«У ванні з восьминогом». Як досвід післяпологової депресії став книжкою

від | Вер 17, 2021 | Фемкульт, Читати

Письменниця та журналістка Анна Кіко  пережила післяпологову депресію та опісля написала про це книжку «У ванні з восьминогом». Анна розповідає, що зверталася з рукописом до різних видавництв, проте зрештою обрала шлях самвидаву та зараз відкрила краудфандинг на «Спільнокошті»

Ідея написання

У 33 роки я вперше стала матір’ю. Коли народилася моя донька, відчувала себе суперпідготовленим «бійцем»: пройшла курси для майбутніх батьків, прочитала купу літератури з виховання дітей, спілкувалася з жінками, які мали досвід материнства. Проте щось пішло не так. Фізично я була здорова, а всередині відчувала, ніби помираю. Я не могла підвестися з ліжка, у мене не було сил на те, щоб почистити зуби або прийняти душ. Я майже не виходила на вулицю і не спілкувалася з друзями. Рідні пояснювали мою поведінку «гормональними змінами» і «бейбі блюзом» (так часом називають пригнічений настрій жінки в перші два тижні після пологів). Проте річ була не в тім.   

П’ять місяців я провела у пригніченому стані. Одного разу прокинулася і почала планувати власне самогубство. Я думала про це так само, як ми з вами плануємо похід за продуктами в магазин. Ці думки здавалися мені логічним виходом із нескінченного кола мого внутрішнього пекла, в якому я ненавиділа саму себе і свою дитину. Проте якась здорова частина моєї психіки почала бити на сполох: хотіти померти – це ненормально!

Пам’ятаю, як віддала доньку чоловіку, а сама закрилася з ноутбуком у туалеті. Мені було так важко сконцентруватися, що я хвилин десять сиділа перед пустим монітором. Потім ввела у пошуку: «Я нещодавно народила, я хочу померти». Одразу натрапила на блог матусь, які хворіють на післяпологову депресію. Це словосполучення я чула один раз на курсах підготовки майбутніх батьків. Там було щось на кшталт: «У деяких жінок буває післяпологова депресія, але у вас її не буде». Після того, як я пройшла Единбурзький тест на депресію, який є у вільному доступі, і набрала максимальну кількість балів, то зрозуміла, що стала однією з «деяких жінок». Того ж дня чоловік повіз мене до психолога. 

На жаль, мій перший досвід спілкування зі спеціалістом виявився невдалим. Психотерапевтка вислухала історію моїх страждань, а потім почала говорити, мовляв, моя проблема в тому, що я не вмію цінувати те, що маю. У мене здорова дитина, чоловік, який кохає, підтримка батьків і друзів. За її словами, я просто «з жиру бісилася». Я вийшла від тієї горе-терапевтки ще в гіршому стані, ніж до того. 

Ще місяць провела у ліжку, обдумуючи фрази: «Я жахлива мати», «Моїй дитині краще без мене», «Я маю померти». Коли ці думки стали нестерпними, я зробила другу спробу: наважилася поїхати до психіатричної лікарні ім. І. П. Павлова. Поки наша з чоловіком старенька машина дерлася схилами, я думала, що ось зараз на мене надягнуть гамівну сорочку і зачинять у маленькій кімнаті з товстими стінами. Власне, я була вже не проти, хоча мені було соромно визнавати себе «божевільною». Звісно, я не розповіла про це друзям. Проте все виявилося не так страшно. Зі мною поспілкувався невролог, я пройшла купу тестів та вийшла з діагнозом: «клінічна депресія». Мені призначили антидепресанти та психотерапію.

Тоді мені стало легше. Я зрозуміла, що погані думки – це не я. Це симптоми хвороби, яку можна і треба вилікувати.  

«У ванні з восьминогом». Як досвід післяпологової депресії став книжкою , The Devochki

Шлях до публікації

Під час лікування я почала вести щоденники, в яких записувала свої симптоми і думки. Спочатку я могла писати по хвилині на день, потім – годину.  

Я почала спілкуватися з жінками, які переживали схожий досвід, та отримала колосальну підтримку. Жодних порад, звинувачень чи образ. Лише розуміння і співчуття. 

Коли я одужала, то зрозуміла, що хочу написати про цей досвід книжку. Робота над нею зайняла у мене рік. Думаю, книжка великою мірою допомогла мене одужати. Я не лише вивчала симптоми своєї хвороби, я змогла поглянути на неї збоку. Найголовніше, я зрозуміла, що не маю залишатися у стані депресії, що це така ж хвороба, як, наприклад, рак, який необхідно лікувати.

Книжку на складну тему в Україні не так просто видати. Я зверталася до деяких українських видавництв, проте після слів «післяпологова депресія» мені казали, що тема занадто вузька. Я не знайшла жодної книжки на цю тематику в Україні, проте побачила десятки романів про післяпологову депресію в Європі та США. Власне, на Амазоні є ціла серія книжок, написаних жінками про схожий досвід. 

Другою проблемою стала мова, якою написаний роман. Я писала його для аудиторії 18+, тому не стидалася говорити про акушерське насильство, суїцидальні думки та аутоагресію. Власне, у романі є такі слова, як «сперма», «секс», «пуповина», і це може відлякувати потенційних видавців. Проте мені хотілося зробити роман сучасним і живим, саме тому моя героїня думає і говорить, як сучасна українська жінка, а не як панянка з XVIII сторіччя.

Я думаю, якщо ми й надалі будемо уникати складних тем у літературі, ситуація не зміниться, тому вирішила видавати книжку самостійно. Це мій другий роман. Перший я надрукувала у відомому українському видавництві, тому чудово розумію, якими є етапи створення якісного продукту. Кошти на видавництво я збираю через платформу «Спільнокошт». Перед початком кампанії ми ретельно пропрацьовували бюджет, за який матиму звітувати. Я буду вдячна всім, хто долучиться до проєкту і допоможе першій в Україні книжці про післяпологову депресію з’явитися на світ. 

Про книжку

Роман «У ванні з восьминогом» написаний у жанрі «автофікшн». Це означає, що в основі роману лежить моя історія, проте є багато вигаданого. Я навмисне обрала саме цей жанр і додала другу сюжетну лінію, в якій героїня подорожує Африкою, закохується у пілота, плаває у Нилі та їсть смажене крокодиляче м’ясо. Це зробило роман легким і цікавим, попри важку і важливу основну тему. 

З уривком із книжки можна ознайомитися на сайті авторки

 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!