«Як допомогти дівчинці-підлітку». Компульсивне переїдання

від | Тра 26, 2021 | Жіноча бібліотека, Фемкульт, Читати

Стандарти, які сучасне суспільство диктує молодому поколінню, іноді просто абсурдні: дівчата від раннього віку прагнуть бути стрункішими, страждають від залежностей, намагаючись здаватися «крутими», потерпають від насильства. Усе це може призвести до жахливих наслідків, які треба попередити.

Книжка «Як допомогти дівчинці-підлітку» містить поради для дівчат і тих батьків, котрі хочуть, щоб їхні діти почувалися в безпеці. Тут звучать хоробрі й до болю чесні голоси самих дівчат, які потерпають від хаосу підліткового віку.

Публікуємо уривок.

Компульсивне переїдання

Завдяки нашій культурі ми любимо їжу. Поживна, солодка їжа пов’язана з любов’ю, піклуванням та теплом. Від бабусь та вечірок ми чекаємо печива та пиріжків, а не морквяних паличок. Емоції часто пов’язані з фізичними відчуттями. Багато зі слів, що ми кажемо тим, кого любимо, — це слова про їжу, зокрема «солоденький», «цукерочка» або «пиріжок». Їжа впливає на наші емоції, від хорошої вечері ми відчуваємо заспокійливий ефект.
Юні особи, які страждають від компульсивного переїдання, навчилися вживати їжу як наркотик, який зменшує їхній емоційний біль. Це шкодить їм, бо вони замість того, щоб долати емоційний біль, гладшають, від чого зазнають іще більшого болю, адже важко почуватися добре, коли маєш надмірну вагу. Отже, виникає замкнене коло.
Людьми, які страждають від компульсивного переїдання, часто є юні особи з історією дієт в анамнезі. Вони почуваються нещасливими через ті нескінченні дієти, які руйнують їхній метаболізм. Із часом втрата ваги починає асоціюватися з контролем, а збільшення ваги — з безконтрольною поведінкою. Невдовзі з-під контролю виходить не лише харчування, а і їхнє життя.
Письменниця Сьюзі Орбах розрізняла «тілесний голод», тобто справжній фізичний голод, і «емоційний голод», тобто потребу в чомусь іншому, а не в їжі — увазі, відпочинку, стимуляції, комфорті або любові. Люди, які страждають від компульсивного переїдання, — це ті, хто має емоційний голод. Будь-який стан відчувається як голод. Люди, які страждають від компульсивного переїдання, їдять, коли вони втомилися, хвилюються, злі, самотні, коли нудьгують, коли їм боляче й коли вони заплуталися в життєвих ситуаціях.
Лікування компульсивного переїдання подібне до лікування булімії. Юним особам треба навчитися визначати свої реальні потреби й відрізняти інші почуття від голоду. Коли їм неспокійно, то їм потрібна стимуляція; якщо вони втомилися, то мають відпочити; якщо вони гніваються, необхідно змінити або уникнути ситуації, яка їх злить. Звісно, людям, які страждають від компульсивного переїдання, треба навчитися управляти своїми прийомами їжі. Часто на користь їм може піти група підтримки, наприклад, «Анонімні ненажери».
Вайолет жила на вулиці, коли ми вперше зустрілися, але незабаром після цієї зустрічі переїхала до притулку для молодих жінок-безхатьків. У неї було складніше життя, ніж у багатьох людей, які потерпають від компульсивного переїдання, але насправді ця дівчина мала ті самі проблеми, що мали й вони. Вайолет асоціювала їжу з любов’ю та піклуванням. Як і люди, що страждають від компульсивного переїдання, Вайолет була добродушна, працьовита, намагалася догодити оточенню. Вона дбала про інших, але коли їй самій потрібна була турбота, то ніхто не приходив на допомогу. Їжа стала її ліками від болю.
ВАЙОЛЕТ (18)
Я познайомилася з Вайолет у дев’яності, коли працювала в місцевому центрі для безхатьків. Протягом дня багато людей, у яких не було даху над головою, приходили туди, щоб помитися в душі, скористатися телефоном, забрати пошту, перечекати зливу або пограти в карти. Як волонтерка я мала приготувати каву й винести на таці пончики й роли. Я мала пильнувати, щоб не виникало лайок, щоб вони не вживали алкоголю, щоб у них не було зброї. Більшість наших пацієнтів були чоловіки, але чимраз частіше до центру приходили жінки із сім’ями. До світанку дим від сигарет застеляв кімнату сизим туманом. Мене вражало, як багато безхатьків підсаджувалися на кофеїн, сигарети та алкоголь.
