Навчання за кордоном: три різні історії українок

від | Лип 14, 2021 | Її історія, Дівчина говорить

Іра Циковська створила подкаст ВСЕ спочатку, в якому говорить із різними українками про життя в еміграції. Ірина півтора року тому переїхала до США, де зіштовхнулася зі складністю адаптації, почала досліджувати тему міграції та виявила, що кожна людина проходить складний процес становлення в новій країні й потребує підтримки, – так і з’явився проєкт. Його мета – створити підтримувальний простір для українок за кордоном та допомогти тим, хто тільки планує емігрувати.

Однією з причин еміграції може бути навчання. За даними 2017-2018 років, 8% українського студентства навчається за кордоном і лише 20% планують повернутися. Ірина поспілкувалася з трьома українками, у кожної з яких своя історія: одна з них залишилася, інша повернулася додому, а ще одна почала втілювати свою мрію в місці, яке вважала лише тимчасовою точкою. 

Наталія Новік, Польща

Навчання за кордоном: три різні історії українок , The DevochkiУ 2014 році я вперше поїхала до США за програмою Work & Travel, закохалася в цю країну і мріяла повернутися. На той час я закінчила бакалаврат філологічного факультету університету в Сумах. Батьки мою ідею переїзду до США не підтримали, бо хотіли, щоб я спочатку здобула вищу освіту, а оплачувати навчання в США не було можливості. Навчання на магістратурі в Польщі стало компромісним рішенням. Я почала вчити польську мову та готувати документи для вступу. 

Вирішила вивчати туризм, бо подорожі були моїм хобі, і це стало моїм першим розчаруванням у Польщі, бо на магістерській програмі вивчаються теоретичні засади, а практичні заняття передбачені тільки під час навчання на бакалавраті. Другим розчаруванням були власні знання з польської мови, яку я вивчала близько року та чула навколо, наскільки легко українцям вона дається, але попервах навіть не розуміла, про що говорять викладачі, не кажучи про складення іспитів. Оплата за навчання в Польщі залежить від мови викладання, навчання польською мовою вдвічі дешевше, ніж англійською, що я і вибрала. Викладачі були досить лояльними, розуміли ситуацію і дозволяли робити доповіді та складати іспити англійською мовою.

Період навчання я завжди поєднувала з роботою, бо мала сама себе забезпечувати й оплачувати житло. У Варшаву я приїхала з 200 доларами в кишені й не розуміла, що таке депозит за житло, оплата за перший та останній місяці. Мені пощастило мати знайому в місті, яка допомогла знайти роботу, і це була робота у пральні. Заробляла лише 8,5 злотих за годину, водночас поляки за таку роботу отримували 17-20 злотих, але я не скаржусь, бо то була робота, яку я могла комбінувати з навчанням: удень в університеті, вночі – у пральні.

У цей час готувала документи для туристичної візи в США та планомірно йшла до своєї мети, поки не потрапила на роботу до аудиторської фірми перекладачем. Відносини з колегою переросли в серйозні стосунки. Коли отримала візу в США і сказала своєму партнеру, він був не готовий переїжджати в іншу країну, а мені треба було зробити вибір. Це було непросте рішення: іти за своєю метою та їхати до США за американською мрією чи залишатися в Польщі й утілювати мрію в життя тут. І я залишилась із коханою людиною в Польщі, правда, на медовий місяць ми поїхали в США

Зараз у нас свій аудиторський бізнес у Польщі та власна ферма, яку ми скоро відкриємо для відвідувачів. Польща мала стати проміжним пунктом, а стала місцем призначення та країною мого життя.

Настя Варава, Швеція

Навчання за кордоном: три різні історії українок , The DevochkiМатематика була моїм захопленням ще у шкільні роки, і я хотіла своє життя пов’язати з нею. Так я почала навчатися на факультеті математики та інформатики в Харківському національному університеті Каразіна. Наша кафедра співпрацювала з Університетом Ніцци–Софія Антиполіс, і це був гарний шанс отримати європейську освіту, яким я скористалася і поїхала здобувати ступінь магістра у Франції.

Одразу після приїзду до Ніцци я дивилась на потенційні можливості навколо, щоби продовжити навчання в аспірантурі. Мені подобалися робототехніка та топологічні застосунки, і, навчаючись в магістратурі у Франції, почала шукати лабораторії, які займаються цим напрямом. Випадково, через звичайний пошук в Інтернеті, я знайшла лабораторію в Королівському технологічному інституті у Швеції, яка займається робототехнікою, та зв’язалася з нею. На моє щастя, у них була відкрита вакансія, і після інтерв’ю вони запропонували місце, на що я з радістю погодилась. Я навіть не шукала альтернативних варіантів.

Першими враженнями від навчання у Швеції були відсутність ієрархії, звернення до викладачів тільки на «ти», досить поступлива система навчання – можна складати та перескладати предмети, змінювати програму.

Наприклад, у Франції система набагато суворіша – чіткі вимоги та дедлайни до іспитів, нескладення одного з предметів могло позбавити подальшого навчання. 

Відмінностей із українською освітою набагато більше, у Швеції багато матеріалу дається на самостійне опрацювання, важлива думка студента і вміння працювати у групах. Навчання має бути активним, студентам важливо навчитися застосовувати нові знання, а не лише їх відтворювати. 

