«Сирійська історія кохання»: Шлюб у вогні

від | Лют 18, 2021 | Дивитися, Фемкульт

Президент Сирії Башар Асад обійняв посаду після смерті батька у 2000 році. У 2011 році в країні відбулася серія протестів «Арабська весна». Протестувальники звинувачували Асада у корупції, безробітті та обмеженні свободи. Крім того, Башар належить до релігійної меншини — алавітів, тоді як три чверті населення Сирії — суніти.

Як наслідок, у Сирії й досі триває один із найбільших у світі воєнних конфліктів. З початку «Арабської весни» у війну залучено десятки політичних та релігійних сил, кожна з яких має власні інтереси.

Окрім сотень тисяч загиблих і мільйонів біженців, режим Асада тримає у в’язницях політичних опозиціонерів. Саме такими були і є герої фільму «Сирійська історія кохання» Амер та Раґда.
Шон МакАллістер, британський режисер-документаліст, вирушив до Сирії ще до початку революційних подій. Складно повірити, але під час масштабних бунтів у сусідніх країнах, у Дамаску, столиці Сирії, нічого не відбувалось. Іноземні журналісти гуляли столицею та фотографували видатні місця. Тим часом Шон шукав героїв для фільму. Він витратив вісім місяців, та зрештою познайомився з Амером, який розповів про свою дружину Раґду. Її заарештувала таємна поліція за книгу, що критикувала уряд.
Мережа DOCU/CLUB організувала онлайн-кінопоказ фільму «Сирійська історія кохання» і провела дискусію разом із українською письменницею, колишньою культурною дипломаткою Іреною Карпою та правозахисницею, виконавчою директоркою Центру Громадянських Свобод Олександрою Романцовою. Під час дискусій говорили про збереження кохання та власних ідеалів, про роль жінки й чоловіка у сім‘ї, де обидва надають перевагу боротьбі за свободу, і про те, що відбувається з політичними в‘язнями після звільнення.

Слідкуйте за Мережею DOCU/CLUB на Facebook, долучайтеся до перегляду фільмів та обговорень. Нині у мережі вже понад 300 кіноклубів, та кожен може доєднатися, відкривши власний. Для цього необхідно пройти безкоштовний онлайн-курс із організації його роботи.

«Вона дуже сильна жінка»

«Вона дуже сильна жінка, а я дуже слабкий чоловік», — каже Амер. Раґда — не звичайна сирійка, вона не доглядає дітей, не займається господарством, а сидить за ґратами за політичні погляди. Амер виховує чотирьох синів та чекає на дружину. Познайомилися вони також у в‘язниці. Амер був борцем за свободу Палестини, а Раґда — сирійською революціонеркою.
Олександра Романцова під час обговорення розмірковує, наскільки місія, обрана людиною, може поєднуватися з її суспільним та особистим життям:
«Проблема в тому, що це жінка. Вона (нібито) завжди має бути теплою, людяною, завжди — мамою біля дітей. Попри те, що відчуває в собі потяг, бажання й внутрішню місію служіння суспільству. Хоче брати участь у революційній діяльності й домагатися суспільних змін», — ділиться думками Олександра.
Раґда — дружина й мати, на яку чекають діти та чоловік. «Я хочу почути маму», — каже найменший син, Боб, якому на початку фільму усього три роки.

«Сирійська історія кохання»: Шлюб у вогні, The Devochki

Амер та Боб розмовляють із Раґдою

Раґда — жінка, але чи означає це, що вона має бути стереотипною дружиною й матір‘ю? Чи знімає в‘язниця з неї сімейні обов‘язки, чи виправдовує її маскулінність та холодність? Та чи може взагалі жінка (тим паче сирійка) бути такою, як Раґда? Це запитання режисер ставить протягом усього фільму й насамкінець, здається, знаходить прийнятну відповідь.

Що необхідно, щоб жило кохання

«Я побачив її через дірку у дверях. Раґда була вся у крові. Її обличчя опухло, око набрякло… А потім, коли я вмився, почув її голос. Я сказав їй: «Привіт», вона відповіла: «Привіт, як справи?» Так усе і почалося», — говорить Амер.

Сім‘я живе у місті Тартус, на узбережжі Середземного моря. Їхні політичні погляди — одна з найважливіших цінностей, яка об‘єднує. Амер бере на себе роль піклувальника та визнає у собі, як сам каже, «слабкого чоловіка». Хоча насправді усе його життя свідчить — він сильний своєю любов’ю, щирістю і вірою в цінності.