Я помітила Вайолет одразу, бо її вік для відвідувача притулку був незвичний. Було їй на вигляд приблизно років вісімнадцять, може, навіть менше. Дівчина була повненька, одягнена в джинси, футболку та резинові шльопанці. Як і більшість людей у центрі, Вайолет мала погані зуби. Коли я вперше побачила її, дівчина грала в карти за столом з постійними відвідувачами. Вони жартували з нею, пригощали сигаретами й давали поради, як вижити.
Пізніше, коли чоловіки вийшли на вулицю, я підійшла до Вайолет. Вона щойно втекла з наданого їй притулку для неповнолітніх. Дівчина вже побувала в шістьох таких місцях, і з неї того, як вона сказала, було годі. Вона жила в резервації зі своєю матір’ю, яка хворіла та зловживала алкоголем, мешкала в установі для проблемних дітей, звідки їй більше нікуди було йти. Тепер вона вирішила давати собі лад сама.
Вайолет сказала:
— Я краще житиму на вулиці, ніж хтось казатиме мені, що робити.
Я висловила занепокоєння з приводу того, що її можуть зґвалтувати, якщо вона опиниться сама на вулиці. Дівчина здивовано поглянула на мене й запитала:
— Невже ви гадаєте, що цього досі не сталося?
Вайолет приїхала до притулку на кілька місяців. Як і багато місцевих безхатьків, вона продавала свою кров і записалася «волонтером» на курс у фармацевтичну компанію. Дівчина плела шкіряні браслети, які продавала на вулиці. Вайолет заробила задосить грошей, щоб придбати собі та своїм друзям їжу. Щоразу, коли в притулку з’являлися діти, вона купувала їм подарунки.
Одного ранку Вайолет показала мені всі шрами на руках і нозі — результати бійок з колишнім чоловіком її матері, який став її прийомним батьком. Він вважав, що фізичні покарання — найкращий спосіб виховання.
Якось Вайолет сказала мені:
— Ти «псих». Скажи, що означає моя схильність їсти все, що не ворушиться?
Вона розповіла, що їжа завжди асоціювалася в неї з комфортом. Найприємнішими її спогадами були поїздки до бабусі в дитинстві. Там у неї було спокійне та чисте місце для гри та відпочинку. Вайолет сказала, що її бабуся була вправною куховаркою і завжди пекла вівсяне печиво та просто божественний торт. — Мама ніколи не їла, а тільки пила. У бабусі була хороша їжа.
Дівчина закурила сигарету.
— Я жила в багатьох поганих будинках. Але там була їжа. Вона допомагала мені почуватися краще, хай би яких прикрощів я зазнавала. Та її завжди було мені замало.
Я постійно хочу їсти. Я їм, доки не заболить живіт, а потім далі їм.
Я сказала:
— Здається, ти сама добре розумієш, як це шкідливо.
Вона посміхнулася.
— Я знаю, що це неправильно, але як цього позбутися?
Їжа задовольняла глибоку потребу, яку Вайолет не вміла заповнити по-іншому. Я знала, що вона може навчитися здорових способів дбати про себе. Дівчина не була ледача, тож я була впевнена, що вона зможе знайти гідну роботу й жити стабільним життям. Я взялася їй це говорити, але Вайолет здійняла руки вгору:
— Ого! Не треба так глибоко копати!
Я вибачилася й пожартувала:
— У нас, «психів», є така звичка.
Саме в цей час чоловік з притулку попросив мене принести йому ще кави, і я відволіклася від спілкування з Вайолет.
За кілька тижнів ми продовжили розмову, і Вайолет зізналася, що їжа в неї пов’язана зі страхом щодо сексу.
— Я вважаю, що якщо я буду гладкою, тоді, можливо, хлопці мене не чіпатимуть. — Вона засміялася. — Це свого роду захист, м’яка броня, але вона працює досить добре.
Я сказала:
— Усі розраховують на тебе, бо знають, що ти зможеш їх підбадьорити. — Вона погодилася. Я повела розмову далі: — Я не хотіла б, щоб ти змінилася, хіба що дотримувалася деяких розумних порад, які даєш іншим.
Вона запитально подивилася на мене:
— Наприклад, яких?
Я відповіла:
— Покинути вуличне життя. Я допоможу, коли ти будеш готова до цього.
