«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга»

від | Лип 1, 2021 | Фемкульт

Суботнього вечора, коли втомлене спекою місто нарешті вкрили хмари, ми вирушаємо до Київського планетарію. Наш пункт призначення поряд, там вже розкладені навушники для аудіопрогулянки. Можна користуватися власними – треба лише запустити аудіофайл за посиланням на телефоні. На півтори години ми вирушаємо на пошуки зниклої подруги за вказівками голосу з навушників.

«Зникла подруга» – це аудіопрогулянка Києвом, створена культурологинею та культурною менеджеркою Марією Борисовою спільно з ГО «Точка дотику» та імерсивним театром Pic Pic. Проєкт звертає увагу на присутність жінки в просторі міста та порушує питання секс-роботи, навколо якої, навіть із погляду використання термінів, тривають суперечки.

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

«На мою особисту думку, це явище не зникне, навіть якщо офіційно його заборонити та передбачити кримінальну відповідальність і для того, хто надає, і для того, хто користується такими послугами, – говорить Марія Борисова. – Я особисто підтримую ідею декриміналізації – аби з осіб, що надають ці послуги, було знято адміністративні покарання. Вважаю, у деяких випадках це сприятиме захищеності людей, які з різних причин займаються цією діяльністю. Однак не можна сказати, що мета прогулянки – лобіювати саме цю думку. Ми хотіли звернути увагу людей на це явище і проблеми, які існують в українських містах, адже насамперед це стосується прав людини і прав жінок. Я також розумію, що мова – політична сама собою, і навіть пишучи опис події на фейсбуці і вживаючи «сексуальні послуги», а не «експлуатація жінок», ти вже стаєш прибічником певної думки. Однак ми старались, аби у тексті самого аудіотуру не було нав’язування певного погляду. Головне, хотілось, аби було менше засудження і більше емпатії, – сподіваюся, прогулянка цьому сприяє, і з відгуків слухачів здається, що це виходить».

Літературна складова

Групою ми йдемо вулицею Велика Васильківська, заглядаємо у двори, а потім вирушаємо до вулиці Ямської, яку вважали осередком борделів на початку 20 століття. Про неї писав Купрін у своєму відомому романі «Яма», згадування про який пролунало під час прогулянки.

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

Марія розповідає, що, готуючи матеріал, звернулася до ще одного літературного твору, за наш час менш відомого.

«Роман “Києвські крокодили” Ольги Шалацької вийшов 1904 року в збірнику “Тайны города Киева”. Мене зацікавило, що цей роман написаний жінкою про різних жінок, долі яких перетнулися у Києві. Він справді цікавий, можливо, десь спрощений, як на мій смак, проте з різними цікавими персонажами, з різною мотивацією, з різними характерами. Це була б хороша база для наступного серіалу “Нетфліксу”. Я знайшла його у сканах того самого видання 1904 року і дійсно здивувалася, і подумала: “Вау, нічого собі, жінка написала такий роман у Києві”. І після цього подиву відчула, наскільки це підтверджує спадок патріархального та постімперського суспільства. Напевно, зараз немає книжкового, де стояла б ця книжка, та, думаю, що вона є однією з небагатьох відомих книжок про Київ, яку написала жінка на початку 20 сторіччя», – розповідає Марія.

Якщо літературні джерела та дослідження Києва давали історичну картину для прогулянки, то для сучасного розуміння ситуації Марія спілкувалася з колишніми секс-працівницями та представницями громадських організацій.

«Я спілкувалася з Наталією Ісаєвою, яка багато років працювала в галузі секс-роботи, а тепер займається громадською діяльністю та є очільницею організації “Легалайф-Україна”. Та з Євгенією Лукаш, яка кілька років працювала у громадській організації, що займається запобіганням поширенню ВІЛ. Одна з цільових груп для них – люди, які займаються сексом за гроші. Вона бувала на трасах і в квартирах із дівчатами. З її допомогою я дізналася про особливості їхньої роботи. Також було цікаво почути більше про стосунки соціальних працівників і дівчат. Варто зазначити, що і квартири, і дівчата, і хлопці можуть бути дуже різними. Інтерв’ю з Євгенією – це швидше зріз ситуації, але він не претендує на репрезентативність», – розказує Марія.

