Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок

від | Лип 28, 2021 | Статті, Фемінізм

Після кожного чергового «локдауну» ми згадуємо про цінність простих мелодій, побутових дрібниць, які насичують нас враженнями.

Із радістю повертаємося до «нормального»: можливості зайти за філіжанкою кави, гуляючи містом, поснідати авокадо-тостом чи зустрітися ввечері з друзями на кілька коктейлів. І якось важко уявити ситуацію, за якої тобі відмовляють у приготуванні американо не через снобізм бариста, а просто бо ти – жінка. Що тебе не пускають до бару без супроводу чоловіка.

І якщо раптом ти заходиш у ресторан на обід, то тобі пропонують спеціальне жіноче меню із вдвічі вищими цінами.

Все це – реальні факти з історії «індустрії гостинності», яка геть не завжди була гостинною до жінок.
Виникає певний парадокс: жінки стояли за шинквасом, подавали та готували їжу, варили пиво (у Британії навіть виник окремий термін – ale wives) та каву, але часто не мали можливості споживати їжу та напої в публічному просторі.

Навіть на початку 20 століття деякі львівські кав’ярні в рекламі робили наголос на тому, що в їхніх затишних залах гості ніколи не побачать жінок. Водночас іноді саме жінки були власницями таких кав’ярень та авторками цих оголошень.

Кожен подібний епізод в історії відкриває низку глибоких внутрішніх протиріч патріархального суспільства і зачіпає безліч супутніх тем: від релігійних табу до політичних скандалів.

Жінки VS кав’ярні Лондону

У 1674 році з’явилася «Петиція жінок проти кави», в якій англійські жінки просили заборонити чоловікам до 60 років пити цей «мерзенний новомодний поганський лікер». Серед головних аргументів: чоловіки витрачають весь час та гроші на кав’ярні, знесилюються, «всихають» та ухиляються від виконання «подружніх обов’язків».

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

«Петиція жінок проти кави»

Поширеною є думка про те, що поява подібного тексту була наслідком заборони жінкам в Англії відвідувати кав’ярні, і цей памфлет – прояв образи: «Якщо ми не можемо ходити до кав’ярень, давайте просто заборонимо їх».

Однак сучасні дослідники наголошують на тому, що ця історія набагато більш складна та показова. Та й взагалі, ймовірно, жінки не брали участі у створенні цієї петиції.

Для того, аби зрозуміти, що таке кав’ярня в Лондоні 17 століття, нагадуємо, що саме тут відбувся перший шаховий турнір, у кав’ярні придумали скриньку для голосування та й ринок страхування «Лондонський Ллойд» спочатку був кав’ярнею.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Кав’ярня в Лондоні 17 століття

Тисячі кав’ярень Лондону були прототипом сучасних соціальних мереж: виконували роль «пенні університетів», політичних клубів, бізнес-хабів і кунсткамер. Тут створювалися та поширювалися новини. На кореспонденції не вказували прізвище та адресу проживання, варто було лише відправити листа в конкретну кав’ярню із зазначенням імені, аби адресата було знайдено. Не потрібно було розповідати, яку політичну силу ти підтримуєш – можна було просто сказати, в якій кав’ярні ти проводиш час.
У кав’ярнях вирувало соціальне життя, і його було важко контролювати.

Чи могли відвідувати кав’ярні жінки? Наразі дослідники сходяться на думці, що прямих заборон не існувало, однак поширеним перебування жінок у кав’ярні було лише у двох випадках: якщо жінка була працівницею кав’ярні або ж секс-працівницею. На цю тему створювалося багато сатиричних текстів, які мали утримати «чесних жінок» від відвідування таких закладів, а також призвести до того, аби жінки вкрай негативно ставилися до зустрічей їхніх чоловіків із друзями час від часу на чашечку кави.

Всі ці історії – і про «розпусних жінок», і про «кавових імпотентів», і навіть про те, що найбільш активними відвідувачами кав’ярень були геї, – створювалися та поширювалися з подачі королівського двору. Чарльз Другий після реставрації монархії боявся критики та занадто непередбачуваних політичних ідей, які мандрували кав’ярнями, тож розгорнув справжню інформаційну війну проти їхніх відвідувачів: чоловіків у кав’ярні треба було представити як недостатньо маскулінних, жінок – як аморальних.

Ймовірно, що й славнозвісна «Петиція жінок про кав’ярні» – один із інструментів цієї кампанії, і що вона жодним чином не відображала реального ставлення англійських жінок. Радше, вона була просто приводом для реальної заборони кав’ярень у 1675-му році. Правда, через протести досить швидко пряму заборону довелося відкликати і продовжувати вести боротьбу з кав’ярнями за допомогою старих добрих памфлетів та карикатур.