Мені хотілося б сказати, що історія Вайолет закінчилася щасливо, але, на жаль, не можу. За кілька місяців після нашої останньої розмови вона поїхала до Каліфорнії збирати фрукти із чоловіком, з яким познайомилася в тому-таки центрі. Вайолет надіслала мені листівку з Каліфорнійської долини: «Сумую за своїм “психом”. Повернуся. Не хвилюйтеся».
Але я більше ніколи її не бачила.
У Вайолет була екстремальна ситуація, але за динамікою вона була схожа на більшість людей, що страждають від компульсивного переїдання. Дівчина навчилася пов’язувати любов з їжею і вживати її, щоб у такий спосіб урівноважуватися. Її страх перед сексом був доволі типовим для людей, що потерпають від компульсивного переїдання. Багато хто починає страждати від цього через інциденти, пов’язані із сексуальним насильством. Інші бояться чоловіків або своїх сексуальних апетитів і вважають вагу формою захисту.
Якби Вайолет прийшла до мене на сеанси психотерапії, я порадила б їй уважно проаналізувати свої почуття в ті хвилини, коли в неї виникала спокуса наїстися. Без сумніву, їй було боляче від свого невтішного життєвого досвіду.
Дівчина страждала через те, що її покинули, а також через фізичне та сексуальне насильство, яке чинили над нею. Їй було прикро, що її зраджували. Саме тоді їжа ставала вірним другом цієї дівчини.
Я навчила б її поважати свої почуття, а не тікати від них. Порадила б виконувати фізичні вправи, щоб боротися з депресією та стресом, любити своє тіло, навчитися встановлювати межі між собою та іншими людьми, а коли виникає потреба, приймати від них допомогу. Ми могли б знайти гроші для того, щоб Вайолет повернулася до школи або пройшла певне навчання, щоб добре працевлаштуватися. Я знайшла б їй хорошого стоматолога.
Врода — визначальна характеристика для американських жінок. Це обов’язкова й часто достатня умова для соціального успіху, що важливо для жінок будь-якого віку. Але вимога бути гарною найбільше тисне на дівчат раннього підліткового віку. Юнки переймаються своїм одягом, макіяжем, станом шкіри та волосся. Та найбільше їх непокоїть вага. Підлітки надають стрункості величезного значення.
Цей акцент на зовнішність мав місце й тоді, коли ще я була дівчиною. У дев’яностих роках дівчата вже відчували підвищений тиск — культура вимагала від них бути худими. Ми перейшли від первинних стосунків, характерних для спільнот, де люди знають одне одного, до вторинних, що характерні для жителів міст. У суспільстві зовнішність — це лише один з багатьох вимірів, що визначає людину. Усі знають одне одного всебічно, що відбувається протягом певного періоду. У місті, де всі чужі одне одному, зовнішність — єдиний вимір швидкої оцінки будь-кого. Отже, вона набуває чи не найбільшого значення.
У дев’яностих роках ЗМІ послідовно зображували ідеальних жінок худими. Дівчата порівнювали себе з ними й починали вважати свої тіла непривабливими. Дієта й невдоволення тілом стали нормальною реакцією на статеве дозрівання. Коли неприродна худорлявість стала вважатися приваб ливою, дівчата почали вдаватися до неприродних речей, щоб бути такими.
І це не дивно. Психологічні дослідження того часу свідчать про те, що людей, які страждають від ожиріння, вважали мало не прокаженими. Було встановлено, що одинадцять відсотків американців перервали б вагітність, якби їм сказали, що майбутня дитина має схильність до ожиріння. П’ятирічні діти, коли їх питали, показуючи фото дівчат, хто їм до вподоби, вибирали світлини худорлявих. Діти в початкових класах до гладких однолітків ставилися більш негативно, ніж до хуліганів. Учителі недооцінювали інтелект дітей, які страждали на ожиріння, і переоцінювали інтелект тих, у кого вага була нормальна. Студенти з ожирінням рідше отримували стипендії.
Дівчата дуже боялися бути повненькими, щоб не наражатися на кпини в школах. Мати зайву вагу означало самотність, презирство, знущання з боку однолітків. Ніхто не вважав себе досить струнким. Багато хто соромився свого тіла. У вісімдесятих та дев’яностих роках харчові розлади сягнули небаченого рівня. Коли я проводила бесіди в середніх класах, дівчата зізнавалися мені в них. У коледжах, коли я запитувала, чи є в когось зі студентів друзі з порушенням харчової поведінки, усі підіймали руки. Дослідження повідомляли: щоденно в Америці половина всіх дівчат-підлітків сідає на дієту та кожна п’ята молода жінка має харчові розлади. Вісім мільйонів жінок в Америці мали порушення харчової поведінки.
