Великі груди: самоіронія – як бронежилет

від | Бер 9, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить

– Скажіть, а це у вас… еее… свої груди?
– В сенсі?
– Ну, бо ви досить худорлява, а груди – пишні. Вони ніби штучні.

Цей мій нещодавній діалог із продавчинею в крамниці. Подібних розмов було завжди немало. Все непропорційно велике чи мале у тілі – привід для переживань. Через власні відчуття і через те, як це у тобі сприймають інші. Проте великі груди – це не зовсім те ж, що, припустимо, великі ступні чи великі кисті. Бо саме ця частина тіла у жінок – об’єкт для прискіпливої уваги. Не винятково чоловічої, а й жіночої. Отож, твоє тіло – вже не лише твоє діло.

Я чітко пам’ятаю той день, коли мій однокласник урочисто оголосив на весь шкільний коридор: «О, у неї вже є цицьки!» Тоді мені було дев’ять, а вже за чотири роки подібні, але переважно більш ошляхетнені фрази від знайомих та незнайомців стали частиною буденності. Я до цього звикла.

Перед тим як почати писати цей текст, я потеревенила з подругою. Вона визнала: проблема, найімовірніше, не надумана. Але їй часто траплялися власниці значних бюстів, які самі ж хизувалися привселюдно своїми принадами, ініціюючи розмови про груди. І справді, у мене з часом теж виробилася така захисна реакція – першою жартувати щодо грудей. Адже я поступово запакувалася у самоіронію, як у бронежилет. Мовляв, перед тим як ви вирішите прикольнутися з мого розміру, я зроблю це сама.

«Усі дівчата худенькі. А у цієї груди, як у дорослої жінки. Могла б і не пертися з такими у балет».

А це вже з підслуханого випадково за кулісами від викладачів школи мистецтв, де я у підлітковому віці займалася балетом. Великий бюст і танці. Мммм. «Корова на сцені», «Як пошити сукню?», «Вони трясуться! Всі витріщаються тільки туди!»
Танцями я зайнялася ще у семирічному віці. А потім серйозно балетом – у 13. Лишати захоплення тільки через свою фізіологічну особливість не хотілося. Адже решта мого тіла до класичних па була здатна. Це насправді добряче загартування, коли маєш волю вирішити робити те, що подобається. Навіть попри нестереотипну зовнішність. Потім у житті це стало в пригоді – орієнтуватися на свої реальні успіхи, а не чиюсь думку про ці досягнення.

«А ви що, мати-годувальниця?»

Походи за білизною та купальниками – моє улюблено-пекельне. Це ще одне запитання від іншої продавчині під час вибору бюстгальтера. Після моєї заперечної відповіді її чергова репліка: «А схоже, що годувальниця. І у вас не влізе у четвертий, беріть п’ятий». Проблема «не влізе» чи «випнеться» для таких жінок, як я, – теж щось дуже звичне. Притому оточення часто вважає: ти навмисно робиш так, аби сильно випиналося. Деякі мої приятельки з великими розмірами так замахалися виправдовуватися, що освоїли мистецтво маскування. Одна така знайома настільки майстерно камуфлювала свій п’ятий розмір, що я про нього дізналася лише десь на четвертий місяць нашого знайомства.

«Ну звісно, він зробив це для тебе… Бо не міг відмовити особі з такими формами».

Я не раз чула: мені простіше про щось домовитися, тому що чоловіки не можуть встояти перед пані з великим бюстом. До речі, цікаво, звідки загалом ростуть ноги у звеличування цієї частини тіла у контексті сексуального життя. Бо ж одна справа милуватися фоточками грудастої модельки у «Плейбої», інша – займатися з такою сексом. Або ще один вислів із соцмереж: «Бог навмисно нагородив жінок із важким характером великими грудьми, бо інакше їх би взагалі ніхто не переварював». У старшому віці все ж стало простіше – так вважають дедалі менше людей із мого оточення. Хоча, ймовірно, це пов’язано з тим, що я вже два роки поспіль працюю на фрілансі.
То як же насправді жити з великим розміром грудей? Вірогідно, трохи важче, ніж із меншим. Особливо некомфортно у спортзалі, який я відвідую. До речі, там якраз ніхто й ніколи косо не дивився на мої форми. Але груди майже п’ятого розміру мені самій заважають нормально займатися. Коли я підстрибую, вони підстрибують разом зі мною. Коли нахиляюся – відтягуються. Через них страждає хребет. Без помірних спортивних навантажень спину просто викручує від болю.

Як з’ясувалося, такі ж пророцтва від знайомих довелося почути не мені одній. Із удвічі молодшою за мене Анею у нас майже однаковий розмір грудей. І майже однакові історії у зв’язку з цим. Особливо багато нав’язливої уваги Аня отримувала від нетверезих. А ще нерідко – «життєствердні» прогнози про «вигляд некомільфо у літньому віці».

«Казали: «Почекай-почекай, зараз ти тішишся. А на старості вони у тебе так відвиснуть, що до колін дістануть». Коли мені було 13-15 років, я прагнула це приховати. Вдягала якісь балахони, щоб не бачили і не чіплялися зайвий раз. Бо розповідали стільки негативу, що хотілося обмотатися якимось бинтом, аби не було видно. Зараз вже приховувати нема бажання. Хоча великі груди – це некомфортно, навіть боляче. Деякі речі не можна робити, тому що це виглядає безглуздо. Але зменшити я би не хотіла. Круто, що вони такі, як є», – зізнається Аня.

Переживання через великі груди – досить поширений трабл, запевняє психологиня Світлана Рула. Тим паче, що з віком розміри цієї частини тіла аж ніяк не зменшуються, а частіше навпаки збільшуються. Одна зі Світланиних знайомих навіть замислювалася про хірургічне зменшення.

«Великий живіт не так відчувається, як великі груди. Крім того, жінки не можуть собі підібрати гардероб, який би враховував цю фізіологічну особливість. Продавці крамниць часто наголошують, що проблема у неправильній білизні. Хоча у продажу зазвичай нема і моделей одягу, які враховували би великий бюст. У деяких жінок, які годують дитину грудьми, є страх задушити малюка вночі, коли він лежить поруч. Не бачу тут надуманості. Швидше навпаки: було б добре, якби жінки мали можливість обговорити свої проблеми у групах. Наприклад, як можна зменшити біль у спині, де придбати якісні бюстгальтери», – розмірковує психологиня.

Та попри те, що вся ця метушня навколо грудей часом дістає, мені зараз не хотілось би занурюватися в океан бодіпозитивізму. Або акцентувати, приміром, на іншій красі, на різності тощо. Досить і того, що великі груди – це справа переважно лише їхніх власниць.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!
Навчання за кордоном: три різні історії українок 

Навчання за кордоном: три різні історії українок 

Однією з причин еміграції може бути навчання. За даними 2017-2018 років, 8% українського студентства навчається за кордоном і лише 20% планують повернутися. Ірина поспілкувалася з трьома українками, у кожної з яких своя історія: одна з них залишилася, інша повернулася додому, а ще одна почала втілювати свою мрію в місці, яке вважала лише тимчасовою точкою.