У Швеції дуже цінується баланс у житті, але це не стосується академічного середовища, де є сильна конкуренція, бо ти конкуруєш зі студентами з усього світу, а не тільки з місцевими.

Витрати на навчання покриває університет і виплачує стипендію, яка дозволяє винаймати житло та нормально жити. Програма phd у Швеції триває чотири роки та проводиться англійською мовою, і майже всі студенти аспірантури є іноземцями. 

80% часу я витрачала на дослідження і працювала над темою дисертації, а 20% – на викладацькі зобов’язання: допомога професору вести практичні заняття, перевіряти домашню роботу, організовувати лабораторні чи оцінювати екзамен. Також мені потрібно було брати окремо курси для phd та отримати свої бали. Загалом я мала здобути 60 балів, але могла вирішувати – отримати їх за один рік чи брати курси поступово протягом усього процесу навчання.

Захист дисертації у Швеції також суттєво відрізняється і є дуже прозорим та незалежним, запрошуються експерти з досліджуваної царини з інших країн, з якими я не була знайома і в мене немає конфлікту інтересів, наприклад спільних досліджень та публікацій за останні п’ять років. Моїм опонентом виявився професор, після ознайомлення з чиєю публікацією я стала займатися своєю темою дисертації. Для мене це була можливість поговорити про свою роботу з топовими математиками з моєї царини як на конференції, тільки навпаки, коли я в центрі уваги.

Більшість моїх одногрупників одразу після захисту phd пішли працювати в бізнес-структури, бо там набагато вищий рівень оплати праці та є баланс між роботою і відпочинком, і сміялись із мого рішення залишатися в академії, працювати у вихідні й ніколи не брати відпустку. І я пішла в постдокторантуру, і тепер окрім досліджень, постійних публікацій потрібно було постійно подаватися на гранти, щоб отримати фінансування, а це досить рутинна та виснажлива робота. Мені довелося оптимізувати свою тему досліджень під тренди, тобто під актуальні запити в моїй сфері, щоб резюме виглядало гідно і щоб мати в майбутньому більше шансів отримати посаду. Я почала займатися тим, що мені було не дуже цікаво, але актуально. Спочатку на це йшла половина часу, а згодом увесь.

Щоб отримати в майбутньому посаду в університеті, потрібен міжнародний досвід, найліпше – у США, куди треба було поїхати на декілька років. Мені пощастило мати знайомих в університеті Техасу, з якими я уже працювала, та отримати у них посаду. Але через ковід усе затягнулося, і я не могла виїхати. Вперше у мене з’явився час поставити питання, чого ж я насправді хочу, що мені подобається і чим я хочу займатися далі. І я зрозуміла, що живу в компромісах і не хочу залишати Швецію та чоловіка, і загалом не хочу продовжувати далі академічну кар’єру, яка є хиткою та потребує дуже багато ресурсу.

Я вирішила піти з академії та отримати роботу в бізнесі. Зараз я працюю в одному з найбільших банків Швеції у відділі боротьби з економічною злочинністю і займаюся схожими речами, тільки прикладного характеру. І в мене вперше з’явився вільний час, я почала займатися французькою, багато часу проводжу на природі, але і не забуваю про лабораторію, підтримуючи контакт зі своїм професором.

Мілена Ворожко, Велика Британія

Навчання за кордоном: три різні історії українок , The DevochkiЯ навчалася в Києво-Могилянській академії на економічному факультеті, і з’явилася можливість поїхати на мовні курси в Британію. В університеті нас налаштовували, що за кордоном рай на землі, і дуже хотілося побачити його зсередини самій. Якби я приїхала як туристка, то так би і було. 

Коли я приїхала в Британію, то поселилась у знайомих, і дуже їм за це вдячна, але яким було моє здивування, що в квартирі жили таргани, ремонту майже не було, все облущене та стареньке. І це був дуже разючий контраст між моїми очікуваннями та реальністю. 

Далі почалося справжнє життя: винайм житла, оплата рахунків, податків, постійний пошук заробітку, щоб забезпечити себе мінімально необхідним та балансувати між навчанням і роботою. І я побачила, що життя в Англії нічим не відрізняється від життя в Україні, хіба що трохи більші зарплати, а разом із ними й витрати. Зі своїм дипломом економіста мене ніхто не чекав як спеціаліста, і потрібно було пробиватися з самих низів та важко працювати. 

Я приїхала з гарним рівнем англійської мови, бо декілька місяців до того жила у США, але геть не могла зрозуміти британську англійську, і здавалося, що місцеві спілкуються китайською. Знадобилося кілька місяців, щоб адаптуватися саме до вимови та почати самій розмовляти. 

Коли стало питання повертатися додому чи залишатися у Британії, бо я могла продовжити студентську візу, я почала ставити собі запитання – чому, навіщо, яке мене майбутнє тут чекає – та розглядати різні варіанти. Велику роль зіграла подруга, яка бачила, наскільки я нещаслива в Англії, наскільки мені морально важко, і підтримала мене в рішенні повернутися до України, бо якби не вона, я б продовжила візу і лупила ту скалу. 

В Україну я поверталася в повну порожнечу, бо всі друзі вже були в Англії, роботи та навчання не було, чекали тільки батьки. Але я вирішила, що мій душевний спокій важливіший, і повернулася додому. 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!