Чоловіче здоров’я та жіноча відповідальність

від | Вер 13, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить

Середня тривалість життя українських чоловіків 67 років, про що часто жартують деякі мої знайомі: «На кладовище швидше, ніж на пенсію». І звинувачують у всьому тяжку фізичну роботу, стреси та державу, яка змушує працювати до останнього подиху. Так, варто переглянути умови праці на підприємствах, удосконалити чи навіть переформатувати соціальну політику, зокрема пенсійну систему, але це більше допоможе тим чоловікам, які і так збираються дожити до старості.  

Згідно з даними Державної служби статистики України за 2019 рік, чоловіча смертність з 18 до 45 років втричі вища, ніж жіноча. Невже у такому віці, який Всесвітня організація охорони здоров’я вважає молодістю, чоловічий організм настільки потерпає від навантажень? Не зовсім. Хвороби системи кровообігу та органів травлення справді трапляються у тридцятирічних, але, як показує статистика, життя багатьох молодих чоловіків, особливо тих, кому з 15 до 29 років, обривають інші люди або ж вони самі випадково чи навмисно. 

Хтось скаже: українських чоловіків забирає війна. А я додам: із собою. Для порівняння: у 2019 році внаслідок бойових дій загинули 107 чоловіків, а самогубство скоїли 5112 (не виключено, що до цієї статистики потрапили військові, які вчинили суїцид у зоні АТО). Насправді цифра може бути більшою, адже ще є така причина смертності, як «ушкодження з невизначеними намірами»: слідчим не вдалось встановити, чи людина навмисно позбавила себе життя, чи випадково, чи їй хтось «допоміг».    

Але що зрозуміло напевне: багато молодих чоловіків з цієї сумної статистики могли б зараз жити, якби цінували своє життя, вміли управляти емоціями та прораховували наслідки своїх слів і вчинків. 

Однак їх так не виховували: токсична маскулінність диктувала бути агресивним та азартним, займати побільше простору, порушувати правила, ігнорувати власний емоційний стан та чужі межі. З дитинства чули: «Не будь як дівчисько!», а в мізогінних спільнотах натрапляли на застереження в дусі «проявиш емпатію станеш оленем». 

Токсичній маскулінності складно опиратись: у багатьох випадках вона приносить миттєву користь та й оточення її схвалює. І під «оточенням» маю на увазі не жінок, заради яких нібито «розв’язують війни та чинять дурощі», а іншу половину людства. Так, для чоловіків важливіше справити враження одне на одного, аніж на «прекрасних дам».

Дослідниці Ратгерського університету виявили, що чоловіки, які дотримуються традиційних уявлень про мужність, частіше звертаються до лікарів, аніж до лікарок, оскільки перших вважають більш компетентними. Втім, представникам своєї статі вони менше розповідають про симптоми, аби не здаватись слабкими. А от із лікарками ці чоловіки охочіше обговорювали свої проблеми зі здоров’ям. У жіночих очах вони не бояться постати вразливими, припускає одна з авторок дослідження. 

Поза медициною чоловіки теж не поспішають відкривати душу одне одному. І недарма. Якось знайомий поскаржився мені на свого друга, який переживав розлучення з дівчиною і обговорював свої почуття з ним. Мій приятель сприйняв це як ниття, тож підтримав відповідно: «Що ти як ганчірка! Візьми себе в руки!» Найцікавіше, що після скарги сам знайомий спокійно розповідав мені про невдалі стосунки зі своєю колишньою. Авжеж, я його ганчіркою точно не вважатиму, а навіть якщо й так, то хіба це не моє жіноче призначення вислухати, надихнути, потурбуватись?

Але одна річ, коли все обмежується проговоренням проблеми. Інша коли відповідальність за своє здоров’я (емоційне та фізичне) чоловік перекладає на жінку. 

«От побачиш, я одразу кину палити та бухати, щойно знайду свою єдину», казав мені один. 

Інший обіцяв те ж саме, тільки замість «єдиної» чекав на «правильну дівчину».

На моє запитання «А що зараз заважає?» відповідали: «Брак мотивації». 

На мої аргументи «ніхто не може підштовхнути людину до змін, якщо вона сама цього не хоче» та «якщо позбудешся шкідливих звичок, то, ймовірно, у тебе з’явиться більше шансів привабити “правильну” партнерку» вони хитали головою. Ні, треба дочекатись тієї самої і зміни не забаряться. 

