Квір-теорія в кінематографі: історія, інструменти та вплив на жіночі образи в кіно

від | Жов 13, 2021 | Фемкульт, Дивитися

Чи є кіно мистецтвом, і якщо так, то як воно співвідноситься з іншими видами мистецтв? Чи можна вважати, що кіно відтворює реальність? Як фільм впливає на глядачів? На ці та безліч інших запитань намагається знайти відповіді теорія кінематографу. З огляду на те, що кіно існує не так вже й давно, якщо порівняти з літературою чи театром, то його теорія ще тільки на етапі творення, в неї ще немає чіткої структури. Та є надзвичайно цікаві відгалуження. І одне з них ми сьогодні розглянемо: квір-теорію кіно.

Квір-теорія розпочалася під час бурхливого розвитку контркультур у 1960-ті роки. Спочатку це був рух на підтримку боротьби за права ЛГБТ-спільноти. Метою руху було показати, що сексуальна ідентичність, стать та етнічна приналежність – це все соціальні конструкти. Малося на увазі, що культура та соціум вирішують, що є нормою, а що – ні. І саме такий підхід призводив до того, що люди, які не відповідали потрібним стандартам, перетворювалися на маргіналів суспільства.

Квір-теорія з’явилася в кінематографі як відповідь на тогочасні візуальні репрезентації, які посилювали гомофобні наративи. Перші дискусії розпочалися після виходу статті феміністичної кінокритикині Лори Малві «Візуальне задоволення та наративне кіно». Авторка намагалася звернути увагу на те, наскільки жіночий образ у кіно слугує задоволенню чоловічої аудиторії. Та квір-теоретики були невдоволені тим, що Малві описує задоволення тільки з гетеронормативного погляду і виключає представників ЛГБТ-спільноти.

Після цього квір-теорія в кіно почала активно розвиватися та виокремила свої основні інструменти роботи з кінотворами: перформативність та декодування. Перший термін ввела Джудіт Батлер, гендерна дослідниця. Вона застосувала поняття перформативності до гендеру, заявивши, що він конструюється за допомогою перформансу: того, як ми про нього говоримо вербально та мовою тіла. Інший інструмент – декодування, що допомагає визначити підтекст фільмів. Наприклад, стрічку «Чарівник із країни Оз» квір-теоретики розшифрували як втечу від реальності до світу фантазій. 

І якщо здається, що декодування – це просто вчитування у кінотвір, аби знайти там ЛГБТ-підтекст, то інколи так воно і є. Та цей феномен не з’явився на порожньому місці – усе через відсутність репрезентації цієї групи людей у кіно. Саме тому потрібно було цю репрезентацію знайти для себе.

На стику феміністської та квір-теорій виникає лесбійська теорія кіно. Вона найбільше зосереджується на проблемі показу двох жіночих персонажів у кіно, коли цілеспрямовано не показують, чи є ці жінки лесбійками, чи ні. Все, аби догодити образу гетеронормативним та ЛГБТ-глядачам. По-перше, такі персонажі, які можуть бути лесбійками, завжди зображуються надміру жіночними, аби чоловічій аудиторії було приємно на них дивитися. По-друге, є примарні посилання на лесбійство чи альтернативний вибір способу життя, акцент робиться на міцних зв’язках та обміні довгими поглядами, сповненими любові, між двома жінками, які можна сприймати неоднозначно: як еротичні чи дружні. Прикладом фільмів із такими персонажками є «Смажені зелені помідори», «Кохання з першого погляду» та «Власний рекорд».

На щастя, не всі фільми мають цю проблему. Деякі режисери та режисерки наважилися ввести в сюжет відкритих лесбійських персонажок. Такі фільми, як «Ліанна» та «Неприкаяні серця», хоч і отримали неоднозначні відгуки від кінокритиків, та здобули любов кіноглядачів за щирість та відкритість персонажок. На онлайн-кінофестивалі «7+7» з 14 жовтня є можливість переглянути два короткометражних фільми, режисерки яких не побоялися бути щирими у своїх історіях.

 

«Зв’язок» Жанни Озірної – це персональна історія камінг-ауту режисерки, розказана у формі документального фільму. Авторка стрічки протягом року знімала свою родину, та як змінювалося її життя протягом цього періоду.

 

Фільм британської режисерки Анетт Кеннерлі «Після розставання» досліджує у формі ілюстрацій зі щоденника та думок, що таке нормальне життя після розриву стосунків. Головна героїня фільму належить до ЛГБТ-спільноти, однак це насправді ніяк не впливає на розвиток фільму, показуючи універсальність людського досвіду.

Саме завдяки квір-теорії Голлівуд почав робити такі фільми, як «Хлопці не плачуть», «Гедвіга та злощасний дюйм», «Горбата гора», які здобули премії «Оскар» та «Золотий глобус». А найголовніше – кіноіндустрія почала ставати набагато більш інклюзивною.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!