Чому мій внутрішній сексист помер, коли я народила дитину

від | Лип 23, 2020 | Дівчина говорить, LMillustrated

Я стала феміністкою після народження дитини. Можливо, я і раніше нею була, просто не до кінця усвідомлювала. Сміялася над жартами про білявок, та навіть моя подружка-білявка сміялась з цих жартів разом зі мною, але ми видавали одна одній таку собі індульгенцію – це ж просто жарт.

Сміялась з жартів про феміністок, хоча теж говорила собі – це просто жарт, а загалом я цілком і повністю за право жінок на освіту і право голосу. Хоча внутрішньо погоджувалась із аргументами знайомих чоловіків, мовляв, в Україні і так все гаразд із правами жінок, ми ж не східна ісламська країна врешті-решт.

Я можу працювати, де хочу. Я можу робити, що хочу. Хіба я відчуваю, що мене утискають у правах? Ні. Фокус у тому, що те, що я не відчуваю обмеження в правах, – не означає, що цих обмежень немає. І те, що я не торкаю головою скляну скелю, теж зовсім не значить, що її не існує.

Я вийшла заміж і народила сина. Чоловік виявився більшим феміністом, ніж я. Часто й справді відчуваю, що в нашій родині єдиний печерний сексист – це таки я. Бо шлюб і народження дитини повністю змінює життя жінки. Починають проступати невідповідності виховання і власних бажань, а ресурсу не вистачає на те, щоби носити зручні для соціуму маски, а лиш на те, аби бути собою. Отоді ти починаєш знайомитися з собою справжньою і розуміти, що в тобі – власне від тебе, а що – від суспільних стереотипів.

Мені подобається готувати чи я тільки намагаюся відповідати суспільним нормам? Мені подобається чистота у домі чи це я намагаюся грати роль гарної господині, яку мені роками нав’язували? Я справді хочу працювати в декреті чи то лиш бажання довести собі, що я супержінка, яка все може. Врешті, коли спиш ти дедалі менше, час витікає крізь пальці, дитина вимагає все більше уваги, ти починаєш правильно розставляти пріоритети.

Розумієш, що становище чоловіка і жінки справді нерівне. Конкретно у нашому випадку його складно вирівняти, знаю також інші приклади – де до цього навіть не прагнуть. У світі, який намагається виповзти з печери патріархальних правил, дуже багато дисбалансів.

Один із них – подвійне навантаження на жінку, потрійне – після народження дитини. Ти ніби отримуєш другу роботу, але і на першу маєш повернутися (або й узагалі – поєднувати материнство з роботою). А догляд за дитиною має додаткову опцію – догляд за простором, в якому перебуває дитина, – оселею. Нещодавно подружка скинула сумний жарт в особисті, який насправді не жарт – «Ми не можемо виглядати чудово разом. Або будинок, або я». Я не наводитиму страшні цифри статистики про час, який жінки витрачають на неоплачувану роботу, – їх нескладно знайти. Мене не лякали ці цифри, поки мені не складно було поєднувати дві роботи – хатню та офісну. Коли додалася третя – з догляду за дитиною – внутрішній сексист став почуватися трохи незручно. Я знаю сім’ї, де обов’язки з догляду за дитиною розподіляють більш-менш порівну. Спробую пояснити, чому це важливо (і цього варто прагнути).

Після повернення з пологового додому мені написала подружка – вітала з народженням малечі і запитувала: «А тобі чоловік допомагає?» Я тоді не дуже зрозуміла суть запитання, вже пізніше мені відкрилося, що далеко не в усіх сім’ях батько залучений до догляду за дитиною і може, в кращому разі, на вихідних погуляти з дитиною. Зараз ця тенденція змінюється, але не так уже й швидко, як хотілося б. Ідеальний варіант, коли обоє батьків вкладаються рівноцінно. Тобто мама може лишити дитину на батька без довжелезного списку настанов, заздалегідь приготовленої їжі і чіткого інструктажу, зі спокійною совістю і без дзвінків кожні пів години, чи все гаразд. Батько ж, коли йде на роботу, залишає, еге ж? Тут є нюанси. У нашому випадку поділ поки не рівноцінний.

Я вирішила годувати Лева грудним молоком – це свідомий крок, я знала, що таким чином вкладатимусь у піклування про дитину більше, але це важливо як для дитини, так і для мене. Що це означає з боку поділу обов’язків щодо догляду за дитиною? Що вночі до дитини вставатиме тільки мама. Бо тато просто нічого не зможе запропонувати, а захитувати на руках значно довше, ніж просто дати молока, тому немає сенсу.

Якщо поєднувати грудне вигодовування зі спільним сном із дитиною (у нас приставне ліжечко, але будь-якої миті малий перекочується на наше), то чоловік узагалі може спати непробудним сном усю ніч від перших днів народження малюка, але, звісно, ціною уривчастого сну жінки. Бо в такому випадку немовля не прокидається аж так, щоби плакати, а тільки починає ворушитись – і ви це відчуваєте, годування триває три-п’ять хвилин, далі дитина спокійно спить (принаймні у нас так), але прокидатися може від трьох і до безкінечності разів за ніч. Я вважала успіхом, коли прокидань було менше шести.

Ми вирішили, що нічний догляд повністю на мені, бо це було найпростіше за ресурсами – вкласти спати дитину, яка вже почала кричати вночі, набагато складніше, і прокинуться обоє дорослих, а оскільки молоко є тільки в мене, то доцільніше мати уривчастий сон мені. Я знаю варіанти, коли жінка заздалегідь зціджує молоко – тоді прокидатися і годувати дитину може і чоловік, але особисто мені складніше зціджувати молоко, а потім морочитись із підігріванням і стерилізацією посуду.

