Альцгеймер: Боятися чи не боятись?

від | Лип 25, 2018 | Дівчина говорить, Здоров'я

Альцгеймер в світі інтернетів звучить зовсім не як якийсь далекий діагноз, а скоріше, як ще одна з історій про Бабая чи нова серія такого далекого «Чи боїшся ти темряви?».  

Якщо вірити дієтологам, тренерам та різних форм і розмірів порадникам, у нас ніколи не буде Альцгеймера, якщо ми: бігаємо щодня по 10 км/ в’яжемо гачком/ плетемо з бісеру/ щотижня проходимо на корсері курси/ читаємо мінімум 100 книг на рік і взагалі всебічно розвиваємо тіло, розум і душу, або ж навпаки – точно буде, якщо в далекому минулому хтось хворів чи може хтось нас змусив від грипу вакцинуватись! А ми що, ми боїмося, що одне пропущене тренування, нез’їджений авокадо, серіальчик замість історії мистецтв на юдемі й усе, амба. З одного боку, ми сміємося в обличчя старості й у свої тридцять качаємо свій мозок вітамінами з айгербу, а з іншого – боїмося її, такої, якою лякають рекламні буклети лікарень, де замість просекко в Ніцці чекає забуття.

Та чи гарантує оте перестрибування через себе, як Сергій Бубка через перекладину, що Альцгеймер нас омине. Чи справді деменція – хвороба людей, які не думають, тих що не їли авокадо і не запивали БАДи гранатовим соком, що не читали книжки і проводили час, задерши ноги перед ТБ? Чи правда, що воно передається генетично? І чи таке воно страшне, що час ховатися під ковдру?

Давайте спочатку розберемось, що ж це за хвороба, щоб як боятись, то принаймні знати чого, бо з Бабаєм, Ягою, цінами на туфлі Джиммі Чу все зрозуміло, а от із хворобами затемнень – не дуже. І так, хвороба Альцгеймера – це не про таку милу забудькуватість, що з усіма нами трапляється, не про старіння, вона про незворотні зміни особистості, про втрату соціальних якостей і про серйозні проблеми з пам’яттю (Mayo Clinic, 2017).

«Треба випивати дві капсули риб’ячого жиру, таблетку мультивітамінів, з’їдати гілочку гінкго білоби, і жоден Альцгеймер вам не страшний»

Спускати гроші в айгерб чи не спускати – справа особиста. Можливо, позитивні і кольорові жувальні ведмеді, вщент наповнені вітамінами, і піднімуть настрій на три поділки за шкалою (не знаю, чия то шкала з піднімання настрою – доведеться вигадувати), можливо, ложка риб’ячого жиру поверне в босоноге дитинство, коли трави були високі, а сонце світило так лагідно і яскраво, може, гінкго білоба наблизить нас до практик орієнтальних (я надаю перевагу ведмедям – милі страшенно, і смачні, особливо ті апельсинові). Та точно, що вони не зроблять, ні всі разом, ні по-окремо – вони ніяк не вплинуть на нашу з вами пам’ять, ніяк від слова взагалі.

Не лише тренери задумувались над питанням користі БАДів для нашого мозку, планували силу-силенну досліджень, ночами не спали і днями не їли, і все заради того, щоб перевірити, чи права була Ганна Василівна (медсестра в садочку), коли виписала всім дітям і їхнім бабусям із дідусями по банці жиру – мікс риб’ячого і борсучого – для покращення пам’яті і запобігання віковим захворюванням. І як би нам не було шкода і гірко, омега-кислоти, як і витяжка з білоба, виявились неефективними (Forbes et al., 2015).

«Тю, та це ж усе генетичне»

Хотілося б відповісти на це однозначно, а-ля «генетика тут ні до чого» чи щось протилежне типу «не треба того боятись – в тебе в роду такого не було», та поки ще жодне дослідження «ген Альцгеймера» не виявило, тому й стверджувати щось тут ми не можемо (Bekris et al., 2010). Один трохи мутнуватий знайдено, звичайно, подейкують, що він, ймовірно, (ймовірно і подейкують тут – ключові слова) може асоціюватись із Альцгеймером  – APOE ε4, та як би ми не хотіли прив’язати деменцію до нього – не вийде, відповідна мутація є лише в чверті осіб із хворобою Альцгеймера (Bekris et al., 2010).

«Вакцинація від грипу винувата»

Вакцинація всьому винувата, це ми й самі знаємо, а особливо вона винна в перенаселенні планети – немає вакцин, немає проблем, як то в народі кажуть. Але ми не про вакцинацію і не про шалений приріст жителів наших, ми про штуки серйозні, про ті, що приходять із віком і аж ніяк не означають досвід.

Звідки взялось це твердження, вгадайте? Ні, не спустилося з Олімпу, не вигулькнуло з піни морської, воно приплило з інтернету і, звісно ж, розбіглося по всьому світу – breaking news, всесвітня змова, зрада, біг фарма і теде! Цьому міфу, що неслабо так мутував у павутинні, присвятили цілу статтю, де так мудро виявили, що ні – не призводить вакцинація аж до таких наслідків, максимум – температура невисока, припухлість у місці уколу і таке от дрібне всяке неприємне ( Gasparini et al., 2015).

І наостанок мушу сказати: побачите на сторінці дієтолога лозунг типу «Їж авокадо – будеш здоровенький» – анфолов сміливо, не тому що авокадо не корисне, а бо нічого просто так кричати.

П.С. Боятись чи ні – справа ваша, а мені лишається сподіватись, що мудрість «що корисне серцю – корисне мозку» ще працює, і ми всі разом із здоровими серцями, мізками, руками і гіперрозвинутими великими пальцями для лайкання контенту все дочитали, допили своє лате і побігли скролити стрічку далі і далі.

Alzheimer’s disease. (2017, December 30). Retrieved from

https://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/alzheimers-disease/symptoms-causes/syc

20350447

Bekris, L. M., Yu, C.-E., Bird, T. D., & Tsuang, D. W. (2010). Genetics of Alzheimer

Disease. Journal of Geriatric Psychiatry and Neurology, 23(4), 213–227.

http://doi.org/10.1177/0891988710383571

Forbes, S. C., Holroyd-Leduc, J. M., Poulin, M. J., & Hogan, D. B. (2015). Effect of Nutrients,

Dietary Supplements and Vitamins on Cognition: a Systematic Review and Meta-Analysis

of Randomized Controlled Trials. Canadian Geriatrics Journal, 18(4), 231–245.

http://doi.org/10.5770/cgj.18.189

Gasparini, R., Panatto, D., Lai, P. L., & Amicia, D. (2015). The “urban myth” of the association

between neurological disorders and vaccinations. Journal of Preventive Medicine and

Hygiene, 56(1), E1–E8.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!