Моє усвідомлення сміття: від бездумного викидання до зменшення покупок

від | Гру 4, 2019 | Дівчина говорить

Що ми купуємо, що їмо і що викидаємо? Скільки сміття ми висипаємо у смітник щодня, щомісяця, щороку? Аби отримати відповіді на ці запитання, протягом двох місяців моя родина не викидала у смітник нічого, окрім органіки, памперсів та засобів жіночої гігієни. 
Кожна упаковка від шоколадки, пляшка з-під соку, молока чи води, пластикові кришечки та пакетики-майки – все залишалося вдома. Жодна етикетка не вийшла з квартири без мого дозволу. За тиждень куток біля холодильника на кухні став загрозливо завалюватися від кожного чиху. 
Вторсировина набула розмірів морозильної камери, чоловік почав недовірливо коситися в мій бік. За два місяці купа збільшилась, і її частина переселилась на балкон. Тоді я все розклала посеред кухні, дбайливо розсортувала і записала, скільки сміття лишається після двох дітей та двох дорослих.
Цікавість до прибирання, ощадливого використання ресурсів та комфортного життя з мінімумом речей з’явилась у мене ще у підлітковому віці. Років у 13 я знайшла у батьківській бібліотеці американську книжку про розхламлення будинку і, головне, про те, наскільки це змінює якість життя. Методику з тієї книжки я одразу застосувала – перебрала свої речі, одяг, канцелярію, іграшки. Позбулася поламаного і старого. Потім я перейшла до впорядкування та сортування речей моїх батьків та брата.  
Навела лад у коморі та в кухонних шафах. Пам’ятаю, що мене охопило відчуття неймовірного піднесення та легкості. Процес викидання речей та красивого розкладання їх у шухлядах, на поличках та у коробках був мені як бальзам на душу.  
Закладені зернятка порядку переросли в бажання поділитися тим, чого в мене було забагато, і тим, чим я не користувалася. Вже більше 10 років одяг та взуття я віддаю на благодійність або розміщую об’яви «Віддам» на відповідних сайтах. Все це також стосується книжок, дитячих іграшок, дитячих речей, кухонного начиння. 
Далі мене почало цікавити запитання: «А що відбувається з усіма тими речами, які ми не використовуємо, які викидаємо, яким неможливо дати друге життя, віддати чи полагодити?» 
Щоразу, коли я забуваю екоторбу і доводиться брати ненависний пакетик, я відчуваю сум і безсилля. Купуючи або замовляючи одяг, їжу, книжку, я насамперед дивлюся, у що все це запаковане. Чи можна його здати на переробку? Де воно врешті опиниться? Чи дійсно воно потрібно мені?
 

Кілька років тому я вирішила, що вже час почати сортувати сміття – завела ще один смітник поруч зі звичним. Перестала викидати у смітник скло, папір, пластикові пляшки та лотки з пап’є-маше, у яких продаються курячі яйця.
Якийсь час я накопичувала вторсировину, мила, збирала та виносила на балкон і одного дня, не потрапивши до пункту приймання, просто винесла все це на звичайний смітник. Скло та макулатуру залишила просто біля сміттєвого баку, щоби хтось інший зміг здати це. А пластикові стакани і пляшки, «шуршик» та інше полетіли в контейнер. На серці було важко.
На роботі у мене лежали плакати з інформацією про важливість сортування і про те, що переробляється, і як правильно підготувати відходи для утилізації, а я не дотягнула зовсім трохи, здалася через те, що величезні гори сміття полонили мій балкон, а пункти приймання були далеко.

Друга спроба

Цьогоріч у вересні я вперше потрапила на станцію сортування. Моя знайома вже довгий час збирала та сортувала, і я, за компанію, опинилась в місці, де кожен принесений папірчик чи кришечку, кожен пакетик чи пляшку відправляли до відповідного контейнера.
Спостерігала, як діти і дорослі відділяють наклейки та обгортку від пластикових пляшок, як шукають відповідний номер пластику та колір скла, як все це злагоджено працює.
Тоді я вперше побачила, наскільки близько була до цього, – я мала повний балкон вимитих упаковок тетрапак, картону, скла та пластику. Багато чого з того сміття я могла здати на переробку.

