Знаєте, що спільного між щойно мамою, захисником тваринок, луговим собачкою та ісламістом? Дев’ять літер, перша «О».
Підказку?
Нууу це про гормони, і не кортизол, хоча стресу в усіх і так пребагато.
Так, правильно – Окситоцин!
З давніх-давен, коли люди ще знали, який мамонт на смак, основною функцією окситоцину було скорочення гладкої мускулатури матки, тобто допомога в пологах і під час грудного вигодовування (Magon & Kalra, 2011). Із часом мамонти вимерли, а на основну функцію цього гормону нашарувалась купа соціальних: любов, прихильність, прив‘язаність, турбота.
Він, як кажуть вчені, визначає нашу моно- чи полігамність. От уявіть, звичайнісінькі миші-полівки – лучні і степові, а одні – полігамні, інші – моногамні. А вся різниця між ними лише в окситоцині, що у перших виробляється менш активно, ніж у степових полівок. Проте ситуація може кардинально змінитися – ін’єкція окситоцину, і перші мишки почнуть розвішувати спільні фото по стінах нірки, виставляти милі селфі з їхніми малюками. А варто лише “відключити” синтез окситоцину в степових мишок, і вони забувають про своє чудесне сімейство, біжать кудись вперед на пошуки нових пригод, не впізнають навіть старих добрих сусідів (Aragona & Wang, 2004).
Окситоцин виділяється навіть під час спілкування з приємними нам людьми. Більше окситоцину – більше теревенів і навпаки: замкнуте коло. Ну а приємними зазвичай є хто? Люди, що розділяють наші інтереси, (Magon & Kalra, 2011) – ми любимо бобрів і маленьких бобренят, хм, напевне, організація із захисту бобрів створена для нас. Переживаємо через зраду довкола – купа тематичних груп нам у поміч! Чи, може, думки ведичних жінок так і манять – жінка-богиня, жінка-натхнення. Вуаля, і ми вже себе ними оточили.
От тепер-то повернемось до нашого ісламіста, щойно мами, лугового собачки і захисника тварин. Як нам вже зрозуміло, єднає їх окситоцин. Але, як-то кажуть, любов – зла. З любові до своїх луговий собачка перетворюється на маленьку пухкеньку машину для вбивства – жертвами стають невинні білки чи мишки – такі милі, але не схожі (Hoogland & Brown, 2016).Так і не скажеш, що ці милі створіння вбивають когось просто так, навіть не за їжу, бо вони травоїдні. Ісламіст в ім‘я Аллаха надягає пояс шахіда і готовий заради своєї групи на все. Мами тихо ненавидять тих, хто від них відрізняється, – без поясів шахіда, але з каваликами в коментах… Захисники тварин ненавидять усіх, хто не настільки активний у захисничих справах.
Не  треба починати з себе вдавати святих – ну то ж ісламіст, а то взагалі щур, ми ні, ми не такі. Насправді, всі ми когось ненавидимо, більше чи менше – то вже таке, річ набутна, як-то кажуть.
Класичний окситоциновий  ефект – люди настільки прив’язані до своєї групи і один до одного в межах групи, що всіх інших можна мочити – словами, думками чи зубами, як лугові собачки, вибирати нам.
Окситоцинову роль у війнах також дослідили (війна = група на групу, свої vs вороги тощо). Досліджували шимпанзе, 23 міжгрупових конфлікти, 482 проби сечі, і знаєте що? Окситоцин у братів наших еволюційних у період війни з ворогами зашкалював – єднання, братерство, вбити чужого заради свого робило більше, аніж обнімашки (Samuni et al., 2016), уявляєте?
Тобто теорія зрозуміла – чим більше любимо своїх, тим сильніше ненавидимо чужих.
Що ж там із людьми? Чесно, не так вже й багато: чи то бійці під час операцій захвату попісяти в баночку стидаються, чи яка біда! Але щось та й все-таки є.
Виявляється, що кількість часу, проведеного в церкві поміж таких саме агнців Божих, прямо пропорційна рівню агресії до адептів іншої релігії. Молитися при цьому не обов‘язково (Ginges et al., 2009) – сидиш собі раз на тиждень, слухаєш пастора Сандея, киваєш, звичайно ж, розпитуєш сусідів, куди вони з дружинами ходять, а потім гоп і все – накрило: навіть касир у сільпо якийсь не такий, «фу, ненавиджу», а сусідка взагалі католичка! Саме так – чим вища самоідентифікація особи як члена церковної общини, тим більший ризик, що в наступний Хрестовий похід піде саме він.
Цікаво, правда, як любов і ненависть може вміститись в одному флаконі, в дев‘яти амінокислотах. Те, що змушує нас піклуватись один про одного, змушує і руки-ноги один одному ламати.
Якщо не вірите мені, ну бо з якого дива мені вірити, – отут є купа пруфів і дуууже цікавих шість хвилин від Роберта Сапольскі. Якщо хтось не знає, то це американський нейроендокринолог і, тепер увага – професор біології, неврології, нейронаук і нейрохірургії в Стенфордському університеті. Думаю, цього достатньо, щоби заохотити вас його послухати:

 

  • Aragona, B. J., & Wang, Z. (2004). The Prairie Vole (Microtus ochrogaster): An Animal Model for Behavioral Neuroendocrine Research on Pair Bonding. ILAR Journal, 45(1), 35-45. doi:10.1093/ilar.45.1.35
  • Ginges, J., Hansen, I., & Norenzayan, A. (2009). Religion and Support for Suicide Attacks. Psychological Science, 20(2), 224-230. doi:10.1111/j.1467-9280.2009.02270.x
  • Hoogland, J. L., & Brown, C. R. (2016). Prairie dogs increase fitness by killing interspecific competitors. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences, 283(1827), 20160144. doi:10.1098/rspb.2016.0144
  • Magon, N., & Kalra, S. (2011). The orgasmic history of oxytocin: Love, lust, and labor. Indian journal of endocrinology and metabolism, 15 Suppl 3(Suppl3), S156-61.
  • Samuni, L., Preis, A., Mundry, R., Deschner, T., Crockford, C., & Wittig, R. M. (2016). Oxytocin reactivity during intergroup conflict in wild chimpanzees. Proceedings of the National Academy of Sciences, 114(2), 268-273. doi:10.1073/pnas.1616812114

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!