Симптоматично, що й зараз автори матеріалів з історії кави цей випадок часто представляють винятково як «боротьбу статей», кепкують із «ображених жінок» та таким чином поширюють гендерні стереотипи та інтерпретують інформацію в контексті, створеному ще політичними технологами Чарльза Другого.

Стейки з кров’ю та присмаком сексизму

Традиція стейк-хаусів нараховує кілька століть: англійські дешеві чоп-хауси, в яких можна було швидко з’їсти великий шмат відбитого м’яса, в 19 столітті поступово перетворилися на фешенебельні ресторани з розкішним інтер’єром, вишуканим меню та забороною на відвідування для жінок. Саме в такій своїй іпостасі вони поширилися територією США та протягом тривалого часу утримували реноме «суто чоловічих клубів».

Наприклад, лондонський Stone’s Chop House до 1921-го року забороняв жінкам заходити в зал. Звісно, це лише один із багатьох прикладів. І досі на різних форумах можна знайти згадки про «старі добрі часи», коли жінки своєю присутністю не відволікали чоловіків від важливих справ: паління тютюну та поїдання баранячих нирок. Правда, іноді трапляються фрази на кшталт «У 30-ті чоловіки зрозуміли, що жінки за столом, радше, підкреслюють смак морського язика, ніж відволікають від нього», але від цього не те щоб легше: жінки в уяві багатьох кулінарних оглядачів все ще щось «підкреслюють» та «прикрашають», а не просто на рівних п’ють, їдять та проводять час.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Лілі Ленгтрі

У цьому контексті цікава історія Keens Steakhouse (колишнього Keen’s English Chop House) на Мангеттені. За можливість їсти в цьому місці на початку 20-го століття активно виступала акторка Лілі Ленгтрі – жінка, яка зробила блискучу кар’єру на двох континентах та, ймовірно, слугувала прообразом Ірен Адлер. Після того, як заклад скорегував свою політику щодо гостей-жінок, керівництво запустило рекламну кампанію «Жінкам пощастило, вони можуть їсти в Keen’s» та влаштувало святкову вечерю на честь акторки.

Правда, на цій вечері в стейк-хаусі все одно чомусь подавали не стейки, а «більш жіночу їжу»: м’ясо птиці та морепродукти. Та й свідки пишуть про те, що протягом багатьох років у цьому місці жінок та чоловіків намагалися садити в окремих залах.

Все почало змінюватися не так давно, коли заклад очолила жінка. За час роботи Бонні Дженкінс частка жінок серед гостей зросла з 15 до 40%, також склад команди став більш гендерно збалансованим.
Намагання стейк-хаусів стати більш відкритими для жінок час від часу знову ж таки відлунюють сексизмом, але в новій формі.

Один із яскравих прикладів – стейк-хаус для жінок SHe, який відкрила акторка Єва Лонгорія. Тут пропонували мініатюрні «жіночі» порції стейків, а десертні меню прикрасили дзеркалами, аби під час їжі можна було поправити макіяж.

Коло замкнулося: lady-friendly ресторан став місцем, яке підтримує та поширює стереотипи про те, що жінки мають харчуватися не такими порціями, як чоловіки (бо ж фігура!), і під час вечері думають не про їжу, а здебільшого про макіяж.

Пропрацювавши два роки та втрапивши в низку скандалів, заклад закрився.

Коли немає чітко визначених цінностей, загравання з «відкритістю для жінок» призводить до непередбачуваних наслідків. Наприклад, одразу кілька рекламних кампаній мережі стейк-хаусів STK викликали суперечки. Не всі зрозуміли, чому на рекламі стейк-хаусу з’явилися жінки в спідній білизні, а фраза «Там, де розважаються жінки, там будуть і чоловіки» викликала багато запитань. Більше того, керівництво компанії звинувачували в особливій системі розсадки гостей, за якої жінкам, які приходили самі, завжди пропонували столики поряд із чоловіками – аби вони «милували погляд».

Наразі великі ресторанні компанії США переглядають свою політику щодо гендерних питань. Тоді як жінки старшого покоління здебільшого вітають female friendly стейк-хауси, згадуючи про те, що колись жінкам взагалі відмовляли у можливості відвідувати такі заклади, жінки-міленіалки живуть поза цією бінарною парадигмою і не розуміють, навіщо в меню та концепції закладу робити окремий акцент на стравах та пропозиціях для жінок, адже вподобання в їжі не мають бути пов’язані з гендером.

