Рік кохання: Чотири жіночі історії

від | Бер 8, 2021 | Дівчина говорить, Її історія

Інстаграм-проєкт @god_lyubvi з’явився, щоби протягом усього 2021 року публікувати реальні історії кохання, розказані жителями країн Східної Європи і Центральної Азії. Автори проєкту – фотожурналістка Анна Артем’єва та правозахисник Юрій Йорський.

Увесь січень проєкт публікував історії кохання правозахисників, громадських активістів та художників, які працюють із соціальними темами, – адже саме ці люди допомагають створювати світ, де кожен має право кохати і бути коханим. Березень проєкт присвятив жіночим історіям, публікуємо деякі з них.

Таня Брик
Модель, переможниця проєкту «Супер Топ-моделі по-українськи», 23 роки
Волонтерка ВБО «Ініціатива заради життя»
Миколаїв
Рік кохання: Чотири жіночі історії, The Devochki
Моя історія кохання досить сумна, але повчальна для багатьох. Мені було 16 років, коли він написав мені в одній із соціальних мереж. Гарний хлопець, який одразу мене зацікавив. Ми почали спілкуватися через відеозв’язок, бо жили в різних містах. Через місяць ми зустрілися, і між нами одразу промайнула іскра. Він здавався достатньо вихованим, пристойним і чарівним. Стосунки розвивалися досить повільно. Якби я зустріла таку людину зараз, одразу б зрозуміла, до чого це призведе.

Почалися якісь «драми» щодо того, чи є у нього почуття до мене або все ж нам потрібно залишитися друзями. Все це тривало з початку жовтня до кінця грудня. На Новий рік він приїхав до мене в місто і нарешті «зрозумів», що я його цікавлю як дівчина. Ми почали зустрічатися.
Спочатку все було чудово: квіти, подарунки, сюрпризи, але поступово він намагався нав’язати мені, що зі мною щось не так: я не так фарбуюся, не так поводжуся за столом, на вулиці або на людях. Почалися розмови, що йому не подобаються мої друзі – вони занадто молоді й так само, як я, неправильно думають.

«Тобі потрібно спілкуватися з «правильними» людьми, – говорив він. – Поспілкуйся з моїми друзями». У нас все більше траплялися суперечки через те, що він намагався змінити мене, вони частково згладжувалися подарунками та квітами, але сварки почастішали.

У нього були неконтрольовані напади агресії, він розбивав телефони…іноді під руку потрапляла і я. Постійно боялася зробити щось не так, розсердити його, але свято вірила, що наша любов подолає всі «перешкоди» і допоможе йому впоратися з цією агресією. Всі мої знайомі (на той момент аж один, та й то спільний із ним) твердили: «Таня, ти перетворилася на сіру залякану миша. Іди від нього!». Але я любила.

В один момент у нас закінчилися гроші на проживання, і я показала йому оголошення про роботу в Америці. Його взяли. Потрібно було їхати на п’ять місяців, за цей час він зателефонував разів десять максимум. Розмови були дуже короткими – «інтернет дуже дорогий, я не хочу витрачати гроші», але водночас він купував собі речі та технику.

Через п’ять місяців він повернувся зовсім іншою людиною. Це був не той чоловік, у якого я закохалася. Думала, що все нормально, тому намагалася до цього звикнути.

Помітила, що він приховує від мене щось, побачила брехню в його очах. Він набрехав мені про одну історію. Він зрадив мене, хоча завжди говорив про свої «принципи» і звинувачував мене у зрадах, доводив до істерик, нібито це я погана, маленька і нічого не розумію. Найжахливішим було те, що він навіть не вибачився, просто спитав: «Чого ти плачеш?» І я зрозуміла, що не хочу мати нічого спільного з цією людиною. Ми розійшлися, і я відчула себе щасливою як ніколи! По-справжньому щасливою і вільною.

