«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки

від | Чер 16, 2021 | Фемкульт, Читати

В Україні спостерігається бум курсів для письменників та письменниць. Тож з’явилася можливість читати й пізнавати локальний, не перекладний досвід.

Creative Women Publishing створило книжку, де під однією палітуркою сучасні українські авторки розповіли б про письменницьку майстерність, історії успіхів та невдач, поділилися практичними інструментами.

«Анатомія письменниці» — книжка, в якій можна знайти інструменти і практичні вправи для розвитку письменницької майстерності та творчості. Авторки — 15 сучасних українських письменниць та викладачок творчого письма, які живуть в Україні, Німеччині, США, Великій Британії, Греції, пишуть книжки та мають власні авторські освітні продукти з розвитку письменницької майстерності.

Також їм відомі секрети письменницької майстерності та особливості роботи над текстами авторок минулого: Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Євгенії Ярошинської. Авторка розділу «Історія на полях» – Алла Швець, літературознавиця, докторка філологічних наук.

Ми попросили авторок розповiсти про початок письменницької кар’єри, труднощі на шляху та з якими стереотипами щодо письменниць доводилося боротися і які вдалося перемогти.

Відповідали:

«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки, The Devochki

Надійка Гербіш — письменниця і перекладачка, фахівчиня з управління проєктами у галузі міжнародних прав американської компанії Riggins Rights Management для Європи та нордичних країн. Надійчині книжки були відзначені національними та міжнародними нагородами. Кілька дитячих книжок вийшли також шрифтом Брайля та видані в аудіоформаті для використання в програмах інклюзивної освіти.

«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки, The Devochki

Таня Стус — літературна критикиня, дитяча письменниця, артменеджерка. Керівниця проєкту промоції дитячого читання BaraBooka. Активно пропагує потребу реформи шкільної програми з літератури та «живих письменників».

«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки, The Devochki

Дзвінка Матіяш — українська письменниця, перекладачка. Відома як авторка двох романів «Реквієм для листопаду» і «Роман про батьківщину», перекладачка збірки поезій Яна Твардовського «Гербарій».

«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки, The Devochki

Олександра Орлова — письменниця і перекладачка, авторка книжок для дітей і дорослих, йога-ентузіастка, мандрівниця, мрійниця, невтомна шукачка красивих фотокадрів і захопливих історій. Наразі мешкає в містечку Вудінвіль американського штату Вашингтон із чоловіком і чарівним британським котом Ешером.

«Анатомія письменниці»: Як писати тексти та випускати книжки, The Devochki

Слава Світова — письменниця, мотиваційна спікерка, тренерка зі словесної майстерності та творчості, експертка з креативності. Співзасновниця креативного жіночого простору Creative Women Space у Києві, а також співзасновниця та кураторка видавничих проєктів у видавництві Creative Women Publishing. Авторка книжок «Жменька слів для доброго настрою», «Жила-була я», «Великий космічний апчих». Є авторкою програм, практикумів зі словесної майстерності та онлайн-курсів із creative writing.

Про початок письменницької кар’єри та труднощі на шляху

Надійка Гербіш: Коли я починала, мені було 16. Я ще не вірила в жодні перешкоди. Усе було легким, усе сприймалося за пригоду, усе було в радість: і саме письмо, і розмови з видавцем, а найбільше — жива книжка і зустрічі з абсолютно живими, усміхненими, всіляко чудесними читачами. «Найважче» прийшло вже згодом: я встигла подорослішати, засумніватися, полягти жертвою постійної позаписьменницької зайнятості. Але безмежно вдячна за той перший досвід, коли в моїй свіжописьменницькій свідомості ще не існувало проблеми як концепту. Той досвід і досі для мене — джерело наснаги. Навіть не сам досвід, але люди, які його сформували. Досі пишу, бо знаю, що маю для кого.

Дзвінка Матіяш: Коли я починала писати, процес писання взагалі не був для мене важким. Навпаки, це було створення реальності, в якій мені було дуже добре. Ця текстова реальність була такою, як мені хотілося, у ній не було втрат, хоча я писала про цей досвід. У реальному житті були втрати, от якраз це і було важко.

Про першу надруковану книжку і відмови на шляху до неї

Дзвінка Матіяш: Мою першу книжку надрукували у видавництві «Факт», цього видавництва вже давно немає. І це мене треба було вмовляти, щоб я захотіла-таки нарешті віддати рукопис видавцеві.

