Чому жінки борються за сквер міста – розповідають активістки

від | Чер 23, 2020 | Дівчина говорить

У Києві ще залишилося місце для зелених зон, але вони конкурують із забудовою. І найчастіше цей супротів не на користь перших. Жінки, які борються за парки й сквери у місті, розповідають свої історії боротьби.
Наразі триває збір підписів для петиції за створення парку на Воздвиженці замість закинутого будмайданчика.

Оля Закревська
Засновниця «Самосаду»

Чому жінки борються за сквер міста – розповідають активістки, The Devochki
Після Майдану восени 2014-го я створила ком’юніті «Подоляночка» у фейсбуку, і ми почали перетягувати в онлайн подільську спільноту, щоби мати платформу для дискусії та завжди бути на зв’язку. Подільська спільнота історично сильна, а з соцмережами стала ще сильнішою. Тому того року було зупинено кілька небажаних для подолян процесів, бо люди вчасно сповістили один одного і скооперувалися. Але з боку адміністрації на якомусь із зібрань почула претензію «ви тільки паркани валити можете». Ну, ок – challenge accepted.
Я сфотографувала пустир (де тепер сад) і спитала у спільноти думку кожного, що ми зможемо без ресурсу з цим зробити. Для мене особисто референсом були громадські сади на Мангеттені: дуже надихнули і їхня історія, і вид, і рішення.
Під час обговорення в «Подоляночці» запропонували набагато кращу ідею на той час – у 2015 році – «Сади принцес» у Берліні, влаштовані на пустирі, де вся городина росте у звичайних ящиках. Це було дуже круто, адже й ящики можна швидко знайти, й кілька мішків землі придбати було недорого.
Я почала цим займатися, бо відчула підтримку інших. Спочатку подумала, що двоє – то вже команда, тому винесла ідею на загальний розсуд, і несподівано на неї відгукнулася купа людей. Багато кому, як виявилося, той пустир просто поряд із Контрактовою площею дуже муляв око, викликав роздратування. Депресивна пустка між сміттєбаками і кіоском приймання вторинної сировини.
Хотілося переплавити роздратування в конструктивну діяльність. І мої відчуття збіглися з відчуттями багатьох інших.
Місто «Самосад» дає тінь від дерев, точку перепочинку під час прогулянок, місце зустрічі, а головне – горизонтальні зв’язки між людьми. Я цей сад хотіла бачити (і наразі бачу таким), куди б хотілося привести свою маленьку дитину – їй там буде добре, затишно й безпечніше, ніж на сусідніх майданчиках.
Я сама дуже втомлююся під час спеки, і мені вкрай потрібен зелений прохолодний газон і тінь, щоби відновитися. Тому «Самосад» поєднує в собі і мій особистий інтерес (маю зону відпочинку), й інтереси багатьох інших людей. А цьогоріч у зв’язку з карантинними обмеженнями сад взагалі дуже у пригоді. На дитячі майданчики ходити не дуже хочеться, а бігати з малими по травичці і займатися городиною – навіть корисно.
«Самосад» – це сезонний «вид спорту». Так збігається, що у квітні-травні в мене несезон із роботи в фотостудії (бо гарна погода і люди на локаціях), тому вже котрий травень я заплановано витрачаю на сад. Через те, що останні два роки там ще й приємно перебувати, моя робота часто поєднується з прогулянками (робота під час відпочинку, ага).
У мене є окремий список щодо саду, тому щойно з’являється трохи часу чи ресурсу, роблю щось заплановане (наприклад, той же сайт). Але є ще і відповідальність за гроші інших, хто вклався у «Самосад». Роботи і покращення загальним коштом робляться в режимі asap, я вважаю це своєю роботою. Зарплата від тієї роботи вимірюється емоційним капіталом.

Женя Кулеба
Засновниця скверу Небесної сотні

Чому жінки борються за сквер міста – розповідають активістки, The Devochki
Я ніколи не планувала займатися створенням парків і скверів. Але під час Майдану його учасники розібрали будівельний паркан навколо ділянки біля мого дому. Паркан пішов на укріплення барикад. Потім місцеві жителі, а згодом і всі кияни, почали створювати Сквер Небесної сотні замість смітника. Так було засновано місто-сад, ми розпочали активну боротьбу за Сквер, працювали на Сході України, далі – на території всієї країни. Мені довелося багато вчитися, щоби точно знати, як робити все максимально правильно і професійно.
Мені подобається бачити конкретні результати своєї праці, бачити зміни тут і зараз. І це не лише зміни просторів. Це трансформація людей, які починають брати відповідальність за своє місто.
Сквер Небесної сотні дає мені відчуття приналежності, відповідальності і радості від результату щодня. Коли разом із командою створюєш навіть невеликий, але важливий публічний простір – це об’єднує і надихає.
Водночас, Сквер – це багато роботи. Наприклад, у нього досі (вже два роки після того, як ми виграли всі суди) немає статусу скверу, а отже, поливу, освітлення і прибирання. Тому зараз ми продовжуємо працювати з чиновниками, а вечорами поливати Сквер. Для міста, думаю, це досвід того, як група людей може дати всій країні приклад боротьби за «свій простір» і його створення.