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

З репрезентативних даних авторка використовувала звіти Альянсу громадського здоров’я, який проводив всеукраїнські дослідження. «У прогулянці трохи даних із усіх цих джерел. Ми з ними ознайомилися насамперед, щоб із упевненістю і чистою совістю робити прогулянку – важливо було вивчити питання і контекст».

Жінка та місто

Група слухачів аудіовистави отримує спільний досвід. Хоч вони й не знайомі між собою, проте об’єднані одним голосом і однією метою, куди їх приведе прогулянка.

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

Водночас інші містяни стають героями вистави – працівники ресторанів курять із боку чорного входу та й не знають, що саме про них зараз розмовляють дівчата у нас у навушниках, відвідувачі кафе здивовано підводять голови до групи, що завмирає перед ними. На мості через Либідь до нашої групи приєднується дивний місцевий у помаранчевий накидці з написом VIP та берцях. Він слідує за групою, щось кричить про «мою Ямську» та проводжає нас до спуску до річки Либідь, яка грає свою роль у цій жіночій історії.

Один із основних фокусів аудіовистави – жінка та місто. Що відбувається з жінкою в місті та який слід вона залишає. Місто є і контекстом, і сценою для замальовок, які ми чуємо через навушники. Заразом місто постійно змінюється – зникають старі будинки, добудовуються нові. Місто існує на межі минулого та сьогодення. Навіть коли прогулянка вже була готова, книгарня, через яку проходить шлях, змінила свою назву.

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

«Місто – фон для інформації. Водночас місто функціонує самостійно і непередбачувано, – розповідає Марія. – До того ж, перебуваючи в русі, зануреною в аудіальний файл, людина по-іншому фокусує свою увагу, помічає дрібниці».

Під час прогулянки дійсно по-іншому дивишся на київські сталінки, на облущені будинки через дорогу, на те, як старі будівлі контрастують із новобудовами на Ямській, помічаєш приховане «обличчя на стіні», а все думаєш: «Може, здалося?», бачиш, як Київ заполонили білборди з рекламою «джентльменських клубів», рахуєш готелі. Хтось намагається згадати найбільшу кількість вулиць, названих жіночими іменами, а хтось спіймає себе на студентських спогадах.

До останніх спонукають ще два жіночих голоси, які з’являються тоді, коли замовкає голос, що розповідає історію та дбайливо нагадує про світлофори. Це розмова дівчат, які навчалися на філології та згадують проведений разом час.

«Під час підготовки ми дізналися, що Віра й Оксана, актриси, які озвучили українську й англійську версії, є давніми подругами, – розповідає Дмитро Левицький, спiвзасновник Pic Pic. – Той маршрут, яким ми гуляємо, для них більш ніж знайомий, оскільки на тому місці розташований університет, де вони разом навчалися. У них є свої спогади про цей район міста, своє ставлення до цих місць. Як наприклад, спогад, що їх не пускали в кафе у туалет. Ми вирішили використовувати цей їхній зв’язок для розповіді про місто, так виникли розмови, які ми вплітаємо в прогулянку. Крім того, для нас було важливо додати паралельні голоси до основного, підкреслити, що в місті немає жодного експерта або наратора і потрібно прислухатися до різних голосів – їхні історії також важливі».

«Менше засудження і більше емпатії». Прогулянка «Зникла подруга», The Devochki

Слідкуйте за анонсами на сторінці Pic Pic або «Точка дотику» , щоб дізнатися про нові прогулянки. Найближча – 2 липня.  Подібний формат допомагає не лише актуалізувати важливу тему, а й зануритися у себе, віддавши роль свого внутрішнього голосу тому, що у навушниках.

 

Проєкт відбувається за підтримки HBCE Grant Program / Програма ґрантів НВСЕ.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!