Золота клітка. Як це – пережити фінансове насильство у 17 років

від | Гру 17, 2020 | Дівчина говорить

Закон визначає, що домашнє насильство може бути не лише фізичне, але й сексуальне, економічне й психологічне. Важливо говорити про кожне з них. Економічне (фінансове) насильство – один із найдієвіших способів маніпуляції дівчатами та жінками, які прагнуть стабільності й упевненості у майбутньому, натомість потрапляючи до золотої клітки.
Героїня матеріалу Дар’я зуміла вчасно схаменутися, допоки фінансовий аб’юзер не затягнув мотузку на шиї до неможливості вільно видихнути. Ця історія – сповідь та найкраща мотивація розірвати будь-які стосунки, що натякають на насильство.

Про перші червоні маркери тиску

Ми познайомилися завдяки нашим спільним друзям. На той момент мені було 14 років, а йому – 24. Підписалися одне на одного у соцмережах та й усе.
За три роки я приїхала до мами в гості у Київ (сама я з Донецька) і виклала в інстаграмі сторіс із запитанням «Чи не хоче хтось зі мною прогулятися містом?». Тоді ми з ним зустрілися і поновили наше спілкування. Під час тієї зустрічі між нами трапилася якась хімія, і відтоді все закрутилося. Стосунки тривали близько восьми місяців, проте для мене тоді здавалося, що тягнуться вони не дні, а роки.
Після зустрічі я повернулася до Донецька, і ми почали обговорювати можливий переїзд до Києва. Вже тоді хлопець почав дуже тиснути та поспішати з цим питанням. Для мене тоді, у 17 років, це було дуже незручно: я мала зібратися з думками, наважитися розповісти про рішення мамі, також у мене була обов’язкова умова – забрати з собою свою кішку.
Почалися перші сварки. Мене це трохи бентежило, проте тоді я побачила можливість кардинально все змінити у своєму житті, і мені дуже не хотілося це втрачати. Зараз я розумію, що це дуже тупо, але то вже мій провтик.
Ініціатором переїзду став хлопець. Я, звичайно, дуже загорілася, оскільки це були перші тижні нашої закоханості, коли тобі ендорфіни б’ють у голову і стає абсолютно байдуже на будь-які перепони.
З мамою у мене партнерські стосунки. Вона відреагувала спокійно: без радощів, але й без заборон. Вік ніколи не був тригером у нашій родині. Мені та мамі завжди подобалися старші чоловіки. Не було жодних тривог через різницю у віці 10 років.

Про спільний побут та фінансове насильство

Наш побут був дуже дивним. Наприклад, хлопець не їв вчорашню їжу: я мала готувати все день у день, а якщо страву не з’їдали – вона летіла до смітника. Він терпіти не міг знаходити мої волосинки, тому я щодня пилотяжила підлогу.
До речі, щодо прибирання. Він нічого не дозволяв мені робити і казав, що я не можу нормально прибратися. Єдине, що мені дозволялося, – пилотяжити підлогу маленьким пилосмоком для машини, яким було незручно користуватися і доводилося ходити навкарачки.
Зрозуміло, що людина прив’язала мене до себе грошима, оскільки я переїхала на його умовах та під гаслом «Я сам про тебе подбаю». Просити гроші в мами мені не хотілося.
Спочатку хлопець дарував мені дорогі прикраси і техніку, водив по ресторанах та розповідав про свою високу зарплату, завдяки чому ми можемо не відмовляти собі у будь-яких розвагах. У цьому я бачила для себе фінансову стабільність, а отже, і спокій щодо спільного майбутнього.
Перші кілька місяців він виділяв мені певну суму на картку, аби я могла придбати собі що захочу. Однак вже згодом хлопець почав більш прискіпливо ставитися до цього. Почалися постійні кпини та звинувачення у мій бік.
Одного разу в нас була гучна чергова сварка, після якої я бігала за ним, просила мене не кидати: тоді тривала підготовка до вступу на перший курс інституту, а він сплачував рахунки за репетиторів.
Багато процесів було підв’язано під нього, тому вже згодом ці стосунки втратили будь-які почуття, а я просто чекала моменту, коли мені виповниться 18 років, щоби піти працювати. Сам хлопець, до речі, був дуже проти моєї роботи, допоки я не закінчу університет. Думаю, таким чином він хотів ще надовго прив’язати мене до себе.
Фінансове насильство з його боку доповнювалося моральним тиском: мені було заборонено бачитися з друзями. Оскільки я тільки переїхала до Києва, то їх у мене загалом і не було – тільки друг-гей, із яким хлопець також не дозволяв бачитися.
Тільки я робила щось проти його бажання – він переходив у наступ та відкриту агресію. Наприклад, хлопець міг лишити мене на парковці та поїхати додому на машині один. Як дістануся туди я, його не цікавило. Були ночі, коли він мені говорив переночувати у мами, щоби не дратувати його. Я йшла гуляти містом, бо соромно було пояснювати рідним, що щось у стосунках не так.
Через це істотно погіршилося і сексуальне життя. Я старалася мінімально задовольняти його потреби, бо зі свого боку вже не відчувала якогось бажання та фізичного потягу.

Про переломний момент у стосунках та розставання

Звичайно, я не жила в ілюзії, що у нас все чудово. Однак у мене і не було моделі здорових стосунків, адже я зростала у неповній родині. Тож я виправдовувала всі моральні та фінансові знущання специфічним характером людини.
Коли я остаточно зрозуміла, що майбутнього з цією людиною нема?
Ми лежали на дивані, і він мені заблокував ноги, аби я не могла поворухнутися. Зазвичай у мене це викликає панічні атаки, а хлопець не вірив у те, що таке існує взагалі. Щоб довести це, він заблокував мені можливість рухатися та кричав, що все вигадки.
Після цього інциденту я зрозуміла, що треба просто дочекатися свого повноліття, аби знайти роботу та піти від нього. Проте це закінчилося ще раніше і за його бажанням. Одного вечора він просто сказав мені забиратися з його (не нашої) квартири. А наступного дня перевіз мої речі.
Мені було важко усвідомити ситуацію. Думаю, я і досі переживаю цей досвід. Після розставання я влаштувалася працювати в «МакДональдс», аби мінімально задовольняти свої фінансові потреби та допомагати мамі.
Потім у мене почалося внутрішнє бажання довести собі, що я дівчина, яку люблять та обожнюють, захоплюються та цінують. Я багато фліртувала, ходила на побачення та навіть зустрічалася з хлопцем, розуміючи, що це тимчасово і мені просто треба віднайти себе.
Двічі з хлопцем ми намагалися поновити наші стосунки. Кожен раз тривав не довше тижня, а рішення ухвалювалося у стані алкогольного сп’яніння. Тоді я вже могла дбати про себе та відстоювати свої кордони, тому щоразу втікала від нього дуже швидко.
Думаю, жертви часто повертаються до своїх аб’юзерів, аби спробувати довести собі, що вони можуть змінити їх. Звичайно, фігурує ще й момент, що пам’ять стирає погане та залишає тільки позитивне. Тому після якогось періоду з’являється ностальгія та бажання стати рятівником цього, як мені здавалося, кохання.
Зараз я вже півтора року в інших здорових та щасливих стосунках. Здається, ніби це все було не зі мною та в паралельному світі. Працюю журналісткою, заробляю свої гроші, що подарували мені крила та відчуття власної значущості.
Я відчуваю себе сповненою, а те, що було у минулому, сприймаю як дуже цінний досвід, який допоміг мені рано подорослішати, зрозуміти свої пріоритети у житті та дав необхідний поштовх до внутрішнього зцілення.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!