікаві рельєфи, часто схожі на черепицю, ілюмінатори тощо. Мене часто надихають форми дивних речей, наприклад, напівкруглої упаковки від авокадо! Це дуже цікаво – збирати сцену як пазл та маскувати непотріб до невпізнаваності. Плюс завжди є матеріал під рукою.

Я намагаюся сортувати сміття, плюс фільм – це одне з місць його перероблення. Для макета можна використати коробку з-під взуття і не доведеться купувати картон, та й це простий у роботі матеріал. Багато плюсів, від простої цікавості до екологічної складової.

Те, як я бачу світ, – моя особливість, яку треба плекати

Фільм Papier-mâché вкрай особливий та теж дуже особливий. Він про мого вчителя і лялькового майстра, режисера-аніматора Олега Педана. Він повірив у мене 16-річну й дивакувату і тим самим проклав шлях у кіно.

Гадаю, якби він не взяв мене на свій курс в університеті, я б жахливо розчарувалась і не знайшла б сили зайти в професію з іншого боку. Тоді я ще не знала, чи точно я хочу бути режисеркою, знімала «по приколу» якісь анімаційні етюди та більше бавилась у рухомі історії, аніж у кіно.

Олег Педан був до мене суворим, але дуже уважним і сповненим любові вчителем. Він передав багато свого досвіду та показав, що те, як я бачу світ, – моя особливість, яку треба плекати, яку можна спритно обертати у кінематографічну форму, а не просто дивакуватість, якої варто стидатись.

Коли ми познайомились, Олег Ігорович був здоровенним дядьком-режисером, ніхто не міг би й припустити, що через чотири роки він захворіє на рак.

Це був важкий час, Педан через неможливість працювати довірив мені доробити чи не половину його останнього фільму «Цирк на дроті» у ролі головного аніматора та другого режисера-супервайзера. Це дало мені величезний досвід та стало честю, але водночас було боляче бачити, як на очах згасає вчитель.

На останній, як виявилось, зустрічі з ним я записала лекцію про пап’є-маше на диктофон. Невдовзі Олег Ігорович пішов із життя, тоді я вирішила що маю зняти про нього кіно. Півтора року не могла доторкнутись до аудіозапису його голосу.

Наприкінці літа ми з продюсером Михалем Маргулісом домовились, що я беру себе до рук та починаю фільм про Педана. З 15 хвилин матеріалу нарізала три хвилини найголовнішого і зв‘язала монолог про пап’є-маше зі шляхом аніматора-новачка, який виростає у справжнього режисера.

Головний герой фільму – Ведмедик (головний герой автобіографічного фільму «Атракціон» Олега Педана). Вчитель завжди казав, що якби міг вибирати, то став би ведмедем, а не людиною. Ведмедик із «Атракціону» був дуже дорогий Олегу Ігоровичу як символ, я два роки вмовляла подарувати мені цю ляльку на згадку.

Виявляється, не дарма, адже завдяки ведмедику частинка Олега Педана назавжди залишилась зі мною та на екранах, у серцях тисяч глядачів та друзів майстра.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!