Чи можна уявити дзеркальну ситуацію: жінка запевняє, що облише алкоголь та цигарки, щойно в її житті з’явиться «правильний» чоловік? Найімовірніше, її обізвуть інфантильною, а якщо вона репродуктивного віку, то ще почує: «Ти ж майбутня мати! Такі, як ти, потім у соцмережах гроші на лікування дитині збирають!» До того ж у суспільстві панує думка, що жінка більш психологічно стійка та здатна переносити будь-який біль. А чоловік — він сильний, може зламатись. 

Американське дослідження та українська дійсність

У 2019 році Клівлендська клініка провела дослідження, щоб з’ясувати, наскільки важливо для чоловіків турбуватися про своє здоров’я. Лише половина опитаних із 1174 людей вказала щорічні обстеження регулярною складовою догляду за собою. 

20% респондентів зазначили, що не були чесними з лікарями. Найчастіше вони так чинили, бо почувались збентеженими (46%), не хотіли почути, що їм доведеться змінити свій стиль життя/раціон (36%), воліли б не знати про ймовірні проблеми зі здоров’ям (37%). 

За словами 41% учасників, у дитинстві їм казали, що чоловіки не скаржаться на своє самопочуття. 

61% опитаних ймовірніше підуть на обстеження, якщо їм стане зручніше відвідувати лікаря. Тому в клініці задумались над тим, як це зробити: запровадити віртуальні візити, призначати зустрічі з пацієнтами в неробочий час, проводити скринінги для локальних спільнот тощо. 

А тепер повернімося до наших реалій. 

В Україні представники низки професій мають щороку проходити профілактичний медогляд. Не знаю, як це відбувається у столичній лікарні, але у районній обстеження нагадує проходження лабіринту із книжки «Гаррі Поттер і кубок вогню». Тобі видають папірець із номерами потрібних кабінетів, які розташовані на різних поверхах. Ти бігаєш і скрізь займаєш чергу, домовляючись із колегами, які теж мають цього дня пройти медогляд. Але не забувай, до лікаря ще хочуть потрапити поточні пацієнти, які в обіцянки «я на хвилинку» давно не вірять. І от ти нарешті в кабінеті, тебе запитують, чи скаржишся на щось. Якщо ні, отримуєш в медкартці штамп «здоровий». 

Якщо так, лікар слухає тебе у пів вуха, виписує щось нерозбірливим почерком і просить гукати наступного. Через черги ти навряд чи пройдеш всіх лікарів за один день, до того ж більшість із них працює до 14:00. Щоб не відпрошуватися з роботи, ти через знайомих знайомих передаєш лікарю шоколадку чи купюру, щоб тобі просто поставили штамп. У такому разі виявити вчасно якусь хворобу, якщо вона не проявляється яскравими змінами у зовнішності або болем, складно. 

Щоб отримати належне медичне обслуговування, пацієнту доводиться і лікарів смикати, і боротись із власною пасивністю. Чи виглядає така боротьба привабливою з погляду токсичної маскулінності? Не дуже. Це не видовищно, глядачів замало та й ніхто не скаже: «О, мужик, так їх!» Організувати медичне обстеження це частина нудного побутового (а отже жіночого) менеджменту, де треба записуватись, дотримуватись рекомендацій перед здачею аналізів, вирішувати, що з цими результатами робити, шукати свого лікаря та бути відвертим із ним. Чи геть кожна українка поспішає на медогляди? Ні. Проте яка не була б причина небажання, нестача часу, вибір «вилікувати зуб чи купити дитині черевики»  з наслідками, найімовірніше, доведеться розбиратись їй самій. І часом причина не в байдужості рідних, а в тому, що жінка боїться їх емоційно навантажувати. 

А наслідки чоловічої відмови йти до лікаря та любові до шкідливих звичок лягають на плечі всієї сім’ї.  

Минулого літа на моїй сільській вулиці, на якій менше трьох десятків житлових будинків, померли чотири чоловіки. Не встигли справити 40 днів за одним, як вже ховали іншого. Троє із них протягом життя зловживали алкоголем, через що отримали «букет» хвороб. У літньому віці за умовлянням рідні вони почали лікування, яке чергувалось із зривами, а в декого із запоями. Але жодного із них родина не покинула напризволяще.

«Дружини цих чоловіків не були правильними та єдиними, раз тим забракло сил змінитись»,  сказали б, мабуть, мої співрозмовники. 

А я б відповіла: «Ні, у їхньому житті не було правильних чоловіків, які б надихали їх вести здоровий спосіб життя, ходити до лікаря, вирішувати конфлікти без кулаків, виявляти свої сум та радість».

Проте ще краще було б, якби цей матеріал написав чоловік.

 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!