Дівчата досі живуть під впливом лукістської культури, яка цінує худорлявих жінок. Булімія, як і раніше, є найпоширенішим розладом харчування, хоча рівень захворюваності на всі порушення харчової поведінки трохи знизився. Поступово психологи та медичні працівники стали розробляти набагато складніші програми лікування. У нас їх є чимало, таких хоча б, як центр Renfrow. Громадськість значно більше усвідомлює небезпеку цього захворювання.
Останніми роками ми спостерігаємо більше ожиріння серед молодих жінок. Діабет стає дедалі поширенішим з-поміж підлітків. Американська їжа багата на цукор та жири, а діти нині менше рухаються, бо здебільшого проводять час у приміщенні або працюють чи бавляться з пристроями. Після ожиріння дівчатам важко схуднути. Ті, які страждають від зайвої ваги, усе ще є вразливими, але в нашій культурі з’явилася нова корисна концепція — боді-позитив. Упевнені в собі жінки пишуть, ведуть блоги та викладають відео на YouTube, де діляться досвідом про те, що означає в сучасній культурі бути нехудим і як при цьому досягати нового рівня самосприйняття та професійного успіху.
Інтернет посилює тиск на підлітків, від яких вимагають бути гарними. Дівчата постійно бачать рекламу продуктів для тіла та дієт у соцмережах, і вони не можуть уникнути постійних зображень дівчат з бездоганною шкірою та приголомшливо стрункими ногами. Сьогоднішні дівчата схильні наважуватися на косметичні операції і виконувати фізичні вправи для вдосконалення свого тіла. Американське товариство пластичних хірургів повідомило, що кількість процедур з 2000 року по 2012-й збільшилася на дев’яносто вісім відсотків.
— О, як тепер багато фальшивих грудей і сідниць! — не втрималася від емоцій Марта в одній з наших фокус-груп.
Медді описала світ дівчат середнього шкільного віку так:
— Гра в порівняння знесилює. Я порівнюю себе з кожною дівчиною, яку бачу, і протягом п’яти секунд вирішую, чи вона вродливіша за мене. Усі дівчата так роблять. Це виснажує. Я намагаюся переконати себе, що кожна дівчина, так само як і я, створена за Божою подобою. Але це важко. На футбольних іграх, можливо, лише половина хлопців спостерігає за чирлідерками, але будьте певні, що на них дивляться всі дівчата, бо їм треба порівнювати себе з ними.
— Більшість дівчат, яких я знаю, стрункіша за мене, — зітхнувши, додала Медді. — Я бачу, як ті, хто не відповідає ідеалу, стають об’єктами бодішеймінгу 1. Більшість дівчат негативно ставиться до тих, вага яких більша за їхню. Зараз просвіт між стегнами — це просто ідея-фікс. Якщо ви мрієте про ідеальну фігуру, у вас між стегнами, коли ви стоїте, має бути проміжок.
— Мої подруги, — сказала Іззі, — схиблені на тренажерах для талії. Я щойно купила такий. Словами не описати, як мені він не подобається. Я не можу дихати, але чорт забирай, у мене буде тонка талія!
Зірки YouTube стають такими самими впливовими, як і зірки кіно. Багато хто з них — це гуру вроди, які розповідають про фітнес та макіяж. Блогери заохочують присвячувати догляду за зовнішністю дуже багато часу. Деякі пропонують навчальні відео — тьюторіалз — з редагування світлин, щоб досягти максимальної сексуальної привабливості.
У 2019 році дівчата дивляться тьюторіалз з макіяжу від Pixiwoo, Michelle Phan та Luxy Hair і витрачають гроші на косметику. Більшість вважає, що бути гарною — це відповідальність перед собою.
— Макіяж — це чинник, що має величезне значення в житті дівчат, — сказала Аспен. — Майже всі дівчата накладають на обличчя хоча б основу й туш для вій, бо без цього почуваються так, ніби вони голі. У наших фокус-групах ми обговорювали нескінченний тиск, що його зазнають дівчата, від яких вимагають бути вродливими. Олівія сказала, що, хоча вона й не хотіла наносити макіяж, її подруги підштовхували її до цього. Їй сказали, що без макіяжу вона схожа на яйце. Вона болісно сприйняла те, що її вважають негарною. Урешті-решт юнка випрямила волосся і стала користуватися тушшю.
Зрозуміло, вона сказала нам, що «макіяж — це те, що є обов’язковим для дівчини, тому питання користуватися ним чи не користуватися не підлягає обговоренню».
