Висока чутливість і як із нею жити

від | Кві 9, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить, Ментальне здоров'я

З дитинства я почувалася дивною. Я навіть не могла зрозуміти чому, просто знала, що не така, «як треба» і що такою «бути не можна». З цим запитом я прийшла до психолога – що зі мною не так? Декілька місяців пішло на спогади з дитинства.

Я була слабенькою фізично, швидко втомлювалася. Нестача сну була для мене катастрофою, я могла навіть захворіти. Не любила, коли до батьків приїжджали гості. Ховалась і не виходила до них годинами. Вимушене спілкування виснажувало мене.

Батьки звикли до такої моєї риси, але інші родичі – ні. Наприклад, коли я приїжджала в село до бабусі, вона ображалася, що я зачиняю двері в кімнату: «Приїхала до мене, щоб від мене ж зачинятися?» А мені просто необхідно було побути пів годинки на самоті.

Я не могла довго гратися з дітьми, хоча прагнула спілкування. Зате читати і фантазувати на самоті могла годинами. Важко переключалася з однієї діяльності на іншу і змалечку любила складати плани. Якщо щось ішло не за планом, я могла впасти в істерику.

Пам’ятаю, як мама попросила мене сходити по хліб, а я їй відповіла, що у мене це не заплановано, що зараз у мене за планом робити уроки. Насправді, мені і зараз важко змінювати плани, це вимагає величезного внутрішнього ресурсу. Але для мого оточення це дуже неприємна і незручна риса характеру.

Я погано переносила голод. Щотри години у мене болів живіт і починало паморочитися в голові. Водночас я була дуже худа і ті, хто мене оточував, часто коментували «Куди воно тобі лізе?» або «Скільки можна їсти?».

У підлітковому віці, коли так хотілося прийняття однолітками, я страшенно цього соромилась. Бо, по-перше, взагалі їсти було не круто, та й де ти ту їжу візьмеш, коли тусиш із компанією на районі. По-друге, коли я пропускала свій час, у мене починали тремтіти руки, а на лобі виступав піт. Один знайомий пожартував, що я, мабуть, «наркоша»: «Ручки-то он як трусяться». Я ненавиділа себе за це, але змінити не могла.

Окрім цього, я була страшенно чутливою до запахів і смаків, тому їла далеко не всі продукти. Мама казала, що я могла би працювати «носом» у парфумерній компанії, бо відчувала запах неприйнятних для мене продуктів ще на порозі квартири.

У школі я прекрасно вчилась, але, коли треба було виступити десь перед аудиторією, губилась і не могла вимовити й слова. І ще я була «балувана» і «нетерпляча», бо погано переносила біль.
Думаю, що батькам було зі мною дуже важко. І тому я постійно чула «Такою бути не можна!», «Лєна, потерпи!». І я терпіла і намагалася докласти всіх зусиль, щоби стати іншою, такою, «як треба».

Про високу чутливість я дізналася випадково. Молодша донька має дуже суху чутливу шкіру. Вона до сказу мене доводить тим, що у неї увесь час щось чухається, заважає, кусається. На всьому одязі я зрізаю бірки, одяг купую лише з натуральних тканин і без грубих швів. Щодня двічі мажу її спеціальним атопічним засобом, періодично змінюючи марку лосьйону, щоби шкіра не звикала.

Якось я вирішила пошукати в інтернеті інформацію про чутливу шкіру, а раптом щось новеньке знайду, і випадково натрапила на статтю про високу чутливість. Я читала ще і ще. І несподівано мій пазл зійшовся – те, через що я страждаю все своє життя, виявляється є високою чутливістю.

Моя перша психологиня говорила мені про високу чутливість, що є люди-рибки, а є люди-пташки. Мені тоді ця ідея не дуже зайшла, а вона якось до ладу і не роз’яснила. Про це говорила і психологиня, яка працювала з молодшою дитиною, але також все ніби повз вуха пройшло. Коли сама почала цікавитися темою, згадала, що психологи вже мені про це казали.

Висока чутливість – це особливість центральної нервової системи, яка є більш вразливою до різних стимулів: як зовнішніх, так і внутрішніх. Іншими словами, для того щоб отримати однаковий відгук нервової системи, високочутливим людям потрібно значно менш інтенсивно стимулювати нервову систему, ніж людям із нормальною чутливістю. Тому подразники, які є прийнятними для звичайних людей, зазвичай є нестерпними для високочутливих.

Подразники – це і світло, і шум, і біль, і запах, і смак, і дотик, і візуальна інформація, і емоції, і думки.
Уявіть, що всі відчуття викручені на максимум, ніби звук у телевізорі. Приблизно так високочутливі люди почуваються щодня.

Першою термін «висока чутливість» ввела в обіг американська психологиня і дослідниця Елейн Ейрон. У 1996 році вона випустила книжку «Надчутлива натура», де описала характерні особливості високочутливих людей. Але до Ейрон це явище фіксували й інші психологи. Наприклад, американський дослідник психології розвитку Джером Каган проводив дослідження, щоб визначити, чи є темперамент вродженою рисою (1988 рік).

