«Ти достатньо хороша мама». Мій досвід тривожного материнства

від | Лис 17, 2020 | Дівчина говорить, Досвід материнства, Мами

Мені 29 років, і вже п’ять років я мама. Я пройшла через постійну тривогу за дитину. Мене весь час з’їдало почуття провини за те, що я все роблю не так.
Коли плануєш першу дитину, не завжди можеш адекватно оцінити, чи готова ти до батьківства. Особливо, якщо раніше не мала досвіду спілкування з маленькими дітьми. Коли дитина вже у животі, а зустріч із нею така омріяна, ти можеш думати тільки про те, якого кольору буде її волосся. І найбільша проблема у цей час – це токсикоз та вибір імені.
Нібито всі проблеми закінчаться разом із пологами, а потім почнеться солодке материнство. Та навіть якщо пологи минули добре, то після них приходить усвідомлення – тепер ти відповідальна за життя. Від твоїх рішень залежить здоров’я та майбутнє маленької людини – чим годувати, які ліки давати, а які ні. Цьому тебе не навчили на курсах для вагітних. І там не казали, що дитина кричатиме ночами, а потім і цілими днями. Ніхто не сказав, що віднині твоє життя та вільний час належатимуть ще комусь, окрім тебе. А це до біса важко.
Я зробила багато помилок. Поруч зі мною не було людини, яка навчила б одягати памперс або купати новонароджену доньку. Лише я та чоловік, якому я намагалась не заважати заробляти гроші. Бо вважала, що так правильно, на краще. Я усвідомлено відмовилась від допомоги батьків, адже мала складні відносини з матір’ю та тоді ще не довіряла свекрам. Все сама. Щоб не бути ні перед ким у боргу. Щоб ніхто не вказував та не повчав. Першій рік був найважчий.
Тоді я і натрапила на мамський додаток на телефоні, який дуже допоміг мені розібратися у важких моментах материнства. Я нещодавно переїхала до Дніпра, нічого і нікого не знала у місті. У цьому додатку я спілкувалася, знаходила перевірених лікарів та майстрів манікюру, жалілася на безсонні ночі та допомагала порадою іншим мамам. Ось це і стало моєю віддушиною. Дуже важливо розділити з кимось свої переживання та зрозуміти, що не тільки тобі важко, і не тільки твоя дитина закочує істерики на пів години.
Саме материнство розкрило на повну мою тривожність. Висока температура, кашель вночі, падіння на асфальт, гострі кути, окріп у чашці і просто плач без причини, коли дитина ще не може нічого пояснити. Стільки причин для тривоги у тривожної матері! Але ж ти мати – будь ласкава, не спи вночі, сиди біля ліжка, постав будильник та вимірюй температуру щогодини, щоб вчасно дати нурофен. А вдень грайся з дитиною, не кричи, не сиди без справи та нагодуй. Мама лікує. А хто ж полікує маму?
Пригадую день, коли донька розбила собі лоба об кут комоду. Бігала по кімнаті, впала і вдарилась головою. Я думала, нічого страшного. Подивилась – а там глибокий розріз довжиною два сантиметри. Бігом до травмпункту, три накладених шви і того ж дня у нас із чоловіком літак до Італії. Донька з бабусею, знімають шви, а шрам розійшовся. І це на все життя. У мене – море пролитих сліз. Бо це ж дівчинка, це ж обличчя. Бо не пішла до приватного хірурга, бо не знала про спеціальні пластирі. Бо хірург сказав, що це моя особиста провина. Недодивилась.
Це почуття знайоме кожній матері. Провина. Хтось водить на три гуртки, а ти тільки на танці. Хтось вдома вигадує щодня розвивальні заняття, а ти тільки літерам вчиш. Хтось гуляє два рази на день за будь-якої погоди, а ти вмикаєш мультики. Хтось завжди сюсі-пусі з дитиною, а ти знов накричала сьогодні через дрібницю. А потім одразу стало соромно. І ти вибачалась, обіймала, цілувала, обіцяла, що востаннє. І знов ці думки, що ти недостатньо хороша мама, що можна робити більше і краще для своєї дитини.
Як же вийти з цього замкненого кола тривожності та провини? Треба почати з усвідомлення, що у тривожних батьків виростають тривожні діти. Дитина відчуває, що мама не впевнена в собі й у безпечності світу навколо, і сама починає тривожитись. Особливо, коли навкруги тільки й розмов, що про карантин, мікроби та страшний коронавірус. Важко пояснити дитині, що не треба переживати через те, чого боїшся сам. Це і є найважливіша роль батьків – запевнити дитину, що разом із ними вона у безпеці, навіть якщо за вікном війна.
Але не у всіх є ресурс на створення атмосфери безпеки вдома. Якщо відчуваєш, що потребуєш психологічної допомоги – не відкладай, як це зробила я. Краще розбиратися з проблемою на її початку, а не коли вже неможливо буде впоратися без допомоги психотерапевта.
Зрештою, я почала усвідомлювати мудрість фрази «достатньо хороша мама». Мені не треба бути ідеальною мамою. Достатньо пісеньки на ніч та міцних обіймів. Можна не погуляти сьогодні, навіть якщо на вулиці немає дощу. Я достатньо хороша мама для своєї доньки. Я дуже її люблю. Але і себе я теж люблю. Тому вчуся приймати себе, свої емоції та настрої так само, як приймаю та люблю свою дитину – безумовно.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!
Навчання за кордоном: три різні історії українок 

Навчання за кордоном: три різні історії українок 

Однією з причин еміграції може бути навчання. За даними 2017-2018 років, 8% українського студентства навчається за кордоном і лише 20% планують повернутися. Ірина поспілкувалася з трьома українками, у кожної з яких своя історія: одна з них залишилася, інша повернулася додому, а ще одна почала втілювати свою мрію в місці, яке вважала лише тимчасовою точкою.