Катя Майборода
редакторка соціального медіа @nenachasi,
26 років, Запоріжжя
Рік кохання: Чотири жіночі історії, The Devochki
Мене не можна любити.
Кожен день мого свідомого життя був насичений цим знанням. І кожен день світ намагався довести зворотне.
Мене обирали президенткою школи, приймали в студентські команди КВК і пінг-понгу, запрошували працювати в найкращі ЗМІ міста, зі мною зустрічалися і навіть намагалися одружитися. Але всього було замало.
Я була впевнена, що всі ці люди просто не знають, із ким мають справу. А коли дізнаються – неодмінно відвернуться.
І ось трапився 2020 рік. Було складно всім. Труднощі стали важчими, розбіжності вагомішими, а помилки – дорожчими.
О, в цьому році я зробила безліч помилок, після яких, мені здавалося, люди повинні відмовитися від мене. Вигнати зі зграї. Але ні. Робота з цими помилками виводила стосунки на новий рівень. Виявилося, що вони в 2020-му теж подорожчали.
Я звільнилася з того самого найкращого ЗМІ в місті. Мені здавалося, що всі будуть щасливі, що команді стане тільки легше, адже я давно перегоріла і гальмувала рух. Але ні. Хоча всі й зраділи, що тепер у мене буде свій проєкт, ця радість не була чистою. Команді було сумно. Раптово я зрозуміла, що мене не ненавиділи. І навіть по-своєму любили.
А ще в 2020-му ми пережили кілька криз із партнером. У найскладніші дні, коли мені здавалося, що зараз вже точно все найгірше в мені оголено, він терпляче говорив, що любить. І що все вийде. І поділяв зі мною цей новий досвід. Я могла сумніватися в чому завгодно, але чи можливо зі своєї волі провести пів року в одному просторі з людиною, яку не любиш?
І тоді я подумала: якщо вже всі ці люди (і навіть партнер, який був зі мною кожну годину свого життя в одному просторі протягом пів року) можуть мене любити, то чому б і мені не спробувати? Зрештою, 26 років разом.

Лада Холі
Б’юті-блогерка, 24 роки
Київ, Україна
@dopelada
Рік кохання: Чотири жіночі історії, The Devochki
Я лежу на ліжку разом із Микитою і намагаюся не заснути. Ми поїли смачної індійської їжі, моя рука лежить у нього на талії.

– Ти поставив їжу в холодильник?
– Ні, раптом ми ще захочемо поїсти.

Він починає повільно гладити мою руку.

Я думаю, що зараз засну, і цей прекрасний теплий момент мине, тому я розплющую очі і намагаюся запам’ятати якомога більше.

Золоте призахідне сонце, яке світить у вікно. Фігурні тіні на шафі через штори з орнаментом. Яке повітря в квартирі, як тепло всередині через їжу і відчуття закоханості.

Начебто ще трохи і заграє інді-музика – така, як грає в Life is strange. Гітарна, затишна. Точнісінько для цього моменту. У грі була осінь. Зараз теж осінь. Скоро вона буде зовсім осінньою, з жовтими та червоними листками.

Я завжди боюся приходу холодів, але зараз я думаю про них трохи менше. Ні, не тому, що перестала боятися, а тому що зараз є речі, яких я боюся набагато більше.

Наприклад, втратити двох людей, яких я невимовно люблю.
Тіна Собко
феміністка, ЛГБТ-активістка, 25 років
Запоріжжя, Україна
@tinasobko
Рік кохання: Чотири жіночі історії, The Devochki
Ми разом 11 років. Одинадцять! У житті ж так не буває, так? Любов закінчується на третьому році. Й у нас вона закінчувалася або просто вичерпувалася. А потім поверталася знову.
Зараз я відчуваю себе закоханим підлітком. Мені, здається, знову 13, і я захоплююся красою його очей. Завжди любила його блакитні, чисті, нереально глибокі очі. Дивлюся в них, і реально пофіг, що відбувається в цьому світі.
Мені, здається, знову 13, і я хочу обійматися на вулиці і довго цілуватися на лавці. Зараз, звичайно, так не можна: непристойно, ми ж дорослі. Але так хочеться піддатися емоціям і наплювати на осуд.
Мені, здається, знову 13, і я хапаю його за руку за кожної нагоди. А його рука все така ж тепла і повністю охоплює мою долоньку.
Але мені не 13. І почуття інші.
Нещодавно на психологічній групі потрібно було закрити очі й уявити себе в місці, де було дуже-дуже добре. І це місце для мене – наше ліжко, точніше наш розкладений диван, на якому ми лежимо та обіймаємося пізнім недільним ранком. І можна ще не вставати, а трохи повалятися, поки сонце наповнює кімнату, а наш кіт застрибує до нас і кусає за ноги. Ось це найкраще і безпечне місце.
У сучасному світі дуже страшно показати свою вразливість. Не модно зізнаватися в коханні й говорити, що хтось – твоя «друга половинка»: ми ж всі такі повноцінні, жодних половин. І мені страшно. Страшно визнати, наскільки сильно я люблю його, як сильно я вдячна за нас, за нашу сім’ю, яку ми разом будуємо.
Напевно, найбільший прояв любові – це прийти до того, що ви сім’я. Адже це той єдиний член сім’ї, якого ти вибрала усвідомлено. Це не мама і не дитина, яких ти не вибираєш. Людина стає частиною твого життя, тому що ви обидва цього хочете. І ми самі вирішуємо, якою буде наша з ним сім’я.
Наша любов не ідеальна, не романтичний фільм. І я не ідеальна, і він не такий. Але як же нудно було б любити ідеал.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!