Наші мами не вчились фемінізму

від | Жов 25, 2021 | Дівчина говорить, Фемінізм

Мені пощастило народитися дівчинкою. Акушери роздивилися мене з голови до п’ят і щасливо записали в графі «стать» – жіноча. Записали і повісили на маленьку дитячу ніжку перший у житті ярлик із позначкою, яка мала пояснити світу, хто я.

Світ одразу все зрозумів і приготував для мене схему-інструкцію, за якою мала розвиватися звичайна дівчинка. Такий собі домашній посібник «Жінка звичайна, українська. Вирощування та догляд». Посібники такі, мабуть, продавалися в магазинах і були погоджені освіченими людьми з міністерств.

Тож мені треба було рости й набиратися умінь, якими має користуватися дівчина-в-майбутньому-жінка. Я мала вміти прибирати, прати, готувати, допомагати вдома. Мала бути м’якою, поступливою і ласкавою. «Ти ж дівчинка» лунало звідусіль, коли я сідала в крісло, розставивши ноги. «Ти ж дівчинка!» – коли я одягала широкі джинси й втикала у вуха плеєр. «Ти ж дівчинка!» – коли я огризалася, проявляла характер і, гримаючи дверима, тікала з дому.

Мабуть, через те, що з мене сильно хотіли зробити ту правильну дівчинку, мені так хотілось бути всім тим, із чим дівчинка не асоціювалась. Не скажу, що зовсім не подобалися дівчачі речі, заняття чи розваги. Але коли хтось вибирав їх за мене, це означало обмеження мого власного «я». Жіноче мало бути ніжне, приємне і слухняне. А те, що відрізнялося, викликало нерозуміння, обурення і неможливість вписати його у потрібні рамки.

Кожна з нас, жінок, як равлик, несе на собі зверху багаж, на якому написано «Ти жінка, страждай і живи».

Підліткові гормони, груди, які ростуть, коли захочуть, або не ростуть, і хай тобі. Менструація, від якої боляче, потім соромно, потім огидно і знову боляче. Ти маєш її приховувати, «бо це ж неестетично». І взагалі говорити про це серед людей, а тим паче, серед чоловіків – табу. Ліфчик, який соромно комусь показувати, або спідниця, довжина якої наче ідентифікує тебе і твою вартість для оточення

Спочатку від нас жадають показати ноги, груди, губи, личко. Потім за ці самі ноги і груди нас сексуалізують і оцінюють. А потім засоромлюють і засуджують, коли ми показуємо їх самі, наче б нам на це дозволу не давали.

Поколіннями наші бабусі й мами передавали одна одній набутий світогляд, вчили, як жінці знайти своє місце в суспільстві, що їй притаманне, а що – ні. Наші мами, а тим більше бабусі, не вчились фемінізму. Так було заведено: звички та моделі поведінки, вкорінені у суспільній ієрархії, диктувалися соціумом.

Дотепер. Жінки сучасного покоління нарешті глибоко вдихнули ковток свободи і сказали «досить» старим патернам. Ми зрозуміли свою силу і готові її показати. Ми більше не готові приймати канони, які нас обмежують, які говорять нам: «жінкам тут не місце», «треба піклуватися про жіноче щастя», «жінки – це прикраса».

Є одне але. Нам довго нав’язували поведінкові моделі і показували наші ролі в суспільстві лише з одного боку. Коли ми відкрили цілий світ можливостей, з’явилося багато нових запитань про те, який зробити вибір.

Що значить бути вільною і незалежною? Чи це змагання з чоловіками за успіх і владу? Чи мусимо ми приміряти на себе чоловічі ролі і конкурувати з ними, щоб бути на рівних? Як досягти того, щоб нас сприймали серйозно без проявлення напористості чи впертості? Як бути сильною, не відмовляючись від своєї емоційності й людяності?

Стверджувати, що ми домоглися рівності з чоловіками і нас більше не утискають – це як бачити саму верхівку айсберга. Все, що перебуває під водою, – те, що нам треба розгрібати самим: чи можлива рівність на практиці, де чоловічий і жіночий світи створені з купою відмінностей від нашого народження і до виховання і соціального становлення.

Як виглядати в тій чи іншій професії, що робити зі своїм тілом, коли приносити дитину у світ – є багато поглядів на мільйони різних моментів із життя жінки. Тому наша свобода така жадана. Вибір складний там, де ми ламаємо стереотипи. Стаючи на новий шлях, ми самі маємо будувати нові канони й орієнтири. Ніхто не скаже, коли тепер і в чому ми маємо бути щасливі.

Ми десь у процесі перебудови, де беремо на себе ролі, які до цього не брали на себе жінки, ми намагаємося балансувати свою природу з розвитком, задовольнити свої потреби і трішечки змінити світ. Для того, щоб нас поважали за наші досягнення, а не тільки за природні дані. Для того, щоб ми могли вголос сказати «Ні», і цього було достатньо. За короткий час ми намагаємося поєднати в собі багато нових ролей, до яких нас не привчали.

Фото авторки.

 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!