Фахівчиня, дружина, мама – ​як гендерне питання впливає на те, чого ми можемо досягти

від | Кві 26, 2021 | Жіноча бібліотека, Фемкульт, Читати

Коли ми чуємо історію успішної людини, то зазвичай захоплюємося красивою картинкою. Але, аналізуючи далі, думаємо — а чим їй довелося пожертвувати заради свого успіху? Тетяни Лукинюк переконана: якщо доводиться чимось жертвувати, значить, щось точно іде не так. Тетяні вдалося побудувати успішну кар’єру керівниці міжнародної компанії. Крім того, вона викладає, виховує двох доньок, заснувала книжковий клуб. Її робота не зупиняється після офіційного закінчення робочого дня, водночас Тетяна ніколи не «вимикає» дім, коли на роботі.

Кар’єра, родина, хобі, інші проекти — все це можна поєднувати та встигати, якщо прийняти просте правило: балансу не існує, є лише персональний вибір на користь тих чи інших речей, які ви вважаєте сенсом свог життя просто зараз.

Книга «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» про те, як відсікти зайве і знайти саме свій шлях. Адже насамперед від нас самих залежить, як ми проживемо власне життя. Це може трохи лякати, оскільки передбачає повну відповідальність за
свої дії, але це відправна точка для будь-яких звершень.

Уривок із книжки «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» Тетяни Лукинюк (у співавторстві з Людмилою Колб)

Одне з небагатьох місць, де немає черг до жіночої вбиральні,— тематичні конференції для топменеджерів різних напрямів. Коли я у відповідній ролі вперше відвідала такий захід, то познайомилася з усіма жінками протягом пів години. Бо їх там було лише п’ятеро, водночас чоловіків — кілька десятків.

На щастя, відтоді ситуація змінилася. І вже зараз очевидно, що жінок-лідерок стає дедалі більше, а їхні голоси звучать сильніше, упевненіше, переконливіше.

Якось я спілкувалася зі своїм другом і колегою з маркетингу, який висловив думку, що керівники чоловіки ліпші за жінок. На мою пропозицію перерахувати трьох своїх найкращих менеджерів він назвав одного чоловіка та двох жінок. І сам здивувався.

Проте про рівну кількість одних та інших, зокрема на топових позиціях, говорити поки що не доводиться.
На мою думку, є кілька причин, чому так.

Одна з них — історична. Для нас, жінок, професійне та бізнес-середовище — місце, куди в нас так довго не було доступу. Місце, де нам довго не дозволяли встановлювати власні правила.

Лише трохи більше століття тому суфражистки боролися за здобуття жінками виборчого права, а також проти їхньої дискримінації в інших сферах життя. До цього ми перебували в цілковитій залежності від чоловіків: наприклад, не мали права ані повноцінно працювати, ані розпоряджатися власними майном і доходами, ані обіймати виборні посади. Одними з найперших країн, де жінки почали голосувати, стали Нова Зеландія та Австралія — вирішальна суспільна зміна відбулася, відповідно, у 1893 та 1902 роках. А в деяких країнах це право з’явилося в нас лише після Другої світової війни.

Тож те, що вже довго й добре вміли робити чоловіки, зокрема у трудовому полі (наприклад, конкурувати за професійні можливості), жінкам доводилося опановувати з нуля. Та й навіть зараз ми все ще продовжуємо цього вчитися: заявляти про себе, відстоювати свою думку, розуміти й озвучувати власну цінність, вести переговори про кар’єрне зростання чи підвищення зарплати.

Багато жінок усе ще бояться бути незручними, прагнучи обов’язково сподобатися іншим. Також часто шукають тихі гавані в професіях, щоб почуватися в безпеці і гарантувати стабільність для себе та своєї родини. Усе перераховане зрештою призводить до того, що вони не здобувають можливостей, які їм до снаги отримати («Краще не ризикувати, бо раптом нічого не вийде і я втрачу те, що було»). Відповідно — заробляють менше за чоловіків, навіть якщо мають той самий досвід, навички, досягнення.

З іншого боку, далеко не всі жінки хочуть і можуть будувати запаморочливі кар’єри, досягаючи професійних вершин.

Не всі хочуть і можуть витримувати велику відповідальність, рівень якої зростає, коли піднімаєшся вгору (власне, сказане стосується й чоловіків). Раніше ми вже говорили, що в жінок є цей вибір — або бути на передовій, або залишатися в тіні. Тож це ще одна причина, чому нас поки що не так багато на керівних позиціях.

Наприклад, дружини всіх чоловіків-топменеджерів в одній із моїх команд не працювали. Деякі жінки усвідомлено обирають виховувати дітей, підтримувати побут і часом виконувати роль сірого кардинала в родині.

Протягом кар’єрного шляху я нерідко бачила, як після появи сім’ї та народження малюка у жінок змінювалися життєві пріоритети. Тимчасово або назавжди. Якщо це не вимушений, а щирий вибір і людина щаслива — чудово, чому ні?

Колись я й сама задумалася про те, щоб залишитися вдома з дитиною. Дуже добре пам’ятаю ту мить.
Мені — двадцять п’ять, і я нещодавно народила Олесю, яка виявилася напрочуд спокійним немовлям: їла за графіком і могла не прокидатися протягом чотирьох годин поспіль. Завдяки значним перервам я мала багато часу на себе: читала книжки, дивилася серіали, ходила на спорт, підтримувала порядок удома. Словом, я встигала все, що хотіла. Моя мама, яка тимчасово переїхала до нас, щоб допомагати з немовлям, була приємно шокована комфортністю мого декрету.