Бажання стати однією з тих, хто відповідально ставиться до сміття, переросло у звичку всієї родини. Cпочатку чоловік скептично дивився на купу сміття, яка збільшувалась, дивувався, коли я виймала пляшки з відра і мила їх. Ми почали говорити про те, скільки всього непотрібного купуємо, на що витрачаємо гроші. Говорити про відповідальність виробників та покупців. Озирнувшись і побачивши гори упаковки на своїй кухні, ми були вражені – якщо одна сім’я продукує таку кількість пластику, паперу та скла, які знадобилися на кілька годин чи днів, то скільки ж такої упаковки у кожній квартирі, будинку, районі?
Щоб відволіктися від песимістичних думок про те, де опиняється цей пластик, ми з чоловіком вирішили зосередитися на сортуванні. Я запропонувала почати з простого, що не потребує надзусиль. Почали з відра для органіки (яку наразі ми не готові компостувати в умовах квартири), ще одне відро для скла, пакет для ПЕТ-пляшок і тетрапаку, паперовий пакет для пластикових кришечок, пакет для картону, пакет для паперу та паперового міксу. Також ми збираємо поліетиленові пакетики.
За вісім тижнів наша сім’я, яка складається з двох дітей та двох дорослих, назбирала 50 пластикових пляшок (ПЕТ 1 і ПЕТ 2), стопку картону і величезний пакет паперового міксу, 20 скляних пляшок, п’ять упаковок з-під яєць, вісім упаковок типу тетрапак. Також ми накопичили чимало пластикових кришок від пляшок, кілька жерстяних банок, пакет пакетиків та коробку з корками.
За два місяці у нас також назбиралось два великих пакети упаковки та пластику, що не переробляється в Україні (його можна здати на високотемпературне спалення).
Як ми це робимо?
Купувати продукти ми їдемо з багаторазовими торбами, пакетики-майки беремо по мінімуму (для м’яса, риби). Я майже відмовилась від купівлі кави з собою в одноразові стаканчики, уважно оглядаю всі товари, які потрапляють до нашого візка у супермаркеті, – чи дійсно нам потрібно все, що ми туди поклали?
Своїм дітям (їм 6 та 2 роки) ми показуємо і розповідаємо про те, як багато сміття у світі зберігається, викидається, купується та продукується. Щоразу, коли вони випрошують кіндер-сюрприз чи чергову іграшку, я запитую в них про необхідність покупки, поки що переважно в своєї шестирічної доньки, бо для її брата екологічні проблеми не такі важливі, як новенька іграшка. Однак і він отримує свої бонуси від сортувального складу на кухні – бавиться пластиковими різнокольоровими кришечками, а корки з-під вина правлять йому за конструктор.
Своїй доньці я показала відео великої Тихоокеанської сміттєвої плями, розповідаю про те, наскільки важливо бути не просто споживачами, а ставитись до покупок усвідомлено.
Звичайно, було б супер, якби це було так просто: розповів про пляму, й дитина одразу кинулась рятувати планету і відмовляється від чергової повітряної кульки. Дітям багато що хочеться просто тому, що це вже мають їхні друзі чи це показали в рекламі на YouTube. Їм важко провести паралель між пластиковою трубочкою від какао і тим, як вона опиняється в морі. Щоб хоч трохи зсунути з першого плану бажання мати щось, доводиться витрачати чимало слів та сліз.
Звісно, я розумію, що наші старання – це навіть не крапля в океані, це щось значно менше. Ми не врятуємо світ від пластику, просто сортуючи його і віддаючи на переробку. Власне, це і стало для мене найважчим моментом у сортуванні: розуміння того, що переробка сміття – це не порятунок. Що набагато важливіше – менше купувати і менше викидати. Про це дуже добре описала у своїй книзі «Дім – нуль відходів» Беа Джонсон. Якщо коротко, то вона і її родина – чоловік та два сини – підтримують практику “життя без сміття”, що грунтується на принципі 5 с:
скажи “Ні”;
скорочуй;
скористайся повторно;
сортуй і утилізуй;
сумлінно компостуй.
Беа Джонсон перетворила цю філософію на стиль життя, її родина переїхала з великого будинку в менший, продала чи віддала непотрібні речі, і сьогодні їхні відходи за рік вміщаються в одну скляну банку. У її книжці можна ще знайти порівняльну таблицю способів компостування, якою я планую скористатися найближчим часом.
Сортування та прагнення до зменшення кількості відходів – це новий досвід для моєї сім’ї, це усвідомлене ставлення до будь-яких покупок. Мої діти бачать, що я мию пляшки і питають, навіщо я це роблю. За зовсім невеликий період, відколи ми почали впроваджувати вдома цю політику, вони навчилися, що є речі, які можна використати повторно, є матеріали, які можна переробити.
Упаковка, яку не приймають на переробку, отримує нове життя у нашій оселі. Так, пластикова баночка з-під смачного морозива стала чудовою підставкою для олівців, коробочка від крему згодилася для лялькових дрібничок. Ми створюємо поробки з картонних стаканів від попкорну, будинок для ляльок з картонних коробок. Целофанові пакетики з-під хлібу використовуємо повторно для інших продуктів, те саме з пакетами від печива, судками від солінь.
Я не можу одразу відмовитися від усіх засобів гігієни – таким чином не купуючи і пластик, у якому вони продаються. Навіть згадувана мною вище гуру життя без сміття Беа Джонсон певний час мила голову содою та оцтом, врешті-решт перейшла на купівлю шампуню на розлив. Я теж розглядаю альтернативні види мийних засобів – саморобне мило, велика банка рідкого мила, яку можна перелити у старий диспенсер.
Із подругами, які підтримують таку філософію, ми обмінюємось одягом та книжками, таким чином не купуючи зайвого, даючи речам друге життя та ощадливо ставлячись до ресурсів. Ось у цьому я бачу сенс.
Коли ти знаєш, що книжку, яку ти купив, прочитають ще як мінімум раз, а сукня, яка стала великою чи просто перестала подобатись, ощасливить іншу дівчину, – це надає сил. Знання, що речі ці не опиняться на звалищі просто сьогодні, що вони ще послужать. Зменшення покупок, дбайливе ставлення до тих речей, які вже є у вас, усвідомлення того, що вам насправді потрібно не багато, а те, чого у вас занадто, може згодитися іншим – це дає сили. Обираючи між бездумним скиданням всього підряд в один сміттєвий бак і сортуванням, однозначно варто напружитися і обрати сортування. А пізніше обрати усвідомлене споживання, а не безконтрольну купівлю.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!