«Хотіла би я так виглядати у твоєму віці», – каже дівчина, молодша років на десять. І це мав би бути комплімент, проте якось журно. Не стільки за себе, скільки за неї. Інформаційна повістка, тренди, етичні норми змінились, а лекала, за якими жінки оцінюють одна одну і головне – себе самих, – застарілі. І наче вже на вибір є і кашемір, і альпака, а на виході – те саме потворне пальто з бобрика на виріст.

Бути молодою. Ні, навіть не так, виглядати молодшою за реальний вік – досі ключовий критерій того, чи все у нашому жіночому житті гаразд. «Трохи соромно зізнатись, що маєш вчений ступінь, бо одразу зрозуміло: тобі під тридцять», – тяжко зітхає знайома. Але чому те, що тобі під тридцять, тридцять, за тридцять, ба більше – добре за п’ятдесят, має бути проблемою? Чому ми досі ставимо своє єдине життя на одну полицю з кефіром, у якого завершується термін придатності, і оцінюємо його так само – за датою виробництва?

В університеті я обрала курс із соціолінгвістики, бо по-дівочому щиро захоплювалася професоркою, яка його викладала. Вона палила цигарку за цигаркою, та навіть сигаретний дим займав менший простір, ніж її харизма, коли вона заходила на катедру. Інтелігентна, розумна, витончена. Жінка, яка має справу життя. І знає собі ціну.

Знаю, що вона досі викладає і пише книжки, але досі не знаю, скільки їй років. Не знаю, бо ніколи не ставила цього запитання: ні їй, ні собі. Стверджувати, що вік нічого не важить, – лицемірство. Однак те, як його сприймати, має стати нашим незаперечним вибором.

Ти вчишся, працюєш над собою, шліфуєш професійні навички. Здобуваєш досвід, іноді вкрай гіркий. І весь цей час міліметр за міліметром у тобі проростає незрівнянне відчуття впевненості – у своїх знаннях і силах. Нарешті ти на своєму місці. І от тепер тобі має бути соромно, що це потребувало часу. Ніяково, що недостатньо молода. З якого дива?

Виглядати на свій вік нормально. А ще краще – нормально почуватись у своєму віці. Немає закону, що 25-й рік життя цінніший за 45-й чи 75-й. Тоді ж чому в’їдлива репліка «Видно, що тобі не 25» має нас, жінок, ображати?

Ну видно і видно. Це означає, що у співрозмовника стовідсотковий зір. І нічого більше.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!