Коли Раґда повернеться, Амер чекатиме, що тепер вона буде «справжньою» дружиною та мамою — турботливою, ніжною. Люди часто ідеалізують тих, кого люблять, а особливо, коли близька людина політв‘язень, а потім зіштовхуються з реальністю, яка не завжди відповідає мріям. Радше — завжди не відповідає.

«Людина, яка була у в‘язниці, не може бути такою, як раніше, — каже Олександра Романцова. — Вона матиме посттравматичний розлад і або віднайде ресурс жити з цим, або ні. Але мають бути люди, які підтримуватимуть колишнього в‘язня. Нададуть йому відчуття, що все було не даремно».
Амер не може надати Раґді це відчуття. Він очікує, а згодом і вимагає від неї зовсім іншої поведінки. У середовищі, де він народився й формувався як особистість, глибоко вкорінені стереотипи щодо гендерних ролей. Немає традиції обговорювати вартісність цих стереотипів, немає навичок домовлятися про роль кожного в сім’ї так, щоб усім було добре. Як би дивно ці ролі не виглядали.

«Сирійська історія кохання»: Шлюб у вогні, The Devochki

Амер

Життя після ув‘язнення

«Амер прийняв свою роль батька, «хранителя вогнища», — робив усе те, що приписують жінкам у суспільстві. А тим більше — в арабському (сирійському, мусульманському) суспільстві. У нього гарно це виходило, поки Раґда була у в‘язниці», — розмірковує Ірена Карпа.

Після звільнення Раґда ніяк не може вписатися у буденне життя. «Раґда погано почувається, тому що їй нема чим зайнятися», — зауважує Олександра Романцова. Здається, лише на початку фільму кожен у сім‘ї має власну мету. Амер виховує дітей та чекає на кохану. Старші діти відшукують власні ідеали, звіряються з цінностями батьків і намагаються зрозуміти, що їм робити у цьому житті.

«Його хлопці забрали її (маму)», — каже Кака, середній син Амера та Раґди, про президента Асада. Старший син мріє повернути собі кохану, яка підтримує режим чинної влади. Хлопці розмірковують про те, що з країни треба виїжджати.

«Сирійська історія кохання»: Шлюб у вогні, The Devochki

Кака, середній син Амера та Раґди

Зміна ролей

Усе відбувається швидко: звільнення Раґди, нетривалий арешт Шона (режисера), загроза нового ув‘язнення, втеча родини до Лівану та зрештою — втеча Раґди. Вона раптом залишає родину, бо не може віднайти себе за межами Сирії та за межами власної боротьби з режимом.
Раґда й Амер прагнули свободи для себе та для країни. Але чи можна бути вільним, стаючи вигнанцем з Батьківщини? Це питання також поки лишається без відповіді.

«Вони чекали на маму, мама вийшла (з в‘язниці), але мама воячка, лідерка, вона має бути в екшені. У неї є місія, вона не може бути в стані бездіяльності. Тому з ними трапилося те, що вони розцінюють, як зраду, — коли вона з Лівану втекла, залишивши сім‘ю», — обмірковує події фільму Ірена Карпа.

Після повернення Раґди сім‘я їде до Франції. «Без Раґди ми ніхто», — каже Амер. Завдяки політичній діяльності жінки сім‘я може емігрувати за кордон. У Франції, як зауважує Ірена Карпа, родина, певно, зіткнулася з багатьма бюрократичними проблемами, про які у фільмі мало йдеться. Вони мали отримати паспорти, оформити документи, від Раґди очікували ролі «берегині». Вона ж приміряє, але не може втиснутися у цей костюм традиційної жінки. Він надто тісний для Раґди.

От героїня сидить на дивані, вдягнена у майку та шорти. На обличчі читається втома. Раґда закурює сигарету (вона постійно курить) та дивиться кудись далеко. Амер — трохи на відстані. Здається, між цими двома вже давно щось обірвалося.

Чи це сталося тоді, коли жінка втекла від родини в Лівані, або вже у Франції. Чи це сталося раптово, або ж відбувалося поступово. Як вийшло так, що колись закоханий Амер раптом знаходить коханку та шукає прийняття деінде? Як сталося так, що Раґда проходить шлях від відторгнення почуттів чоловіка до спроби вкоротити собі віку?

Вони сидять поруч, говорять, але не чують одне одного. Амера вже давно не захоплює сила Раґди. Він чекав ніжності, турботи й прийняття його почуттів. Але не дочекався. А Раґда відчуває, що не може бути собою. Вона не бачить підтримки себе у звичній для неї ролі воячки.

Зрада відбувається, коли між людьми зникає емоційний контакт, вважає Ірена Карпа. Для партнерства важлива увага, інтерес, щире захоплення і вдячність.

