Я знаю, що я красива

від | Січ 20, 2021 | Дівчина говорить

Я люблю дивитись у дзеркало, обожнюю міряти одяг, який підкреслює мою фігуру, а ще я просто закохана у красиву білизну (і це, здається, взаємно).
Я знаю, що красиво виходжу на фотографіях. У мене досить виразний погляд, чудове волосся та вилиці, об які з легкістю можна порізатись. А ще у мене чудові ключиці, які «виступають галерами», та лінії тіла, які досить важко забуваються. Мій ідеал краси — це Моніка Белуччі. Я хочу так само, як і вона, накопичувати з роками внутрішню силу, жіночність та естетику.
Звучить самозакохано?
Підозрюю, що ви зустрічали таких дівчат. Злегка впевнених та на позір самозакоханих. Або, можливо, ви і самі є в тому списку. Проте це не самозакоханість, не егоїзм, не зверхність. Це все результати нашої внутрішньої боротьби та прийняття себе.
Це результат довгих місяців у 7 класі, коли мене нудило від вівсянки на воді і коли я втягувала живіт на фізкультурі, щоб фізрук не називав мене колобком. Це результат того, що свого часу я морила себе голодом, бо за партою мій живіт складався у дві великих складки, які випирали з-під футболки. Тому я затримувала подих і втягувала живіт щосили. Кожен урок був схожий на тортури. Це результат відсутності фотографій з 14 до 17 років, бо я не хотіла бачити себе. Це результат уникань дзеркала в повний ріст на другому курсі коледжу через те, що у мене ноги стали повнішими. Це результат наявності бюстгальтерів із пушапом у мене в шафі лише через те, що якийсь хлопчак сказав, що у мене немає грудей. Знаєте що? Я їх усі викинула.
У нашому суспільстві досі існує так званий міф про красу жінок. Ми з ним зіштовхуємося ще змалку, коли батьки чіпляють нам на голову рожеві банти і примусово вдягають нас у сукні на свята. Бо такою мала би бути дівчинка. Тендітною, милою та без зайвої ваги. Вона наче пір’їнка має пурхати в білосніжній сукенці та бути уособленням жіночності цього світу. Це уявлення про красу нам нав’язують ще з дитинства, а потім у школах все підкріплюється нескінченними порівняннями себе з красивішими дівчатами, булінгом від однокласників через зайву вагу або акне, а згодом у вас з’являється «саме той єдиний» хлопчак зі старших класів, який руйнує залишки самооцінки вщент.
Ми всі стаємо з часом пошкодженими через вплив міфу про красу. Дехто знаходить втіху в пластичних операціях та косметологах, щоб заховати внутрішні травми та комплекси. На мою думку, саме через популярність загальноприйнятих ідеалів краси пластичні хірурги стають багатіями. Наомі Вульф у своїй книжці «Міф про красу. Стереотипи проти жінок» пише: «Сильний натиск міфу про красу пояснюється тим, що це остання з ідеологій, якій досі під силу стримувати жінок у покорі». І це справді працює, ми виростаємо в суцільній покорі та з відчуттям власного браку. Далі ми намагаємося побудувати свій власний ідеальний образ за допомогою косметики, процедур та красивого одягу. Робимо це так, наче хочемо кожному та кожній у цьому світі довести, що можемо бути красивими і жіночними.
Зрештою ми продовжуємо бути в покорі, аж доки одного дня не прокинемось із жахливим усвідомлення того, що наше тіло нам більше не належить. Це відтепер мішень маркетингових стратегій косметичних компаній та наживка для хтивих чоловіків. Час нашої власної покори триває доти, доки ми того ж дня не встанемо перед дзеркалом і не приймемо себе. З усіма шрамами, з зайвою вагою, з акне та з неідеальним волоссям. Адже всі ми — особливі, кожна клітина нашої шкіри є унікальною в цьому світі, і жодні, чуєте, жодні міфи про красу не зможуть відібрати в нас наші тіла. Тому просто зараз, поки ви читаєте цей матеріал, підійдіть до дзеркала і скажіть собі: «Я чудова. Моє тіло було зі мною завжди і воно найпрекрасніше з усіх».
Я знаю, що я красива. І це усвідомлення приходить не в результаті пластичних операцій чи схуднень. Це мій власний результат прийняття себе та боротьби з міфом про красу. Це результат вечорів перед дзеркалом, коли я щораз повторювала собі, що моє тіло зараз — це мій ідеал. Це результат вдячності собі та своєму тілу за те, яким воно є. Мені не потрібно соромитись його чи намагатися змінити на втіху іншим. Я в захваті від кожного сантиметра свого тіла. Обожнюю родимки на обличчі, свій колір очей, шрам на брові та тонкі зап’ястя рук. І знаєте що?
Це довга боротьба з собою та своїми комплексами. Але в результаті кожна з нас стає своїм ідеалом краси. Можливо, інші будуть думати, що ви збіса самозакохані, але ті люди ніколи не матимуть уявлення про те, які внутрішні війни ви пройшли заради того, щоб визнати свою очевидну красу.
Бо врешті-решт це не про закоханість.
Це про нашу силу.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!