Жіночі фільми на Docudays UA

від | Кві 24, 2020 | Дивитися

Цього року фестиваль документального кіно відбуватиметься в онлайні. Програма включатиме понад 45 онлайн-стрімів дискусій, розмов та лекцій на сайті docudays.ua та 70 стрічок із фестивальної кінопрограми на платформі DOCU/SPACE.
Після реєстрації у віртуальному кінотеатрі DOCU/SPACE зможете безкоштовно переглянути 70 фестивальних стрічок із конкурсних та позаконкурсних програм. Більшість доступні весь час, а кожен із фільмів національного конкурсу буде у відкритому доступі протягом однієї доби.
Ми обрали фільми з програми фестивалю, які створили жінки.
Земля блакитна, ніби апельсин
Ірина Цілик, 2020, Україна, Литва

Фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» оповідає про життя родини з містечка Красногорівка у «червоній зоні» Донбасу, яке чи не найбільше постраждало від обстрілів. 2014–2015 роки були дуже складними для цієї родини. Щоночі вони спали у підвалі. Будинок їхніх сусідів зруйнувало снарядом. Зруйнована і школа, де навчалися діти. Попри всі обставини головні герої не втрачають надії і навіть пробують самі знімати фільми про війну. Війна в Україні триває, але триває і життя.
Не хвилюйся, двері відчиняться
Оксана Карпович, 2019, Канада

Don’t Worry, the Doors Will Open (2019) teaser from Lessandro Sócrates on Vimeo.
Фільм «Не хвилюйся, двері відчиняться» знято влітку та взимку в електричках, що курсують між Києвом та кількома провінційними містечками. Стрічка запрошує нас проїхатися з робітничим класом, серед якого переважно маргіналізовані пасажири та торговці. Слідуючи за кількома людьми та сім’ями з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, ми заглиблюємося в їхні повсякденні турботи й дізнаємося про дилеми будівництва нової постреволюційної ідентичності. Це атмосферний та вкрай людяний портрет українського суспільства у русі.
Будинок
Тетяна Кононенко, Матільда Местер, 2019, Німеччина, Україна

На сході України стоїть Держпром – Будинок державної промисловості. Ця споруда, збудована у 1925–1928 роках, була покликана втілювати ідею комунізму. Колись вона була взірцем авангардистського руху, а нині здається майже забутою. Держпром – така собі машина часу. Простір і час тут нероздільні. Фільм «Будинок» балансує між класичною документалістикою спостереження та експериментальним кіно. У ньому майже немає діалогів – це радше поема з рухомих зображень. Використовуючи різні матеріали, зокрема архівні кадри 1920-х років, фільм рефлексує над тим, як минуле й сучасність, рух і час пов’язані зі статичністю архітектури.
Ліси, з яких зроблені мрії
Клер Сімон, 2015, Франція, Швейцарія

Усі приходять у Буа-де-Вінсенн, цей досяжний втрачений рай, щоб знайти притулок на природі. Тут бувають люди з найрізноманітніших прошарків: багаті і бідні, французи й іноземці, гомосексуальні й гетеросексуальні, одинокі чи в компанії, старомодні та сучасні. Ці ліси – острів, оточений містами, міраж, яким марять утомлені містяни. Складність міського життя залишається позаду. Тут ми зцілюємося, граємося, розважаємося і мріємо. У різні пори року лунають розмови про цю утопію, яку кожен і кожна уявляє для себе.
Шкільні перерви
Клер Сімон, Франція, 1992

Є одна крихітна країна – така маленька, що нагадує театральні декорації. Народ «населяє» її двічі чи тричі на день. Її мешканці – теж маленькі. Хоча вони й живуть за певними законами, але весь час ставлять їх під сумнів, що призводить до жорстоких бійок між ними. Ця країна називається «ігровий майданчик», а її народ – «діти». Коли діти приходять на ігровий майданчик, вони відкривають «силу почуттів або людської неволі» – і це називається «іграми».
Перші самотності
Клер Сімон, Франція, 2018

Фільм присвячено важливому періоду в житті будь-якої людини – віку з 16 до 18 років. Дія відбувається у школі в передмісті Парижа. Підлітки розмовляють під час уроків і після них, сидять у коридорі чи на лавках у дворі, дивляться на місто внизу. Клер Сімон веде з ними кінематографічний діалог, розмовляючи про їхні особисті історії, сім’ї, а також про їхні пристрасті та одинокість. «Перші самотності» – це чиста історія дорослішання, ода юності.
Село
Клер Сімон, Франція, 2019

