Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці

від | Вер 27, 2021 | Без категорії

Тамара Турлюн – молода українська художниця, яка порушує у своїй творчості актуальні соціальні теми  – питання дискримінації та екології, водночас торкається зрозумілих кожному тригерів ностальгії. Масштабна виставка Тамари відкрилася 23 вересня у мистецькому просторі АКТ та триватиме до 17 жовтня.

Експозиція I dance at sunset – історія про середовище, яке сформувало Тамару як людину і мисткиню, про дикість, яку вона взяла від природи, та родинні зв’язки.

З 26-річною Тамарою ми зустрілися у неї вдома на Дарниці, де вона створила власний публічний простір – з липня у неї в квартирі функціонує самоорганізована галерея. Художниця розповіла, як це працює, пояснила багатошаровість своєї виставки в АКТ, а також не оминула теми про дискримінацію жінок із дитинства, адже ця проблема теж має відображення у творчості мисткині.

Мені приємно, коли люди приїжджають і кажуть: «Я вперше побувала на Дарниці!»

Мені подобається район Дарниці, де я живу зі своїм хлопцем. Під час карантину ми з Андрієм часто обговорювали, що в цьому осередку, на Лівому березі Києва, не вистачає мистецьких подій. «Чому б не зробити мистецький простір у власній квартирі?» – вирішили ми.

Наші друзі з Харкова створили подібний самоорганізований простір у гаражі («Гараж 127»). Я мала там виставку та дуже надихнулася. Довго виношувала ідею, але у певний момент зрозуміла, що треба починати зараз, тому що ти ніколи не зможеш дійти до ідеального задуму. Літом ми наважилися зробити першу виставку.

Мені приємно, коли люди приїжджають і кажуть: «Я вперше побувала на Дарниці!» Як виявилося, дуже багато художників живе на Лівому березі. Просто вони ніколи не зізнавалися в цьому.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Наша самоорганізована галерея дає можливість презентувати роботи, подивитися на них з іншого боку, зібрати аудиторію, якій вони будуть цікаві. З нами організувати виставку простіше, ніж у більших галереях та інституціях, що мають ширші вимоги.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Серед моїх друзів багато обдарованих художників, але вони часом не наважуються написати та запропонувати свої роботи великим галереям. Ми ж даємо їм виставковий досвід, із яким потім буде простіше рухатися далі.

Мені подобається через наш проєкт знайомитися з людьми, які живуть поруч. Це дуже надихає, сам простір наповнюється новими сенсами, стає спільнотою.  У нас вже розписані виставки до кінця року.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Те, що ми з Андрієм живемо у квартирі, куди приходять люди на виставки, звичайно, накладає свій відбиток. Проте ми вдвох заряджені цим процесом і нам цікаво в ньому розвиватися. Можливо, іноді і буває якось незручно, але не критично. До того ж люди не приходять без попередження, і ми можемо планувати час.

Вийти на рівень, щоб розклеювати афіші, ми ще, певно, не готові. Були такі ідеї, але поки такі плани лякають. До речі, вітальня у цій кімнаті у нас була недовго: я – художниця, Андрій – інженер, нам обом потрібен простір для роботи, тому залу ми переробили на майстерню.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Мистецький простір АКТ, де у мене 23 вересня відкривається виставка, теж розташований на Лівому березі. Я захоплена нашої співпрацею, вона продовжує ідею того, що мистецтво існує не лише на Правому березі, у центрі міста, а й на Лівому є вагомі осередки.

Я завжди відчувала себе такою ніби дівчинкою-дівчинкою, але дикою!

Ми з кураторами АКТу тривалий час розмірковували над концепцією виставки – це мала бути ретроспектива. Ідея залишилася, багато в чому я посилаюся на свої старі роботи, але основний наратив в іншому. Це виставка про середовище, яке мене сформувало у дитинстві. Експозиція не має певної хронології, вона нелінійна та охоплює багато тем.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Я виросла у селі Черкаської області, не жила там постійно, але батьки часто привозили мене туди на довгий час. Нещодавно я побувала там та зрозуміла, що хочу розказати про це місце.

Я мала змогу спостерігати за дітьми, які зараз зростають у тому селі. Сусідський хлопець ходив городом та гамселив по бур’янах. Теоретично, він міг провести цей час із другом, але друг живе на іншому березі села, і зустрітися не так просто. І все його оточення, його світ – якраз оці бур’яни, ця вічна зелень, величезний собака та інші тварини. Певно, я так само себе відчувала, коли була малою.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Я пам’ятаю, як ми гралися в кукурудзі. Це був цілий світ – ти маленький, кукурудза висока. Нехай там було тієї кукурудзи 10 рядків, але здавалося, що це ціле поле.