Слава Світова: Між моїм бажанням писати і, власне, першою надрукованою і виданою у видавництві книжкою — сім довгих років. За цей час можна було все кинути, образитися на весь видавничий світ, не писати «на зло усім», але, коли творчість стає частинкою життя, кинути і зупинитися неможливо. Тому я рухалася вперед маленькими кроками. Багато писала: щось «у шухляду», щось публікувала у спільнотах онлайн, працювала з редакторами, яких сама шукала, просила вичитати текст, оплачувала їхню роботу. Я читала всі можливі книжки із сучасної української літератури, стежила за літературними дебютами, брала участь у літературних заходах, модерувала заходи, брала інтерв’ю в письменниць і письменників, читала словники і писала далі. Друкувалася як безкоштовно, так і за гроші в численних альманахах і журналах. Відмов було достатньо, але я ніколи не дивилася на відмови як на трагедію і кінець життя. Це був лише певний етап, який треба було пережити, щоб рухатися далі. Зрештою, коли чуєш багато «ні», звикаєш і перестаєш драматизувати. Найперша важлива для мене колективна збірка оповідань, куди потрапив на конкурсній основі і мій текст, вийшла у видавництві «Брайт Стар Паблішинг» і мала назву «Теплі історії про дива, коханих і рідних». Я притискала книжку до серця, бо вперше мій текст помітили, відібрали і надрукували. Вже потім у тому ж видавництві вийшла «Жменька слів для доброго настрою» космічним як для автора-початківця накладом у 5000 примірників, і ще за два роки — «Жила-була я». А ще за два роки у цьому ж видавництві я стала головною редакторкою книжкової серії «Теплі історії», упорядкувала збірку «Вузлик на пам’ять. Історії та спогади про бабусю». Ще через два роки з’явилося видавництво Creative Women Publishing, співзасновницею якого я є. Тож на все свій час, й іноді, аби прийти в точку Z, треба стартувати з А і зачекінитися у кожній літері алфавіту.

Чи можливо заробляти написанням книжок?

Надійка Гербіш: Цілком. І я заробляю цим. Але не лише цим. Одне з моїх нових письменницьких правил (нових, бо набутих із досвідом) — мати змогу вимовчати собі нову мову. Я працюю винятково у книжковій сфері — але не лише як письменниця. Щоби мати свободу й незалежність навіть від власного письма.

Дзвінка Матіяш: Звісно, можливо. Тим більше, нічого неможливого взагалі немає. Я ніколи не займалась лише писанням книжок, паралельно редагувала й перекладала, зараз також займаюся перекладом, тож можу поїхати до Туреччини й не тільки. Тільки писати книжки я б не хотіла — вмію набагато більше. Не уявляю, як можна займатися лише чимось одним.

Олександра Орлова: Звісно, але це завше про значний успіх, порядність і надійність видавців, різного роду публічність, проактивність, гармонійне існування у власному бренді. Українська авторка не може мати статків рівня Джоан Ролінґ, але те саме можна сказати і про переважну більшість письменниць світу.

Про особистий бренд письменниці

Таня Стус: Як на мій досвід колись давно книжкового критика, потім літературознавиці й піарниці читання, згодом письменниці, а останнім часом і психологині, — «золоте правило» звучить дуже просто: бути собою. Послідовно й із повагою до власного «Я» проявлятися природно й своєчасно. Бо ні нарощення аудиторії інструментами соцмереж і таргету, ні тісні особисті зв’язки з журналістами чи «медійними персонами», ні суперпродуктивні піар-відділи видавництв не матимуть ефекту, якщо в «контенті бренда», тобто в публічних проявах, не буде живого «нерва». Якою б не була письменниця, вона завше матиме винятково власну аудиторію — тих читачок і читачів, яким вона цікава саме такою, яка є: із сумнівами, драмами, невідфотошопленими фотками, чи навпаки — із сексі-глянцем, успішним успіхом і Мальдівами. В усьому цьому бути щирою — і бренд буде переконливим і приваблюватиме питому, «органічну» цільову аудиторію.

Олександра Орлова: Направду чиїмось брендом може стати навіть невидимість і режим інкогніто, однак значно частіше йдеться про певний образ, що авторка готова презентувати публіці, так само, як свої тексти. Вона може бути глибоко відвертою і транслювати все своє буття назагал, може «вмикати» подругу, і читачі повсякчас відчуватимуть дружню симпатію, зазираючи до неї в соцмережі чи відвідуючи презентації, може бути вічною жартівницею, порадницею у буттєвих чи творчих питаннях, науковицею і експерткою, мамою, донькою, бабусею, говорити суто про книжки чи демонструвати дуже широке коло захоплень. Важливо визначитися, яким саме голосом із цього сонму авторці зручно й природно говорити, і триматися його у публічних виступах і дописах, наче вектора.

З якими стереотипами щодо письменниць доводилося боротися і які вдалося перемогти

Таня Стус: Про один із них я наважилася написати в книжці: якими суспільство «забороняє» бути дитячим письменницям. Залишу цю інтригу читачам, поділюся ж тут про не менш гострий. Уже кілька років я масштабно, спільно з громадськими організаціями та державними інституціями, долаю прикрий і вкрай поширений серед дітей «мортидо»-стереотип низкою проєктів #ЖивіПисьменники. Здогадалися з назви? Письменники мають право бути живими для своїх читачів. А діти мають право читати книжки сучасників своєї епохи й почуватися з ними в теперішньому, а не в минулому чи давноминулому часі.

