Моє тіло – моє діло. Тримайте поради при собі

від | Сер 16, 2018 | Дівчина говорить

“Та з такою жирною задницею ще бігати і бігати!” — кричав мені вслід чоловік бомжацького вигляду, а через секунду вже повернувся до свого співрозмовника і пляшки горілки. Він явно одразу забув все, що ляпнув, а я от ношу ці слова в собі вже другий рік. І не лише їх. Бо “добрі” люди – всюди: у магазині одягу, у стрічці друзів, у черзі до лікаря, на роботі чи навіть вдома, де в принципі хотілося б почуватися в безпеці.

Останні років п’ять я з перемінним успіхом боролася із зайвою вагою. І таки частіше програвала, бо починала не з того кінця. Бо гнобила себе, злилася на своє тіло, відкладала на потім життя, не була щаслива, воювала не з кілограмами, а з собою. І було дуже важко прийняти той факт, що а раптом це назавжди? Раптом відкладатиму життя до кращих часів, які для мене починалися з фрази “от схудну і…”, а вони ніколи не настануть? Але одного прекрасного дня зрозуміла: так далі не можна! І крок за кроком, по міліметру, почала будувати такий світ, де мені було добре. Де я шила ідеальні сукні в улюбленої кравчині Юлі на своє недосконале тіло, де ходила на тренування до неймовірної Марі, де смачно снідала з дівчатами з SkinnyStrong Club, де бігала, жила, працювала, вчилася, сміялася — і практично перестала стикатися з людьми, які мали особисту думку з приводу моєї надмірної ваги і дуже хотіли про це сказати.

Все було прекрасно донедавна, поки не наштовхнулася на чудовий пост знайомої блогерки, яка пише про моду для жінок усіх розмірів. У цьому дописі Мая виклала фото, на якому жінка в купальнику пливе на яхті, позує та явно щаслива. Тільки – упс! – вона посміла бути такою не в ідеальній вазі, не з ідеальною шкірою, не з ідеальними ногами і не з ідеальним смаком. І подефілювали білі пальта під постом, і посипались поради… І знаєте, ці всі коментарі зачіпали – ніби це мені писали їх. Бо одразу пригадала, скільки разів чула від різних людей приблизно такі ж болючі слова. І всі вони вважали, що це нормально – сказати якусь хєрню і піти далі. Нікого з них я не питала думки, ніхто з них не був компетентним у питаннях мого здоров’я, життя, спорту, харчування, гардеробу. Тільки чомусь я була змушена слухати все це лайно. І мені сумно, що навчилася захищати себе не одразу.

Так мені боліло, що під вечір п’ятниці, у самий розпал Atlas Weekend, розродилася постом, головною метою якого було дати відсіч “добрим” порадникам, пояснити, що “моє тіло – моє діло”, і одним махом захистити свої кордони. Думала, що от поговоримо тісним колом із дівчатами, поділимося досвідом, підтримаємо одна одну, пожуримося трохи – і тихенько розійдемося на вихідні. Але тихо чомусь не вийшло: півтори тисячі лайків, більше 160 перепостів. Надто сильно зачепила за живе. Навіть знати не хочу, що писали в закритих перепостах, – мені і відкритих вистачило по саму маківку. Заодно і порад наслухалася по новому колу, щоб не розслаблялася. А то диви, що надумала – не брати чужу, дуже цінну думку, до уваги! Люди старалися, писали, а вона, дурненька така, не худне, до лікарів не йде, короткі сукні носить, в балахони не завертається, взагалі явно свистить, що спортом займається, і їсть, напевно, три відра. Всі ж краще знають!

Зараз вже сміюся, але насправді це жахливо, коли всім є діло до того, скільки ти важиш, як виглядаєш чи що одягаєш. І мені шкода, що довший час я плакала, чи злилася на себе, чи заїдала стрес, чи мовчала, чи посміхалася у відповідь, чи просто виходила з магазину, чи так само боляче жартувала над собою. Бо “хороші дівчатка не бувають агресивними”, бо “вони не дають здачі”.

Я би хотіла навчитися одразу, від самого початку, говорити одну дуже важливу фразу вголос. Вона постійно звучала в моїй голові, коли отримувала такі “веселі” поради:

ЯКЕ ТВОЄ СОБАЧЕ ДІЛО?

Хороші дівчатка нарешті відростили гострі зуби. Не займайте хороших дівчат.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!