Це я відчуваю, як Дикість. Тільки зараз розумію, що цю дикість я постійно несу в своїх роботах. Коли повернулася з села, то багато що переглянула та зрозуміла, звідки взялася та дикість. Я завжди відчувала себе такою ніби дівчинкою-дівчинкою, але дикою!

Виставка в АКТі багатошарова, принаймні я закладала в неї багато думок. Наприклад, про жагу до мистецтва, яка зберігається і в селі. У мого дідуся було хобі – він робив із металевих різних трубок кільця. Вручну шліфував і виходили справжні прикраси, які я зберегла.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Років у шість мені подарували «розкішний набір» із пластиковими сережками і підвіскою. Через якийсь час дідусь приклеїв «камінець» із підвіски на саморобний перстень. Він мені нагадує серіал про Роксолану та прикраси Сулеймана. Це безперечно історія про сім’ю, а ще я хочу донести людям, що мистецтво завжди є всередині. Мій дідусь не художник, але у нього було прагнення якось себе виразити попри постійний клопіт. У мене на кухні висить робота дідуся, її я теж представлю у АКТі. Багато об’єктів, як ці, я в іншому випадку не показувала б. Але в АКТі вони зазвучать та поєднаються з моїми роботами.

Тема, яку не можна обійти у цій виставці, – природа. Зараз я приїжджаю до села, де вже немає моїх близких, але є територія, про яку ми піклуємося. Цей простір живе по-своєму, показує нам силу природи, яка перетворюється на боротьбу з нею.

Нам довелося спиляти безліч дерев, тому що через їхнє буйство руйнується будинок. На виставці буде відео цього моменту, історія про те, що потрібно буквально вбити дерево для того, щоб убергіти дім. Це така драма для мене.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Уся виставка емоційно забарвлена. Я дуже рада, що мені дали можливість утілити свої задуми в АКТі. Це великий простір, де можна працювати з масштабною експозицією.

Приємно, що багато хто може відчути себе знову дитиною через мої рефлексії.

Мені подобається навчати дітей та працювати з ними на рівних. Навіть афішу в АКТі малювала моя учениця Аліса Гребенюк. Діти надзвичайно мене надихають.

Вони зараз дуже свідомі, не пам’ятаю, щоб я в дитинстві була така. У мене є учень, хлопець років семи, який пояснює, що він не планує стати художником, а займається, щоб розвивати себе всебічно. Інша дівчина, вже підліткового віку, вступила до медичного коледжу та займається мистецтвом, як сама каже, для душі.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Коли з тобою дитина спілкується на такому рівні, ти одразу вибудовуєш із нею дорослі стосунки. Робота у студії – швидше хобі, бо я позиціоную себе художницею. Але студія надзвичайно важлива для мене. Я завжди пам’ятаю про своїх учнів та не випадаю з процесу – побачу якусь картинку десь на пінтересті та скидаю учениці, бо їй це дійсно буде цікаво та корисно.

Діти постійно фігурують у моїх роботах. Мені приємно, що багато хто може відчути себе знову дитиною через мої рефлексії. Я бачу, як зростають діти, з якими я працюю, і згадую своє дорослішання. Зараз усе, можливо, інакше відбувається через інтернет, але спільні риси лишаються.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Наступний крок – хочу працювати над жіночою підлітковістю, тим тонким моментом переходу від дитини ще не в жінку, але вже у дівчину.

В мене є двоюрідна сестра, яка живе у невеличкому містечку. Купляти речі вони з мамою їдуть до великого міста. Вона сучасна, модна дівчина-підліток. І от вона, наряджена з нарощеними нігтями, разом із нами їде копати картоплю. Це така дуальність, такий світ, що завжди залишається на межі міста і села.

Діти зараз мені показують не всі замальовки, знаю, що серед них є малюнки еротичного характеру. Підлітки можуть соромитися. Згадую, що я у цьому віці теж мала такі зображення. Ніколи нікому в житті не показувала їх і тепер дуже шкодую, що загубила той альбом. Я б його зараз залюбки подивилась.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Мене надихають і дорослі учениці, які приходять до студії ввечері після роботи. У багатьох є діти, але вони знаходять час для мистецтва, мають бажання творчої реалізації. Коли дивишся на таких людей, просто не можеш не працювати.

Через те, що я дівчинка, мені не було дозволено цим займатися.

Одна з серій робіт має назву «Сила праці» – це зображення оголених дівчат, випалені на дереві. Концепція з’явилася не одразу. Спочатку я працювала з фото, запрошувала дівчат фотографуватися оголеними. Це був цікавий досвід і для мене, і для моделей. Фото я сильно ретушувала, здебільшого через цензуру, яка є в соціальних мережах.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Результат часом нагадував мені живопис, бо живопис – це твій художній погляд на дійсність. Було цікаво поєднувати його з фото – швидкою фіксацією натури. Мені хотілося зробити зі знімків артбук, шукала нові візуальні форми.