Ми вирішили, що про сон вночі дбатиму я, усвідомлюючи, що докладатиму більших зусиль. Однак я знаю купу випадків, коли таке рішення ухвалюється, бо «татові завтра на роботу». На роботу насправді обом, бо догляд за дитиною виявився найскладнішою роботою, яка в мене колись була. Чи то в мене були дуже прості роботи – хтозна.

Якщо пара вирішує, що дитина буде на грудному вигодовуванні, вона одразу робить вибір і щодо того, хто буде основним дорослим-опікуном дитини. Я можу плутатися в термінах, та й, власне, їх є ціла купа, як і трактувань теорії прив’язаності, але завжди є дорослий, якого я називаю «останній бастіон». Це той, хто зазвичай знає, як вкласти, коли нагодувати, скільки щеплень вже зробили, як заспокоїти дитину, яка не заспокоюється. З ним дитина залишиться без проблем, а не на пів години після трьох годин умовлянь тощо. «Останній бастіон» – дорослий, якого дитина обирає з-поміж інших, який проводить із нею найбільше часу. Це не обов’язково мама. Але в нашому випадку це таки я. І за статистикою основний догляд за дитиною здійснюють усе ж жінки.

Коли я говорила, що догляд за дитиною – найскладніша робота, яка в мене була, я не жартувала. Це робота. І вона потребує і навичок, і знань, які ти починаєш в авральному режимі здобувати уже після народження дитини. Принаймні у мене чогось не виникло бажання піти на якісь курси для батьків під час вагітності – я тоді багато спала, вчила англійську і дивилася документалки про Нюрнберзький процес.

А потім ти починаєш здобувати освіту в новій для тебе галузі, де немає жодних чітких правил і норм, і треба за допомогою інтуїції (і, можливо, магії) відокремити корисну інформацію від відверто шкідливої, обвести крейдою себе і дитину, аби родичі, друзі та сторонні люди не давали надто багато порад, і спробувати систематизувати усе прочитане і почуте. І ні, ці знання і навички магічним чином не з’являються нізвідки – мама, коли вперше бере на руки немовля, так само не знає, як його тримати. Тому усі відмовки про «я не знаю, що з ним робити» від чоловіків – маячня, ваша дружина теж не знає, але в неї немає вибору і немає того, на кого можна перекласти відповідальність.

Звісно, можна продовжувати працювати (якщо твоя професія поєднується з форматом віддаленої роботи, поруч є помічники і чоловік не говорить: «Навіщо тобі працювати?»). У мене все склалося саме так, я працювала майже від першого дня після народження дитини. Але мені жодного разу не сказали «навіщо тобі працювати», зате запитали: «Навіщо тобі мити посуд, якщо це можу зробити я?», і мій внутрішній сексист довго приймав той факт, що мити посуд і прибирати в домі – справді не апріорі жіноча справа. Як і готувати їжу – хоча так, це приємно, коли для тебе готують, і мені, як я вже зрозуміла, таки подобається готувати.

Запитайте у будь-якого чоловіка, чи готовий він піти з роботи на три роки у зовсім іншу галузь, знання з якої можуть більше ніколи не знадобитися (якщо ви не плануєте, наприклад, ще одну дитину), а потім бути готовим повернутися на попередню роботу, можливо, на нижчу посаду, відновлювати знання і навички, доводити роботодавцю, що ти нічого не втратив за ці три роки. Або починати все спочатку в іншій галузі без досвіду, але з дитиною, яку треба забрати з дитсадка до шостої. Чи готовий він ствердно відповідати на запитання під час співбесіди про те, що братиме лікарняні у разі, якщо діти захворіють? А якщо народиться ще одна дитина – то знову вояж на два чи три роки?

Я питаю свого внутрішнього сексиста – чи справді кожна жінка готова до того, що працюватиме 24 години на добу і все одно не встигатиме? І ще, звісно, чи готова почуватися винною, бо виглядає не так, як до пологів, не готує інстаграмних сніданків чи й узагалі не готує, не відкрила бізнес, працює і покинула дитину на нянь чи бабусь тощо. Це ще один дисбаланс – якщо робота визнана суспільними стереотипами як суто жіноча, за її невиконання суворе око суспільства – великого брата – каратиме осудом. Але додалося навантаження з іншого боку – тебе засудять і якщо ти просто сидиш у декреті.

Я питаю свого внутрішнього сексиста – чому «не лізь у пісок – ти дівчинка» ми чуємо десь від року. Ми не пам’ятаємо цього, але будні з Льовою у пісочниці відкрили мені очі і на моє дитинство. Я сама обрала філфак чи за мене його обрали? Я не маю відповідей, самі запитання. Жінки обирають менш оплачувану роботу у галузі, яка – зізнаємося відверто – менше фінансується, самі чи за них робить вибір суспільство?

Бо оці «навіщо тобі математика», «чоловік повинен забезпечувати», «зате у школі робочий день короткий і відпустка довга – можна дітей глядіти» – хіба не вони є причиною того, що в освіті переважно жінки?
Мій внутрішній сексист помер, здається тоді, коли я купила Льові іграшкову кухню рожевого кольору – бо він хотів саме її. Чоловік дивується моїм роздумам – купувати Льові «дівчачі» іграшки чи ні. Каже: якщо він хоче – чого ні? Ми каталися на гойдалці, і якийсь хлопчак запитав, кому на подарунок ми купили кухню. Я сказала, що нікому – це тепер Льовина іграшка. Він здивувався і вигукнув: «Вона ж дівчача!» Певно, в його сім’ї не вважають, що скіл готувати їжу може бути корисним і для чоловіка. Я рада, що в моїй сім’ї не так.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!