Надійка Гербіш: Навіть не знаю. Що сучасна письменниця, яку вивчають у школах і водночас запрошують на модні тусовки, — не оксюморон. Що можна грати вар’ята і водночас бути тією людиною, яка зважується говорити про серйозне. Що можна писати і жити так, як хочеться, а не так, як це мало би бути правильним. Справді не знаю. А які зараз стереотипи ходять про письменниць?

Слава Світова: Тут швидше йдеться не стільки про стереотипи, скільки про сміливість бути собою, говорити своїм голосом, писати про те, що хочеш. Приміром, тільки на початку своєї письменницької кар’єри людям часто не подобалося моє дивне псевдо, реагували часом навіть дуже різко і негативно, а одне видавництво відмовилося розглядати мій текст саме через те, що псевдо здалося їм надто вже претензійним! Дехто з видавців переконував мене писати на палітурці книжки моє справжнє ім’я, але я постійно відмовлялася. Завжди знайдеться хтось, хто «знатиме», як треба краще. Але коли надто часто і багато слухати, що тобі кажуть і радять робити інші, можна ненароком втратити дорогою щось важливе, себе.

Чим «бути письменницею в Україні» відрізняється від «бути письменницею в Америці»?

Олександра Орлова: Абсолютна більшість американських авторів та авторок працюють із літературними агентами. Ця посередня ланка між письменником і видавцем вже багато років є обов’язковою на тутешньому ринку. І способи виходу на агента, й умови співпраці з ним можуть дуже різнитися. Вкрай рідко видавництва оприлюднюють контакти для надсилання рукописів чи пропозицій, влаштовують конкурси. Щоправда, їхні редактори знайомляться з публікаціями в літературних журналах і газетах, шукають «самородки» серед студентів, випускників творчих студій, блогерів. Та навіть за умови прямого виходу представника видавництва на вас, у подальшому бажано працювати саме через агента. Це спосіб отримати гідні умови, мати посередника, зацікавленого саме у ваших інтересах, не виснажуватись у перемовинах і пропозиціях там, де ви можете сидіти й писати свій геніальний текст.

В Україні гра та її учасники дещо інакші. Агенцій тут мало і працюють вони у власних форматах. Часто-густо запорука успіху письменниці — це набиті ґулі й натерті мозолі. І прірва терпіння, так. Автор/ка — це людина-оркестр, яка невтомно і натхненно працює над текстом, а тоді з таким самим запалом береться за його перетворення на книжку і вмикає Шерлока Холмса у пошуках дійсних контактів редакторів видавництв, дипломатку на перемовинах, піарницю на самопрезентації, дзен-майстра у невтомних редагуваннях і коригуваннях, а тоді знову його у тривалому чеканні на вихід книжки з друку. Нерідко їй доводиться ставати і самовидавчинею. І це аж ніяк не применшує її таланту.

Особисто я — ще той гібрид: письменниця, замешкала у США, яка переважно і впевненіше пише саме українською. Дистанційність у цьому статусі — найскладніше випробування, однак буття в іншій географії, культурі, унікальність певних досвідів має і свої переваги як для творчості, так і для самореалізації.

Письменницькі лайфхаки (цитати з книжки «Анатомія письменниці»)

Олександра Орлова: Не бійся простоти у дорослих текстах і складності — у дитячих. Дорослі теж дивляться мультики, гуляють у гумаках під дощем, зводять пісочні замки на пляжі. Діти теж захоплюються наукою і мистецтвом, закохуються, втрачають близьких.

Дзвінка Матіяш: Можна ставити собі за мету (якщо дійсно хочеться збагатити життя деталями) побачити сьогодні більше деталей, ніж учора. Наприклад, побачити більше відтінків синього. Або відкрити новий запах. Дослідити його. Побути трохи слідопитом, що досліджує власний день і деталі, що його наповнюють.

Таня Стус: Варто знайти в собі сили легко ставитися до (іноді ледь не безкінечних) правок редакторів, а також власноручного переробляння, перекроювання та рихтування своїх текстів. Скажу по секрету: в мене завжди було (і зараз є) безліч початків, середин і кінцівок різноманітних прозових текстів різних жанрів для різних вікових категорій. Вони з’являються з нізвідки, і більшість не йдуть нікуди.

Надійка Гербіш: Це велика коштовність — не просто спостерігати за емоціями, але спів-переживати, спів-бути, спів-любити. А потім із тої любові писати. Просто для того, щоби когось десь позбавити її чи його самотності тими текстами хоч на трохи.

Слава Світова: Навіть талант помирає від занедбання. Тому тренуйтеся, відточуйте свою майстерність. Пишіть, читайте, відвідуйте заходи, навчайтеся, живіть таким життям, щоби про нього цікаво було розповідати. Зростайте. Вдосконалюйтеся. Робіть все що завгодно, тільки не сидіть на місці й не нарікайте на те, яким жорстоким і несправедливим є літературний світ.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!