Зважаючи на те, що процес зйомки у нас був дуже швидким, ніби підглядання у шпарину, зосередилася на дереві, як символі привідчинених дверей, через які підглядають за дівчиною, котра знімає одяг. Тобто спочатку була ідея дерев’яної книги у форматі А4, а потім пошук інструментів, якими працювати по дереву.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Простою відповіддю на запитання став випалювач. І тут я усвідомила, що це ж той медіум, в якому я хотіла працювати, коли ще була у школі. Тут і склався концепт. У школі на уроках праці дівчат та хлопців розділяють на групи лише за гендерною ознакою. У дітей немає вибору, просто одним дають інструменти, а іншим – приладдя для шиття.

Мене цікавило те, чим займаються хлопці. Вони не лише випалювали, а й працювали зі склом. Та лише через те, що я дівчинка, мені не було дозволено цим займатися. Зараз я показую серію з малюнками на фанері саме з цього погляду – як певної неможливості вибору і того, що цей поділ існує і досі.

«Ну, я вас знаю, оце ви зараз вступите, потім вийдете заміж, народите дітей. Це просто марно витрачений час».

Із дискримінацією та стереотипами я зіштовхнулася не тільки у школі. Мене не взяли з першого разу в коледж, і я пішла в майстерню до художника. Нас було четверо – я, моя подруга та двоє хлопчиків. Викладач на першій зустрічі зробив нам випробування на кшталт співбесіди. Цікаво, що у хлопчиків майже нічого не запитували, немов, хочеш бути художником – давай. У мене запитують, я теж кажу: «Хочу бути художницею». У відповідь чую: «Я вас знаю, оце ви зараз вступите, потім вийдете заміж, народите дітей. Це просто марно витрачений час». Ніби усі дівчата йдуть за однаковим маршрутом.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Я була на сто відсотків впевнена, що стану художницею, а що зараз роблять ті хлопці – навіть не чула. Річ у тім, що на творчому шляху можуть зустрітися різні перепони, і хтось дійсно відмовляється від мистецтва. Мистецтво – це завжди складно, це непостійна інфраструктура. Багато моїх знайомих відмовляються через те, що дуже складно залишатися митцем і підтримувати цю віру в самого себе.

Стереотип про дівчат, які вийдуть заміж, дуже живучий, тому більше вкладають у хлопців. Але зараз у мистецтві більшає жінок. Навіть вже на моєму курсі дівчат було більше за хлопців, і наш викладач зрозумів, що ми всі однаково сильні, тому максимально допомагав у навчанні. Раніше було багато утисків для жінок у мистецтві, ми заслуговуємо на те, щоб зараз про себе спокійно говорити.

Взагалі у процесі мого творчого навчання мені трапляються хороші люди. Художникам старшого покоління часом важко сприймати нове, налаштовуватися на зміни. Це нормально. Але постійне спілкування з молоддю їм дуже допомагає стати відкритішими.

Для мене надзвичайно важлива повага у спілкуванні. Я молодо виглядаю та через це можу відчути зверхнє ставлення до себе. Часом мені доводиться вибудовувати спілкування, і це неймовірний досвід в усіх сенсах цього слова.

Я була залучена до реставрації мозаїки художників-модерністів Ади Рибачук та Володимира Мельниченка на київському автовокзалі. Це праця, масштаб якої не передати. У нас були хороші стосунки з головним прорабом, і я підійшла до нього попросити, щоб дав мені десять людей, які ще не були на реставрації. Так і сталося, 10 чоловіків, чотири колони і я одна. Нам вдалося спрацюватися, часом мені доводилося вживати ненормативну лексику, але потім ми побудували ввічливе спілкування.

Ми дуже толерантно одне до одного ставилися, і, мені здається, робітників це теж надихало. Прораб потім замовив картину, сказав: «Мені дуже сподобалася твоя енергетика». Я відповіла, що тільки через цю фразу погоджуюсь, хоча зазвичай не пишу на замовлення.

Жінка у сучасному мистецтві: Тамара Турлюн про дикість, дитинство, дискримінацію та галерею у квартирі на Дарниці, The Devochki

Своїм прикладом, ставленням до багатьох речей можна змінювати цей світ, боротися з дискримінацією та сексизмом. Іноді людині треба просто показати, що можна дивитися по-іншому або спілкуватися толерантно; можливо, ця людина ніколи не була дотична до такого спілкування, а тепер відкриє для себе щось нове. Мені приємно бути причетною до таких людських змін, до нових відкриттів всередині та навколо себе.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!