Ланцюги та коктейлі

Якщо стейк – атрибут чоловіків, то міцні напої – тим більше. Заборони на вживання жінками алкоголю в різних закладах тривали чи не найдовше. У Квінсленді (Австралія), наприклад, подібне правило існувало аж до 70-х років 20 століття.

Для того, аби змінити ситуацію, жінкам довелося вдатися до радикальних жестів. Розалі Богнор та Мерл Тронтон тривалий час звертали увагу громадськості на абсурдність таких заборон, однак на їхні заяви не зважали, а їм самим погрожували та звинувачували в непристойній поведінці.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Розалі Богнор та Мерл Тронтон

Тож одного вечора 1965-го року вони прийшли в бар готелю Regatta та, коли бармен відмовився їх обслуговувати, прикували себе ланцюгами до барної стійки. Поліція, яка приїхала на місце події, розгубилася і не знала, що робити. Поки шукали рішення, хтось із гостей приніс сміливим жінкам по келиху пива.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Цей випадок швидко опинився на перших шпальтах газет та став поворотним моментом у боротьбі австралійських жінок за свої права. Йшлося не лише про алкоголь. Заборону на вживання алкогольних напоїв жінками скасували за п’ять років після протесту Розалі та Мерл. Однак, окрім того, заміжнім жінкам нарешті дозволили повноцінно працювати на державній службі, був ухвалений закон про дискримінацію за ознакою статі, а за 20 років після описаних подій мером Квінсленду вперше стала жінка.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Мерл Тронтон в 2015 році

У 2015-му році на честь 50-річчя протесту Мерл знову повернулася до бару в готелі Regatta: тепер він називається на її честь.

«Жіночі меню»

Навіть якщо ви подолали безліч заборон і перешкод та врешті-решт отримали змогу просто поїсти та випити в закладі, який вам подобається, це не означає, що дискримінація в індустрії гостинності вас гарантовано омине.

Повернімося в 80-ті. Згадаймо розкішний ресторан L’Orangerie в Лос-Анджелесі, який спеціалізувався на французькій кухні та європейських традиціях. Тут подавали ікру, медальйони з трьома видами мастарди та свіжу рибу, яку доставляли щоденно. А ще тут пропонували окремі жіночі та чоловічі меню: в меню для жінок просто не друкували цін. Бо ж неможливо уявити ситуацію, в якій жінка може заплатити сама за себе.

Увагу на цей випадок звернула Глорія Оллред – одна з найвідоміших адвокаток у США. Незважаючи на те, що тривалий час власники закладу запевняли, що меню без цін для жінок – це традиція і що йдеться не про дискримінацію, а про ввічливість, врешті-решт політику закладу було змінено.

«Зелена книжка» для жінок

Пам’ятаєте про спеціальні путівники з готелями та закладами, де обслуговували афроамериканців? Протягом понад ста років – з середини 19-го до середини 20 століття – подібні путівники у США існували і для жінок.

Жінка хоче їсти: як ресторани, бари та кав’ярні дискримінували жінок, The Devochki

Жіночий лаунж, готель Tallangatta, 1954 рік.

Йшлося про спеціальні жіночі заклади або ж окремі жіночі зали в ресторанах. До речі, ціни там могли бути вдвічі вищими, ніж у меню для чоловіків. Страви теж були іншими: легкі закуски та салати замість стейків, безліч видів десертів та морозива і, звісно, жодного алкоголю.

Вважалося, що в такий спосіб вони пропонують «респектабельність і безпеку»: можливість поїсти та відпочити подалі від очей чоловіків. І, зважаючи на об’єктивну ситуацію, вони справді користувалися популярністю, аж поки не зникли в 80-ті роки.

Наразі women only заклади з’являються знову. Здебільшого в азійських країнах, які проходять той шлях боротьби за права жінок, які в США та Європі почали проходити ще 100 років тому. І хоча існування таких закладів дуже яскраво свідчить про існування нерівності, в Саудівській Аравії, наприклад, такі місця радше позиціонуються як safe place – простори жіночої безпеки та підтримки і самими ж жінками сприймаються як необхідні.

Хоча, звісно, в ідеальному світі будь-яка людина може з’їсти свій стейк або випити коктейль чи замовити лавандове морозиво з відчуттям безпеки без огляду на гендерну ідентифікацію в будь-якому закладі. Бо гостинність з цього і має починатися – з відкритості та безпеки.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!