Українська історія сексу. Подкаст «Як ми кохалися»

від | Тра 20, 2021 | Слухати, Фемкульт

«Як ми кохалися» – подкаст етнологині Ірини Ігнатенко про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві. Кожен епізод першого сезону присвячений окремій темі. Ірина розповідає про весільний обряд «комора», небажану вагітність і секс у шлюбі та поза ним.

«Насправді, ідея створити подкаст зародилася у команди The Ukrainians. Мене зацікавила пропозиція, ми погодили теми та записали. У нас не було жодної довгої дискусії щодо того, яким має бути подкаст, про що ми будемо говорити. Мені дали повну свободу».

Дослідженням жіночої тілесності, сексуальності в українській традиції Ірина Ігнатенко займається вже 20 років, на цю тему її надихнули жінки, яких дослідниця зустріла у перших експедиціях.

Українська історія сексу. Подкаст «Як ми кохалися», The Devochki

Ірина Ігнатенко

«Все почалося з 2003 року, коли я їздила по селах України та збирала матеріал для кандидатської дисертації. Тема – народна медицина, лікування, знахарство. Це те, що практикують переважно жінки, тому моїми респондентками було жіноцтво 70-90 років. Вони мені розповідали не тільки про те, що я хотіла почути за своїм питальником, але й про те, що їм боліло. Майже кожна говорила про особисте: про сім’ю, чоловіка, як дівувала, як виходила заміж, як народжувала. Спочатку я слухала із чемності, потім із зацікавленості, а після зрозуміла, що в українській історичній етнологічній науці тема жіночої тілесності, сексуальності, інтимного досвіду, дітонародження, контрацепції, гігієни тощо – дуже табуйована, замовчувана і недосліджена. Я знала, що науковці, які намагалися досліджувати цю тему, стикалися з нерозумінням академічного середовища. На початку мені теж було якось страшно, але я вірю в долю, зокрема в наукову долю. До того ж я відчувала, що ця тема важлива, це не тільки про секс, це про життя та про жінок. Узявшись за цю тему, почала збирати матеріал цілеспрямовано, дивитися, що є в записах інших дослідників, моїх попередників, етнографів 19-го століття. Вивчала фольклор, пісні, перекази та судові матеріали, які так чи інакше могли цієї теми стосуватися. На підставі цього написала декілька монографій та книжок».

Ірина Ігнатенко розповідає, що тем для подкасту ще багато, тому вони з командою The Ukrainians планують записати другий такий сезон. В Ірини величезний досвід викладання, до коронавірусу виступала на різних відкритих заходах, лекціях, фестивалях, конференціях, презентаціях та працювала з різною віковою аудиторію. Дослідниця виявила, що реакції людей на те, що вона пише та говорить, зокрема, й в  подкасті, багато в чому збігаються».
«Цікаво і для мене дуже важливо те, що завжди отримую схвальні відгуки від жіноцтва будь-якого віку, але особливо від старших. Багато хто дякує, додають, що це правда – «бабуся моя так розповідала» чи «мама так жила», чи ще щось. Коли розповідаю, бачу сльози або вони так кивають, і я розумію, що вони соромляться щось сказати, але відчуваю цю мовчазну підтримку.
Критикують здебільшого чоловіки старшого віку, орієнтовно 50-60 років, які себе позиціонують дуже патріотичними і такими, що підтримують українську культуру, традиції, але так, як вони їх розуміють. Вони обурюються, коли чують, що не всі жінки хотіли народжувати по 10 дітей, але вибору в них не було – через відсутність контрацепції, суспільний тиск тощо. Тоді критики можуть сказати: «Та ні, що ви таке говорите! В жінок природою вкладена потреба мати дітей, бажання! Всі діти бажані!» Після подкастів мене навіть раз звинувачували в паплюженні народної культури».

Ірина вважає, що деякі традицій в сучасному світі або вже себе віджили, або взагалі антигуманні, антидемократичні та багато в чому травматичні. Коли ми їх знаємо, аналізуємо, то розуміємо, що вже треба лишити в історії, і не нести з собою. Проте все починається саме з пізнання та дослідження впливу традицій на наше буття.
«Всі ми, коли народжуємося, коли ми маленькі діти, ми орієнтуємось на кого? На маму, на батька, на бабусю, на найближче оточення. Тобто, їхня модель, як вони живуть, що вони їдять, як вони одягаються, як вони спілкуються одне з одним. Тобто, для нас це перший приклад. Діти спочатку цьому всьому вірять, і для них батьки – це ідеал. Уже потім починається якась переоцінка цінностей – чи правильно нас навчили батьки, чи дійсно те, що нам вкладали в голову, цінне, чи дійсно я так хочу прожити життя? Наприклад, для традиційного суспільства був єдино правильний сценарій – народився, охрестився, одружився, виховав дітей, помер. Це треба було зробити в чіткий життєвий проміжок часу. Якщо ти цього не встигав зробити, ти вже вважався не таким. Особливо важливо було вийти заміж, бо до заміжжя було багато що прив’язано.
Жінка самотня, без чоловіка, вважалася неповноцінною, «легальне» дітонародження можливе було тільки в шлюбі. Якщо ти не виходиш «вчасно» заміж, то з тобою не рахувалися, вважали, що ти не виконала життєвого призначення. Тобто, це таврування передається багато в чому і на покоління сьогоднішнє. Зараз багато що змінюється, але все одно існує це орієнтування на заміжжя, не стільки на любов, а скільки – вийти заміж, реалізувати це соціальне очікування.
Ще один приклад – домашнє насильство. В народній культурі суспільство не те, що толерувало й аплодувало, коли чоловік бив жінку, але замовчувало і в деяких випадках виправдовувало. Вважалося, що це внутрішньосімейна справа – чоловік побив, бо вона лінива, недостатньо хазяйновита, не слухає його, а тим паче, якщо він запідозрив у зраді тощо. І жінкам не було куди діватися, вже було спільне майно, спільний город, хата, діти. Фактично, багато в чому, як і зараз. Про це варто задуматися».
Слухайте на зручній для вас платформі.
YouTube 
SoundCloud 
Anchor 
Google Podcasts 
Apple Podcasts 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!