«Навіщо повертатися на роботу, якщо в мене все розплановане, усе під контролем і мені так добре?» — промайнула в голові думка, коли я заколисувала доньку, дивлячись у вікно на перехожих. Та в кожного рішення є свої наслідки.

Коли жінка обирає будувати кар’єру, то їй варто прийняти, що вона точно менше часу проводитиме зі своїми рідними, пропускаючи ті чи інші моменти з їхнього життя. Якщо ж для неї важливіше, наприклад, якомога довше побути з дитиною в декреті, тоді слід розуміти, що вийти після нього на вищу посаду або навіть зберегти той самий рівень може бути неможливим.

Декретна відпустка — період у житті жінки, що відкидає її назад у професійному зростанні. Хай як неприємно це визнавати. Поки ви працюєте мамою на повний день — це жодним чином не посилює вас як профі. Ми втрачаємо кваліфікацію й експертизу, бо в цей час не розвиваємося і не здобуваємо додаткових знань і навичок. Принаймні рідко в кого виходить — із немовлям це часто фізично неможливо.

Між піклуванням про маленьку дитину і продовженням кар’єри доводиться обирати або перше, або друге. Якщо ж хочеться поєднати, тоді треба бути готовою рано повернутися з декрету, організувати догляд за малечею і не розраховувати на багатодітну родину. Звісно, є жінки, які дісталися кар’єрних вершин, маючи і троє, і четверо дітей. Вважаю це подвигом, але при цьому розумію, що велика кількість обставин вдало склалися, аби це стало можливим.

Свого часу я не захотіла (та й не могла) робити крок назад у професії, тому після першого декрету повернулася на роботу вже за чотири місяці, а після другого — через три. Таке рішення було продиктоване ще й прагненням безпеки. Остання — моя велика цінність. Мені вистачило бідних і голодних дев’яностих, аби зрозуміти, що я більше ніколи не хочу переживати таких часів: ми не їли м’яса, харчувалися здебільшого вермішеллю та гречкою, якщо, звісно, могли їх дістати.

Уже тоді я розуміла, що омріяну безпеку в найрізноманітніших її проявах можна купити за гроші, які заробляються завдяки гарній кар’єрі. Пам’ятаю, як атакувала магазини, коли почала працювати: я просто скуповувала речі, бо до цього протягом п’яти років у мене не з’явилося жодної обновки.

Коли трохи наситилася, у моє життя прийшла звичка відкладати гроші: ми з чоловіком Денисом збирали на власне житло, щоб ні від кого не залежати. Зараз я теж продовжую усвідомлено накопичувати: маю піклуватися не лише про себе, але й про своїх дітей.

Як ми вже говорили, гроші дають свободу. І якщо раніше я заробляла їх, думаючи насамперед про безпеку, то тепер сприймаю як інструмент для реалізації власних ідей і планів.

Підтримую, коли й інші жінки доходять такого самого висновку і відтак навмисне не гальмують на своєму професійному шляху, а продовжують рухатися далі. Обирають вершити власну долю, а не долі своїх дітей чи чоловіків. Це добре не лише для них самих, а й для інших. Я неодноразово помічала: коли жінка досягає найвищих позицій, то й на інших керівних посадах з’являється більше представників її статі.

Особливо якщо до цього їх обіймали винятково чоловіки.
Жінки-колеги на керівних посадах — це справжній подарунок. Адже жінка може повністю зрозуміти іншу жінку та за потреби запропонувати їй допомогу чи підказати ідею, вихід або шлях. Бо сама з власного досвіду добре знає, з якими труднощами й дилемами нам повсякчас доводиться стикатися. Одна фахівчиня може стати рольовою моделлю для другої, її формальною чи неформальною наставницею. А коли цього бракує, то про гендерну рівність годі й говорити. І це ще одна причина, чому жінкам важче досягти вершин, — бо їх на тому чи іншому кар’єрному етапі немає кому підтримати або просунути.

Я — велика фанатка менторства. Вважаю його потужним, але недооціненим інструментом, що допомагає нам досягати бажаного. Глибоко вдячна тим жінками (і чоловікам теж) на моєму шляху, які ставали порадницями чи провідницями. Тому зараз сповідую такий самий підхід: якщо колега чи співробітниця просить мене стати їхньою менторкою — будь ласка, із радістю поділюся досвідом. Наприклад, одна з моїх підопічних стала маркетинг-директоркою, інша — заснувала бізнес.

Чи таке ставлення серед жінок-лідерок — виняток чи правило? Є такі, що досягають успіху й починають триматися осторонь від інших. Але особисто я поки не зустрічала топменеджерок, які не захотіли б ділитися своїм досвідом. Усе-таки в багатьох є розуміння, що ми всі — в одному човні. І насамперед від нас залежить, потоне він чи ні.

Загалом я вважаю себе феміністкою, тобто жінкою, яка заслуговує на ті самі права й можливості, що мають чоловіки. Саме тому виступаю за будь-які нововведення, які допоможуть жінкам звучати ще голосніше та посідати гідне місце в суспільстві: від фемінітивів до квот для нас на різних посадах.

Знаю, що це постійно викликає бурхливі дискусії. Подекуди нас звинувачують у штучності й надмірності таких заходів. Але я впевнена, що для глибинних суспільних змін вони просто необхідні. Наприклад, якщо зараз під впливом певних гендерних стереотипів жінку можуть не взяти на роботу, то з формальними квотами вдасться цього уникнути. Без чітко встановлених правил боротися із заангажованою поведінкою в професійному середовищі дуже важко.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!