Коли ви востаннє встрявали в «онлайн-срач»? Не так давно, правда? А листали сотні й сотні гілок з коментарями? Хвилин із двадцять тому? Півгодини? А бачили здавалось би безпідставні звинувачення в коментах? Погрози? Прокльони? Мабуть, що бачили.
Якщо про булінг нарешті почали говорити відкрито, то булінг у мережі чи так званий кібербулінг залишається чимось… ммм… не справжнім, чи що. Загрози ж немає. Агресор далеко, та й це всього лише коментар, рілі. А може не просто?
По-перше, цькування в мережі – безпечне. Але не для жертви, для агресора – реальна жертва як-не-як може знайти в собі сили дати відсіч чи покликати когось на допомогу. Жертва ж в інтернеті – ізольована. Більшість жертв кібербулінгу зауважують, що відчувають себе абсолютно безсилими проти супротивника.
З 4500 опитаних студентів у США 67% стикались із проблемою цькування в мережі, а 34% були жертвами кібербулінгу в останні тридцять днів. Чимало, правда ж? Можна міні-експеримент провести самим: допис, де жінка шукає няню, – знайдеться хтось, хто скаже «егоїстка», до нього долучиться ще з десяток і… по той бік екрану залишається людина з величезним мішком відчуття провини.
Здавалось би, що в цьому такого? Вимкнути свій девайс, потерти коментарі й забути, хіба ні? Як виявилось, вимкнути телефон не достатньо. Приблизно половина жертв кібербулінгу відчувають вплив цькування на своє повсякденне життя – занижена самооцінка, відчуття безпорадності, порушення сну, панічні атаки, депресія і ще багато-багато всякого. А чверть усіх жертв онлайн-цькування здійснювали спроби самогубства і багато з них таки довели задумане до кінця, що значно більше, ніж кількість спроб самогубства від реального булінгу.
Ешлін було десять, коли сестра знайшла її повішеною в себе в кімнаті. Її цькували в інстаграмі абсолютно незнайомі люди, коментуючи її сторіз: «Жирна», «Тупа», «Я б краще вмерла, ніж була такою».
Девіду було чотирнадцять, він покінчив із життям на своєму подвір’ї. Красивий, успішний хлопець. «Тобі ніколи не знайти дівчину», «Ти тупий», «Дивитися гидко» – писали йому в мережі.
Чому так? Дивлячись у монітор, агресор не отримує зворотного зв’язку і не знає, наскільки все насправді серйозно. Під час булінгу в реальному житті агресор бачить реакцію жертви і здатен зупинити процес до того, як все набере шаленої швидкості в нікуди.
Більше того, кібер-агресори стають більш схильними до демонстрації агресивної поведінки поза мережею, а також мають підвищений ризик формування алко\наркозалежностей.
Із віком кібербулінг перестає сприйматись як щось загрозливе. 70% п’ятикласників, наприклад, вважають кібербулінг проблемою, в дев’ятому класі вже 40% дітей впевнені, що це норма, така собі неприємна частина життя, і лише 10% дорослих називають цькування в мережі проблемою, решта ж 90 воліють про неї мовчати, сприймаючи як щось менш реальне.
Перед тим як написати комусь образу, вигуляти ще раз біле пальтечко чи плюнути в монітор, пам’ятаймо – ми ніколи не знаємо, хто по той бік екрану і як наші слова сприйме саме він\вона.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!