Іззі оголосила, що коли вона публікує фото в Instagram, то стежить, щоб за п’ятнадцять хвилин дістати принаймні десять лайків. Якщо їх нема, юнка видаляє світлину. Інші дівчата сказали, що чинять так само.
— Худі зараз у моді, — сказала Кенділ. — Усі ми намагаємося бути сексуальними та стрункими на своїх світлинах.
— Моє тіло стало огидне відразу після п’ятого класу, — сказала Джада. — Я терпіти не можу передивлятися світлини від тих часів, надто коли бачу себе в купальнику. Одна дівчина на фізкультурі порадила мені сісти на дієту. Слухати це мені було дуже боляче! Я займаюся спортом роками та знаю, що якби я могла схуднути, то схудла б. Адже я цього прагну!
— Кілька тижнів тому дівчина сказала мені, що я така худа, аж гидко глянути, — сказала Аспен. — О Боже, ідеальне має такий вузький діапазон!
У всіх учасників фокус-групи був принаймні хтось один знайомий з порушенням харчової поведінки. Подруга Амалії, шафка якої була поряд з її шафкою, їла лише моркву. Амалія сказала групі:
— У неї діагностували анорексію та госпіталізували. Вона мало не померла. Едді розповіла про повернення до школи через три місяці після операції на щелепі.
— Усі думали, що я маю чудовий вигляд, бо схудла на дев’ять кілограмів. Я мало не померла від голоду. Частина мене подумала, що така похвала огидна, але іншій частині сподобалося, що це в мені помітили. Я не хотіла знову набирати вагу.
— Моя мама все життя сиділа на дієтах, — сказала Кенділ. — Вона хоче, щоб я дотримувалася дієти, як і вона. Вона змусила нас знову сфотографуватися так, як на сімейній різдвяній світлині, щоб переконатися, що всі дуже стрункі. Ми всі посміялися з того. Джордан криво посміхнулася:
— Однак біда не ходить сама.
Якщо порівнювати з 1994 роком, дані протоколів громадської освіти та лікування розладів харчової поведінки змінилися на краще. У нас уже значно більше знань про порушення харчової поведінки, ніж два десятиліття тому. Психологи мають доступ до набагато ефективніших методів лікування, а фахівці заснували чудові центри, де лікують такі розлади. Молоді жінки виступають проти тиску на них бути худими. Рух розширення можливостей дівчат об’єднується навколо цих питань.
Багато дівчат зараз більше цікавиться фітнесом, ніж 1994 року. Заняття спортом, біг та плавання чи будь-які фізичні навантаження, як-от: скелелазіння або їзда на велосипеді, можуть стати антидотом проти занепокоєння з приводу красивого худого тіла.
Ми із Сарою думали про це, переглядаючи зимовий турнір Кейт з баскетболу. Вона була першою жінкою-спортсменкою в нашій родині. У шістдесятих спорт не був поширений, і Сара, яка здобула свою оцінку з фізкультури в старшій школі, індивідуально тренуючись зі спортивної ходьби, не навчалася в дев’яностих. Кейт, на противагу їй, була обдарованою спортсменкою, і її помітили в університеті.
Ми сиділи на трибуні та спостерігали, як її команда Eagles боролася за місце у чвертьфіналі. Дівчата в спортивних синьо-білих уніформах мали довге волосся, заплетене в коси або зібране у хвостики. Вони впевнено й зосереджено бігали майданчиком. Нас вразило, які вони були м’язисті, сповнені змагального духу й агресивні, але вони постійно підбадьорювали та втішали одна одну. Eagles давали одна одній «п’ять» щоразу, коли забивали м’яч, і всі підстрибували на радощах, коли гра йшла добре.
Ми пишалися цими сильними, сміливими дівчатами. І замислилися, чи було б нам легше впоратися з конкуренцією та агресією, якби ми теж займалися спортом. Під час цієї гри ми обидві дійшли висновку: легка атлетика може стати шляхом до боді-позитиву та розширення можливостей для дівчат-підлітків.
Трагедія розладів харчової поведінки буде розв’язана лише тоді, коли зміниться наша культура. Коли юних осіб і молодих жінок оцінюватимуть за їхній характер, особистість, творчі здібності, інтелект та зусилля, ми побачимо зміни і в ставленні дівчат до свого тіла. Є дівчата доволі сильні, щоб протистояти вимогам соціуму бути худими, і дорослі можуть їм допомогти в цьому. Кожен з нас може допомогти, оцінюючи дівчат, як, зрештою, і всіх людей, за їхній інтелект, вдачу, уміння співчувати знедоленим та стійкість.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!