«Хрестик, або Дуже кривава книжка». В Україні виходить друком найвідвертіша книжка про менструацію

від | Лис 2, 2021 | Фемкульт, Читати

«Хрестик, або Дуже кривава книжка» — чесна книжка про табуювання і стигматизацію місячних, що вийде друком у видавництві Creative Women Publishing у 2022 році. Передзамовлення вже відкрито.

Це збірка репортажів та есеїв про жіночу фізіологію від першої менструації до клімаксу, над якою авторка, українська письменниця та журналістка Ольга Карі, працювала майже три роки.

«За три роки роботи над «Хрестиком» я встигла написати іншу книжку, пересидіти кілька локдаунів, зібрати добрих три з половиною десятки розмов та інтерв’ю з жінками молодшими і старшими за мене, з моїми ровесницями, подругами та жінками, з якими до роботи над «Хрестиком» навіть не була знайома, але які згодом допомагали порадами, знаннями, досвідом і з якими ми зрештою стали добрими приятельками — наче знали одна одну все життя!» — ділиться авторка.

 

Від самого дитинства дівчат привчають: місячні — це сором і бруд. Про «це» не говорять, про «це» мовчать, надто коли поруч чоловіки. Менструація та клімакс накладають на жінку безліч обмежень та створюють для неї додаткові потреби й незручності, які підкреслюють її «інакшість». Але водночас це саме та частина фізіології та жіночого життя, яка є важливою для всіх жінок.

Нова книжка Creative Women Publishing покликана довести: замість тригерної та соромної ця тема може стати об’єднавчою та ресурсною для українських жінок.

«Ми прочитали рукопис і одразу зрозуміли: і авторка, і книжка — дуже «наші». Дехто може здивуватися: що можна писати про менструацію на майже 400 сторінках? Тут хочеться застерегти старим як світ прислів’ям «Не судіть книжку за обкладинкою». Та й книжка насправді не так про місячні й менструальну кров, як про той-таки досвід жінки з моменту перших місячних дівчинки й аж до клімаксу. Так, ця книжка не так про фізіологію, як про відчуття: як воно, коли твій хлопець просить тебе спати окремо, коли в тебе місячні? Як воно, коли вчитель фізкультури у школі не вірить, що у тебе «ці» дні? Як воно, коли шмати протікають, і ти змушена відчувати палючий сором? Як воно, коли на тебе дивляться тільки як на фертиляційний об’єкт і цінність вимірюють тільки здатністю народжувати дітей? Як воно, чути зневажливе «Та у неї ж клімакс!», «Та в неї ПМС, що тут дивуватися!» Так, це безперечно найвідвертіша книжка про місячні та жіночий досвід, і такої книжки в Україні ще не було», — коментує команда видавництва Creative Women Publishing.

«Я вірю в силу жіночої підтримки, посестринства, жіночого плеча. Я вірю в мудрих чоловіків, яких не жахає вигляд коробки тампонів і які не непритомніють, дізнавшись, що з жінок раз на місяць тече червона-червона кров, а не синя рідина з рекламного ролику. Я вірю у виробників прокладок, які нарешті привчаться сміливо маркувати свою продукцію, як таку, що призначена для менструації, а не якихось незрозумілих «критичних днів», а ще нарешті візьмуть на себе відповідальність за екологічний вимір одноразовості своїх товарів, а не скидатимуть провину на жінок, які, мовляв, своїми прокладками зіпсували світові екологію та клімат. Я вірю в те, що і жінки, і чоловіки перестануть сприймати місячні як табу, а зловісне сьогодні слово «менструація» замість тавра сорому набуде свого первісного значення, ставши маркером жіночого здоров’я та сили», – говорить письменниця Ольга Карі.

Уривок із книжки

«Я росла в сім’ї, де працювали четверо дорослих, двоє з яких отримували і зарплату, і пенсію (дідусь ще й підвищену), і то дві мої упаковки «олвейз» на місяць були запланованою статтею сімейних витрат, а не дівчачим дріб’язком, який купувався так, між іншим. Прокладки — це було дорого. Кожна була на вагу золота! Ми вчилися стратегічному плануванню, себто економному використанню дорогоцінних прокладок: у перші дні, коли я аж по вуха хлюпала в крові, я виділяла собі чотири-п’ять прокладок, щоправда, максимально великих, потім кількість швидко знижувалась до двох-трьох, а далі й до однієї прокладки на день. Зараз це вже здається дикунством, але тоді розтягували кожнісіньку прокладку так надовго, наскільки це було можливим, бо якщо прокладки раптом закінчувалися швидше за місячні, то це вже були твої проблеми, що ти там підкладатимеш в труси — ганчірку, вату чи дулю з маком, бо грошей на позапланову додаткову упаковку просто не було. І ця жорстка, подекуди жорстока економія часто ставала причиною прикрих «протікань», бо ж ти мусила чекати аж до останнього, щоб поміняти прокладку. Міняти прокладки так часто, як того бажалось, а не за крок від катастрофи у вигляді плями на одязі, було нечуваним розкошуванням, яке мало хто з дівчат та жінок тоді могли собі дозволити. Часом на внутрішній частині стегон з’являлися подразнення, бо ти носила одну й ту саму криваву прокладку, тоді ще відчутно «пластикову», по п’ять-шість годин поспіль, поки вона остаточно не просякала, що аж живого місця на ній не лишалося, і тільки тоді вже нарешті міняла її. Це не додавало впевненості у собі.

До речі, саме цей страх приниження, страх бруду і кривавих плям став причиною того, що чимало жінок із пост-совєцького простору, які вповні пізнали усі «радості» прання менструальних ганчірок і закривавленої білизни, включно із постільною, категорично не приймають сучасної моди на екологічні багаторазові прокладки, надто ще й саморобні. Надто довго в своєму житті вони не мали жодної альтернативи тим «багаторазовим прокладкам». Тож тепер, коли їм за грубі гроші пропонують шиту полотняну прокладку, хай з якою красивою фурнітурою та малюнками на тканині, хай з якою благородною метою збереження довкілля та з якими разючими підрахунками щомісячної економії на купівлі гігієнічних засобів, ота гарненька екопрокладка (15 євро за комплект ) за фактом лишається «ганчіркою в трусах». І те, що оту гарнюню з комплекту за 15 євро треба спершу випрати вручну в холодній воді, так само як і «ганчірку часів молодості», і тільки потім кидати до пральної машини, не додає екотренду привабливості. Я й сама, уся така натхненна ідеями з «життя без відходів», «стоп-пластик» і «пакет не потрібен», замахнувшись на покупку кількох силіконових менструальних чаш, навіть подумки не припускаю, що я знов добровільно пратиму менструальне ганчір’я, чи то, пробачте, екологічні багаторазові прокладки, за які ще й відвалю грубі гроші. Я вітаю і поважаю жінок, для яких це не є проблемою, та все ж совок залишив мені на згадку надто глибоку травму, щоб я піддалася спокусі ще раз у своєму житті споглядати замочені у воді ряднинки, поплямовані менструальною кров’ю. Дякую дуже, може, в наступному житті».

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!