Закохалася, коли побачила, як він миє посуд: Як живе родина, де чоловік-домогосподар

від | Лют 16, 2021 | LMillustrated, Дівчина говорить

Ми познайомилися на заняттях із бойових мистецтв, але закохалася я у нього пізніше. Це було 23 лютого (тоді його ще святкували), дівчата готували «урочисту програму». На мені була доставка казанку глінтвейну і посуду. Один із хлопців викликався провести мене додому.

Вже біля самих дверей він поглянув на мої збиті в кров, як і в нього, руки, подякував мені за чудове свято… і, привітавшись зі здивованими батьками, попросив дозволу зайти на кухню і перемити весь посуд за мене. Я чудово уявляла, як мають боліти роздерті кісточки у гарячій воді, і не могла повірити очам. Я навіть не думала, що так буває.

Ще задовго до одруження ми зрозуміли: з грошима мені вправлятися легше. Мені пощастило з кращою освітою та додатковими курсами, з умінням заробляти і з тими соціальними навичками, що колись називали «жіночністю», а нині soft skills. Я була амбітна й запальна, він — холоднокровний. Я хотіла заробити всі гроші, а він обожнював майструвати і лагодити щось удома. Ролі в команді склалися самі собою.

Правда, остаточно все стало зрозуміло після народження дитини. Хоча безсонні ночі і зміни підгузок ділилися навпіл, на мені материнство відбилося сильніше суто фізіологічно. Він намагався заробляти, я намагалася впоратися зі збудливою дитиною, яка плакала годинами поспіль. Виходило у нас це збіса кепсько. Тому, коли мені запропонували роботу у держустанові високого рівня, ми порадились і помінялися місцями.

Досі не знаю, як йому вистачало сили на знервовану дитину і змучену мене, але за той спокій, що зустрічав мене вдома, я ладна була б віддати все. Я приносила йому смаколики з робочої їдальні або просто замовляла їжу. Купувала надвечір смачні цигарки і шоколад, щоби розрадити, бо пам’ятала, наскільки виснажливе батьківство.

Перший крок, перший зубчик і перше слово дитини дісталися йому, і «тато» було раніше за «мама». Але, коли ми визнали, що так у нас виходить найкраще, і змогли не зважати на тиск стереотипів ззовні і зсередини, нам обом стало набагато легше. Ми почували себе реалізованими там, де й хотіли.

«А наче нормальні люди…» та інші враження суспільства

Ми звикли, що наша родина викликає легкий шок у старшого покоління і навіть у випадкових людей. На щастя, в районі, де ми живемо, достатньо молодих пар, які спокійніше сприймають тата на дитячому майданчику. Але бувають і дивні випадки. Дуже часто я чула спроби уявити наше життя як анекдотично-патріархальну родину навиворіт: де жінка п’є, б’є і тягається по коханцях, а чоловік босий, на кухні й хіба що не вагітний. Чи пожаліти чоловіка як такого собі приймака, що готовий ноги мити й воду пити від безнадії. Іноді навіть співчувають нашому сексуальному здоров’ю, бо така поведінка блокує чакри і… На цьому моменті я, зазвичай, відповідаю так само хамськи, тому, що там далі з чакрами, так і не з’ясувала.

Більш ввічливі люди питають, як минає наш день. Їх трохи розчаровує, що так само, як і в більшості родин. Хтось встає першим, варить каву, ми снідаємо разом. Я йду на роботу, а чоловік веде дитину до школи і на гуртки, готує щось або замовляє додому, якщо не має настрою. Я повертаюся, ми йдемо до кав’ярні — це наш особистий час та момент емоційної підтримки. Оте саме: «Вони всі кози, а ти цукерочка, ти молодець, ти з усім впораєшся!» Або: «Ти мій герой і найкращий батько у світі, я просто не уявляю, що б без тебе робила!» Потім сімейний час із дитиною, настілки і вихваляння досягненнями дня. Абсолютно нудна щаслива родина.

Цікавіше і підступніше питання — розподіл бюджету. Коли хтось у родині заробляє 95% грошей, а інший працює за вільним графіком та час від часу, мають же бути зловживання владою? На цьому моменті мені доводиться сповільнюватися і згадувати, в якому суспільстві ми живемо. «Поки не випереш мої шкарпетки, грошей не отримаєш!» — зовсім не для всіх звучить так смішно, як для нас. Власне, без цих питань ми навіть не задумуємося про якийсь розподіл.

Я перекидаю чоловікові певну суму з кожного свого заробітку на його особисті витрати. Ще трохи складаю в конверт на загальні витрати — комуналку, їжу, навчання дитини. Решту лишаю собі. Мені для щастя грошей потрібно більше: косметолог, гарне вбрання, різні курси, тому суми нерівні. Якщо чоловікові потрібно більше, він просто каже суму, і я переказую не питаючи. Або він може сказати, що саме йому потрібно: наприклад, нова приставка чи якийсь софт для малювання. І я починаю відкладати, щоби зробити такий подарунок. Якщо йдеться про подарунки мені, то чоловік або робить щось руками, або бере работу на фрілансі. Він завжди вкладає у подарунки час та зусилля, це його принципова позиція.

Кумедно, що людей цікавить, хто миє вдома унітаз. Як ніби це якась принизлива робота, або у нас у родині має бути «дідівщина». Зазвичай миє або чоловік, або клінінговий сервіс (коли він каже, що йому не хочеться, а прибрати вже треба). Хоча після його: «Я вимив ванну, бо сьогодні до тебе прийдуть гості, побачать гармидер, і ти клепатимеш собі мізки півдня, бо що ж люди скажуть», — мені стало так соромно, що я сама прибирала хату неповний місяць.

Останнє запитання, що зазвичай виникає першим, заслуговує на окреме пояснення: «І що, він поряд із тобою відчуває себе чоловіком?!»

Не боротьба за лідерство, а командна робота

Кожен раз, коли я виходила на новий рівень, у нас відбувалася розмова про це. Стереотипи дуже важко вибиваються з голови. Я питала в чоловіка, чи не бентежить його мій успіх, нова зарплатня, нові перспективи чи диплом. І кожного разу він щиро не розумів, чому він має не пишатися мною, а заздрити.

«Коли я не помічаю, що ти запрацьовуєшся і ти повертаєшся додому заплакана — оце мене бентежить. Це мій провал, — каже він мені, — це значить, що я не виконав свою частину нашої командної роботи».
Коли хтось із нових знайомих або консервативних родичів каже, що у нас все «неприродно», мені смішно. Адже саме ті риси, які суспільство вважає «чоловічими» — виваженість, спокій, холоднокровність, — допомогли моєму чоловікові тримати дім купи, стати чудовим батьком. Навіть підлітковий бунт, що ми зараз переживаємо всією родиною, він уміє витримати і контейнувати без гримання по столу. А «традиційно жіночі» риси, як-то багатозадачність, схильність до мов і асоціативного мислення та соціальність, стали основою моєї кар’єри. На цьому традиціоналісти зазвичай «підвисають» і ніяково переглядаються.

Щастя родини, взаємоповага та кохання не залежать від того, хто і скільки заробляє. Якщо обидвоє працюють як команда, не мають «привілейованих» та «ганебних» обов’язків — усе вийде у будь-якому варіанті!

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!