Олеся Пинзеник
Уже три роки бореться за створення «Парку мрії» поблизу станції метро «Олімпійська» на закинутому пустирі площею п’ять гектарів

Чому жінки борються за сквер міста – розповідають активістки, The DevochkiЦя велетенська ділянка з озером у формі котика розташована у моєму виборчому окрузі, й на ній не проводиться жодних робіт вже понад 10 років. За цей час там виросло багато дерев. До мене постійно звертаються виборці з пропозиціями щодо можливості облаштування парку. Люди мені дали мандат представляти їхні інтереси, і я це роблю.
Раніше на цьому місці було трамвайне депо, але тодішній мер Олександр Омельченко вирішив відмовитися від трамваїв, тому будівлі депо знесли, а ділянку віддали у приватну власність для забудови. За цей час у ділянки змінилося кілька власників.
Було багато різних проєктів: величезні торговельні центри, бізнес-центри, навіть будівництво 123-метрового житлового будинку, але всі ці спроби забудови закінчилися невдало. Виривши котлован, будівельники наштовхнулися на високі поверхневі води – утворилось озеро, де зараз оселилися качки та інша живність. Котлован затопило через те, що поряд пролягає притока річки Либеді – Клов.
Ми з активістами спочатку запустили петицію про створення парку на цій ділянці  й набрали 10 тисяч голосів.
Земельна комісія вже підтримала нашу петицію, на черзі екологічна комісія. Але в подальшому ще потрібно зробити багато роботи та кроків, щоби на цьому місці був парк. І ми над цим наполегливо працюємо.
Сайт ЛУН зробив підрахунок, що за п’ять хвилин від потенційного парку мешкає сім тисяч людей і є 30 тисяч робочих місць. Приблизно стільки людей живе у Вишневому. В трохи більшому радіусі мешкає 30 тисяч людей й є 50 тисяч робочих місць. Це більше, аніж Ірпінь та Гостомель разом узяті. Але в цьому мікрорайоні є тільки маленький скверик – «Поліцейський», де дерева можна порахувати на пальцях двох рук.
Ми з активістами назвали парк не дарма «Парком мрії», це стало нашою спільною мрією.

Наталка Якимович
Авторка петиції за створення парку на Воздвиженці замість закинутого будмайданчика

Чому жінки борються за сквер міста – розповідають активістки, The Devochki
Я завжди уникала якогось активізму, адже багато працюю і вільного часу практично не залишається.. Тож громадська діяльність не зовсім вписується у мій ритм. Звісно, я сподівалася, що ситуацію з цим пустирем якось позитивно зрушать представники нашого району, але ні. Восени у мого сина був сильний напад алергії. Це трапилося вперше, тож я була спантеличена – звідки? Аж помітила, що за парканом цього звалища буяє амброзія. Журналісти з 1+1 зняли сюжет, й траву швидко скосили. Після надзвичайної ситуації з пожежами навколо Києва, коли ми в своєму урочищі ледь не вчаділи, стало ясно, що потрібно боротися за кожне дерево і точно за сквер.
Сквер на Воздвиженці – це не питання інтересу мешканців району, це стосується загалом розвитку інфраструктури Подолу. Вже зараз майже катастрофічна ситуація з заторами, а на Глибочицькій звели нові височезні будинки і це суттєво вплине на рух. Недобудовані висотні багатоповерхівки сховані під схилами нашого урочища на Воздвиженці. А ще зовсім скоро на Вали увіллється потік із Подільсько-Воскресенського мосту.
Тому кожне нове будівництво на Подолі повинно розглядатися під мікроскопом. Є питання з ґрунтовими водами в нашому районі. Зміна русла може мати катастрофічні наслідки для Андріївського узвозу.
Я трохи розчарована, що петицію підтримали винятково мої знайомі, причому досить кволо – приблизно одна людина з п’яти, до яких я особисто зверталася. Це легко пояснити – система голосування вимагає верифікації, і часто це можливо з кількох спроб. Навіть за бажання треба проявити витримку, а вона і час є далеко не в усіх.
Все йде повільніше, ніж я собі уявляла на початку, але це краще, ніж нічого, і точно не варто здаватися.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!