Рахунок навпіл чи він пригощає?

від | Вер 29, 2020 | Дівчина говорить, Фемінізм

Сиджу я в барі. Навпроти – Сірьожа. У моїх руках – шматок рахунку, де можна розгледіти загальну суму і нижню половину слова «тирамісу». У Сірьожиних руках також шматок рахунку, зіжмаканий настільки, що там важко щось розгледіти. Ми лупаємо одне на одного очима, аж доки Сірьожа оговтується і каже:
— Ну я ж джентльмен!
Давайте повернемося на кілька хвилин в минуле, аби зрозуміти, що ж зробило тридцятирічного маркетолога Сірьожу (в його власних очах) джентльменом.
У нас було побачення. Із тих, де на десятій хвилині починаєш позіхати з закритим ротом і розумієш: у вас ніколи нічого не вийде. Я поводилася ввічливо і шукала найбільш приязний тон, щоб одразу повідомити Сірьожі, наскільки ми різні та як я поспішаю додому.
Десерт я все ж мала намір доїсти. Розумієте, все життя я була впевнена, що на світі немає сили, яка змусить мене відмовитися від тирамісу. Щоправда, після Сірьожиної фрази: «А Гордон взагалі-то класний журналіст», я таки попросила рахунок, мало не вдавившись ніжним, як хмаринка, маскарпоне.
Звісно, офіціантка поставила рахунок перед самим носом у Сірьожі. Більшість офіціантів роблять так, і це завжди дратує. Моя логіка проста: є жінки, які не проти, щоб чоловік платив. Є жінки, які хочуть платити за себе самі. Обидва варіанти – це нормально.
Ненормально, коли офіціантка вирішує за вас, що платитиме конче Сірьожа. Хоча залишити рахунок посередині столу, а не вручити його чоловікові – це ж так просто.
Перш ніж перейти до метаморфози, коли поціновувач таланту Гордона перетворюється ще й на джентльмена, давайте поговоримо про те, хто ж має платити за спільні тирамісу, кіно, вечері й коктейлі?
Я так охоче ділюся власним досвідом, що з нього і почну. Мене аж кидає від самої думки, що пригощатиме чоловік, який мені не подобається. Дозволити оплатити спільний рахунок комусь, хто голосує за ОПЗЖ чи харкається на асфальт – це лицемірство. Мені неприємно користуватися симпатією чи приймати послугу від когось, кого хочеться обходити десятою дорогою. З іншого боку, якщо оплатити рахунок пропонує чоловік, який мені симпатичний, – я зазвичай не проти. Як правило, пропоную пригостити випивкою у наступному барі або оплатити таксі. Мені здається, це елементарна фінансова ввічливість.
Недавно я вирішила звірити свої погляди на романтичну економіку під час інтерв’ю із письменницею Іреною Карпою. У своїй останній книжці «Як виходити заміж стільки разів, скільки хочеться» вона, як Керрі Бредшоу, розказала про десятки побачень, розібрала найрізноманітніші типажі і лавсторі з представниками країн Європи і США.
«Жінки у Франції отримують на 15% нижчу зарплатню, ніж чоловіки, – каже Карпа. В Україні, до слова, цей розрив, за даними Мінсоцполітики, складає 25%. – Якщо чувак сказав: розділимо навпіл, жодна француженка ніколи не піде з ним на побачення вдруге. У чоловіків є ці додаткові 15%, нехай вони платять за нашу вечерю».
А як же феміністки?
«Якщо йдеться про романтичні стосунки, навіть дуже емансиповані француженки – галеристки-редакторки-продюсерки – дозволяють чоловікам платити за них», – відповідає Карпа.
Ідея перетворити різницю в зарплатні між чоловіками і жінками на такий собі «гендерний податок» під час побачень звучить непогано. Щоправда, я працюю багато і несамовито, тож заробляю більше, ніж чоловіки, які кличуть мене на побачення. Не те, щоб ми обмінювалися податковими деклараціями між першим та другим коктейлями. Але, якщо мій компаньйон не іноземець чи айтівець, з великою імовірністю 25%-й розрив між нами якщо буде, то на мою користь. Хто в такому випадку має платити, я в Карпи так і не запитала. Тому і далі користуюся власним правилом: не подобається чоловік, плати за себе сама. Подобається – дякуй за пригощання і пропонуй заплатити за наступний раунд. І навіть якщо за наступний раунд наполягатиме заплатити він – це не проблема рівно доти, доки відчуваєш до чоловіка симпатію.
Із Сірьожою я відчувала не симпатію, а нудьгу і роздратування. Тому, щойно офіціантка принесла рахунок, я, ніяково всміхаючись, потягнулася по нього через увесь стіл. Але коли взяла його до рук, Сірьожа заявив:
— Я заплачу!
— Дякую, але мені буде комфортніше, якщо ми розділимо рахунок навпіл, – будь ввічливою, навіть якщо супутник тобі не подобається, – моє правило поведінки навіть на провальних побаченнях, коли найм’якший маскарпоне стає поперек горла.
— Ні, я сказав, що заплачу сам! – Відрубав Сірьожа. Вочевидь, він також має власний кодекс правил поведінки на побаченнях. І наші правила, схоже, відрізнялися.
Не встигла я придумати приязну, але однозначну відповідь, як Сірьожа потягнувся через увесь стіл і вирвав шматок рахунку з моїх рук.
— Ну я ж джентльмен!

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!