В експерименті (Jerome Kagan, Norbert Herschkovitz “A young mind in a growing brain”) брали участь 400 чотиримісячних дітей, яким показували нові іграшки. Весь цей час матері стояли поруч, дивились на дітей і усміхались. 80% поводилися спокійно, лише 20% починали плакати і розмахувати руками. Він назвав цих дітей «високореактивними» через сильну реакцію на подразники.

Каган тестував свою експериментальну групу також у два, чотири, сім та 11 років і щоразу доходив висновку, що високореактивні діти відрізняються від інших більш гострою реакцією на стимули. Правда, в старшому віці вони вже не плакали, а лякалися і замикалися в собі.

  • Висока чутливість зустрічається не лише у людей, але й у більшості видів тварин, риб і навіть комах.
  • У кожному виді приблизно 20% високочутливих особин.
  • Висока чутливість однаково часто зустрічається як у жінок, так і у чоловіків.
  • Серед високочутливих людей 70% інтровертів. Інші 30% становлять високочутливі екстраверти.
  • Висока чутливість є спадковою рисою. Тому у високочутливих батьків, як правило, високочутливі діти.
  • Висока чутливість – це не хвороба і не діагноз, це особливість нервової системи, яка не потребує корекції.
  • У високочутливих людей знижена кількість нейромедіаторів, тому вони схильні до депресії.
  • У високочутливих людей збільшена кількість дзеркальних нейронів, які допомагають розпізнавати емоції інших людей. ВЧЛ їх не просто розпізнають, а відчувають, іноді навіть плутають зі своїми власними емоціями. Саме через це високочутливим людям так важко дається соціальна активність.
  • Високочутливі люди дуже тонко реагують на рівень цукру в крові. Тому надзвичайно важко переносять голод.
  • Висока чутливість – це не те, що ми можемо обирати чи змінити силою волі. Це як колір очей – просто риса, з якою ми народжуємося.

Коли я дізналася про високу чутливість, це перевернуло моє життя. Точніше, поставило його з голови на ноги. Все життя я намагалася дотягнутися до стандартів суспільства, створеного людьми з нормальною чутливістю для людей із нормальною чутливістю. Іноді це майже вдавалося, але мені, як Алісі в Задзеркаллі, доводилося бігти, лише щоб залишатися на місці. Я вперше в житті змогла видихнути і прийняти саму себе такою, яка я є.

Я перестала шеймити себе за свої відчуття. Я зрозуміла, що не балувана, не нетерпляча, не капризна, не симулянтка, а просто відчуваю забагато всього.

Я нарешті навчилася правильно піклуватися про себе і враховувати свої особливі потреби. Так, мені треба їсти щотри години, я втомлююся швидше за інших, не можу тусити до опівночі, а наступного дня йти на роботу. Мені потрібен час на самоті, більше сну, менше часу біля екранів.

Я усвідомлено дозую спілкування з людьми. Бо тепер розумію природу цього дивного відчуття перенасичення (overwhelming) від перебування в компанії людей. Вибачте, друзі, які довго не можуть зі мною зустрітися. Я вас дуже люблю, просто для мене це іноді складно.

Я не соромлюсь попросити в лікаря знеболити процедуру, якщо це можливо. І завжди попереджаю про свою чутливість перед призначенням медикаментів, бо і ліки на високочутливих людей діють значно сильніше, ніж на інших.

Я ціную переваги, які дає мені висока чутливість. Я помічаю те, що інші не бачать, у мене чудовий аналітичний розум, мені легко вчитися, я ціную красу, смачно готую і створюю комфорт для близьких людей.

Я стала менш вимогливою до своїх дітей. Бо, як виявилося, вони також високочутливі. Не стимулюю їх до спілкування і публічних виступів, не перевантажую заняттями, обираю їм зручний одяг, не примушую їсти те, що вони не хочуть, стишую звук у телевізорі. Розказую їм про високу чутливість, бо хочу, щоб вони почувалися особливими, а не дивними.

Якось менша донька запитала мене: «Мамо, ну чому я така?» Ми були на морі, і після кожного купання нам треба було одразу бігти в душ, бо їй дуже щипало все тіло. Іноді вона навіть не могла провести у воді достатньо часу – 5-10 хвилин і починалися неприємні відчуття. Я мила її і думала, як відповісти. «Просто ти особлива. Знаєш, є Залізна людина, Халк і Спайдермен. І в кожного з них своя суперсила. А в тебе своя – надчутливість. Ти можеш відчувати те, що інші люди не можуть!»

Таких людей у світі 20%. Це кожна п’ята людина! І кожен із цих людей почувається «неправильним», намагається підлаштуватися під вимоги нашого світу, можливо, переживає депресію, можливо, не може прийняти себе. Тому я хочу, щоб якомога більше людей дізналися про високу чутливість і зрозуміли, що з ними все ок.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!