«Коли ми гніваємося, ми ніби кидаємо спис, — каже Ірена. — Інша людина може ухилитися або поставити щит. Гнів ніколи не є початком діалогу. Треба зрозуміти, що з тобою відбувається — розчарування, жаль, смуток, образа?

Вона (Раґда) могла б сказати: «Я зараз дуже ображена, бо ти знайшов іншу жінку». Але натомість вона заховала (його) ноутбук (щоб він не міг писати коханці) й мовчала.

Коли все скочується зі свідомого проживання емоцій на рейки, які ми колись бачили (в сім‘ї, наприклад), ми дуже ризикуємо, що зникне справжнє партнерство».

«Бий мене, вбий мене»

Саме так каже Раґда у розпалі сварки. Партнери втратили шанси та час на розмови. Замість обговорень вони вірили, що все «якось буде». Минали роки, змінювалися декорації. Зрештою герої зустрілися самі з собою та одне з одним, але побачили зовсім інших людей.

Раґда хоче бути важливою для Сирії. Вона понад усе прагне, щоб її країна була вільною. Вона не може просто полишити власну справу.

Амер, навпаки, шукає кохання та спокою. «Кожна людина у своєму житті шукає того, кого кохатиме. Пристрасно кохатиме. Не так, щоб два місяці кохати, а два — ні. Того, хто кохатиме її. Не друга, брата чи родича. Коханого. Ось чого шукає кожен у світі», — каже Амер у розпалі сварки. Вони обидва колись були одне для одного такими коханими.

Діти вже не знають, як буває інакше, приймають усе, що сталося. Адже іншого життя вони не бачили. Старші хлопці лишаються у Франції. Вони розповідають про друзів та знайомих, які загинули. Жити в Сирії означає чекати на смерть, кажуть хлопці.

«Я досі не знаю, хто насправді правий, а хто — ні, — розмірковує Кака, середній син, — він (батько) зараз у полоні своїх думок, спогадів, тому він не вільний. Мама теж у полоні, теж у в’язниці».

Молодший син Боб не вміє висловлювати власні емоції, власну любов. «Вдар мене. Я тебе вдарю», — каже він мамі.

Україна — Сирія. Як далеко це від нас?

Насправді зовсім близько. Просто зараз у схожих життєвих ситуаціях — кримськотатарські жінки. Від початку окупації Криму Росією спільнота кримських татар потерпає від переслідувань російської влади. Люди опиняються у в’язницях Російської Федерації за політичними мотивами.

Дружини, матері, доньки й сестри арештованих та ув’язнених продовжують політичну боротьбу, підтримують об‘єднання «Кримська Солідарність». Вони надають інформаційну підтримку, та самі ризикують опинитися за ґратами.

«Системна репресивна машина створює пресинг на кримськотатарську спільноту, — говорить Олександра Романцова. — Їх починають заарештовувати, приводити на довгі бесіди. Є адміністративні штрафи. Це колосальний психологічний тиск. Тиск нестабільною ситуацією. Ти не знаєш, які твої дії призведуть до завершення ситуації, а які відіб’ються на тобі, на дітях, на далеких чи близьких родичах».

Політичні в‘язні перебувають у в’язницях у різних місцях Російської Федерації. Надіслати їм листа та поширити інформацію можна за допомогою ініціативи Let My People Go.

Кожен знайде власне місце

Наприкінці фільму Амер спокійно обрізає листя у власному саду. Він шукав спокій та знайшов його. Амер вже не мріє про повернення додому. У Боба тепер є кіт, якого звуть Тартус. Хлопчик не пам‘ятає, що Тартус — їхнє рідне місто. Раґду режисер знаходить у Туреччині. Вона стала радницею лідера опозиційних сил і, здається, саме тут вперше за п’ять років почувається собою.

«Тепер, коли згадую щось погане, мені дуже боляче. Але я сама себе зупиняю. Кажу собі, що обрала вірний шлях», — завершує розповідь Раґда.

Післямова

Організатори кінопоказу зв‘язалися з Раґдою, яка через п’ять років після виходу фільму продовжує боротися за свободу Сирії. «Моє серце та мої почуття зі всіма борцями за свободу у світі! Я написала ще одну книгу про свою країну й задокументувала стан війни в ній. Я підтримую всі ліберальні течії всюди. Я люблю Україну та підтримую вашу революцію. Ми страждаємо від одного ворога. Росія окупує також і мою країну. Передаю вам свою любов», — сказала вона.
Кінопоказ та дискусія відбулися завдяки Мережі кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA. Захід був присвячений Дню всіх закоханих. Проєкт «Мережа DOCU/CLUB — за реформи!» фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!