Неймовірні пригоди мешканців села на півдні Франції оповідаються в форматі документального серіалу. Роками Клер Сімон знімала єдину вулицю Люсса, де об’єдналися, наче в Голлівуді, різні фахівці документальної кіноіндустрії. Серед виноградників і фруктових дерев народжується кооператив з онлайн-дистрибуції фільмів. Візіонер і палкий любитель документального кіно Жан-Марі, мер-фермер Жан-Поль, Патріс, який «повернувся до землі», Маню і Венсан, котрі продають власне натуральне вино до Японії, та решта закоханих у кіно мешканців села беруться до амбітних справ, сучасних і сільських… Цей фільм – колективна історія поселення, що застигло у нашому часі, неначе тендітна утопія.
Вінтопія
Міра Берт-Вінтонік, 2019, Канада

Знайдена коробка з касетами. Довічна одержимість утопіями. Спроба доньки завершити останній фільм батька. «Вінтопія» – це погляд на загадковий доробок відомого режисера-документаліста Пітера Вінтоніка очима його доньки Міри, яка намагається розшифрувати залишену ним карту. Відтворюючи емоції та чудернацьку уяву, цей фільм веде нас у подорож можливими світами в пошуках примирення – як між художником та сім’єю, так і між мріями та реальністю.
Підборіддя
Лайза Менделуп, 2019, США

Приголомшливий погляд на життя підлітків-зірок соціальних мереж. Красивому 16-річному хлопцю Остіну Тестеру стає затісно у рідному містечку. Проте в інтернеті Остіна обожнюють тисячі молодих дівчат, які прагнуть його «лайків» і уваги. Фільм занурює нас у цей бурхливий онлайн-світ, де Остіна знаходить менеджер і здійснює його мрії.
У пошуках Єви
Піа Гелленталь, 2019, Німеччина

 
Єва – 25-річна берлінська поетеса, секс-робітниця, діва, домогосподарка, власниця домашньої тварини, феміністка і модель, яка бореться з наркозалежністю. Ще у 14-річному віці вона оголосила приватність застарілим поняттям. Історія про дівчину, яка зростає в епоху інтернету, перетворюючи пошуки себе на публічне видовище і кидаючи виклик уявленням про те, якою має бути жінка. Крізь її розрізнені особистості видно народження покоління, для якого стала ідентичність відійшла в минуле. Фільм-портрет сучасного існування.
Безсмертний
Ксенія Охапкіна, 2019, Естонія, Латвія

 
Дія фільму відбувається в індустріальному місті на північному заході Росії та розкриває механізми добровільного перетворення людей на ресурси держави. Чи здатна людина бути вільною в імперіалістичному суспільстві, чиї заплутані і таємничі структури панують над її свідомістю змалку? Фільм надає свіжий погляд на створення російського громадянина. Тонке і проникливе бачення режисерки викриває сліди «системи» у найбезневинніших ситуаціях повсякдення. Що стається із волею і самовизначенням людини за таких обставин? Ця ніцшеанська за духом стрічка ставить ключове екзистенційне запитання: чи справді людина народжується вільною?
Там, де я, – тут: 100 років Маргарет Тейт
Маргарет Тейт, 2018, Сполучене Королівство
Жіночі фільми на Docudays UA, The Devochki
Ця програма – частина більшої серії показів та подій, які знаменують сторіччя народження Маргарет Тейт і демонструють весь спектр робіт цієї неординарної режисерки. Складена з понад 30 короткометражних фільмів, ця добірка представляє частину творчості, яку Тейт називає своїми «фільмами-поемами». Вони зняті у двох місцях, де Тейт жила й працювала більшу частину свого життя: Единбурзі та на Оркнейських островах (найпівнічніші острови Шотландії, де й народилася режисерка). У своїх роботах Тейт фільмувала людей та місця, з якими добре знайома. Її стрічки – це святкування буденності, що промовляє через близькість, розкриваючи містерію звичайних речей через деталі, які часто залишаються непоміченими.
Програма включає такі фільми:
«Три ескізні портрети», 1951, 10’;
«Портрет Ґа», 1952, 5’;
«Там, де я, – тут», 1964, 35’;
«Ефемерний», 1974, 4’;
«Кольорові поеми», 1974, 12’;
«Закінчення», 1976, 10’.
Програму сформували Сара Нілі та Мет Ллойд.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!