Як це – здійснювати всі свої мрії

від | Лис 20, 2017 | The Devochki PRO, Дівчина говорить, Кар'єра, Освіта, Подорожі

Марійка Королюк на своєму прикладі показує, що якщо чогось дійсно сильно хочеш – то зможеш. Чи то безкоштовне навчання в Європі, робота в одній із найкращих компаній світу чи навколосвітня подорож. Нехай цей текст вас надихне на сміливі плани наступного року і дасть сили на їхнє втілення.

За останні п’ять років я провела 1600 днів, подорожуючи по більш ніж 40 країнах, потрапила до компанії-мрії світу консалтингу та зрештою залишила її, безкоштовно здобула освіту в топовому університеті Англії та стала спеціалістом у найбільш сексуальній професії 21-го століття – аналітиці даних.

А ще п’ять років тому я закінчувала бакалавріат механіко-математичного факультету і абсолютно не уявляла, що мені далі робити. Великого сенсу в продовжені освіти в Україні я не бачила, тому почала досліджувати стипендіальні програми: DAAD, Swedish Council, Cheving…  Такі програми є повністю безкоштовними та забезпечують достатню місячну стипендію і навіть витрати на візу чи переліт. З усіх найбільше уваги привернула програма Erasmus Mundus – яка дозволяє навчатися у трьох-чотирьох університетах та отримати їхні дипломи одночасно.

Безкоштовне навчання в Англії

Подавати на такі програми може фактично кожна людина, незалежно від віку чи спеціальності. Список напрямів доволі широкий: знайдеться як варіант для біолога зі спеціалізацією на тропічних лісах, так і для відеооператора. Для подання треба підготувати резюме, рекомендації викладачів, мотиваційний лист, підтвердження знань англійської та деякі переклади (як-от дипломів) – це може зайняти доволі багато часу, тому не варто залишати на останній момент. 

Як це – здійснювати всі свої мрії, The Devochki

Особливе значення має мотиваційний лист: невелике есе на тему, чому саме ви – ідеальний кандидат. Важливо концентруватись не на саморекламі, а на тому, чим саме ви можете бути корисні та яких результатів спільно з викладачами вибраних університетів можете досягти.

У суспільстві зараз побутує думка, що стипендії – лише для геніїв, які вміли читати в трирічному віці, а у 18 мало не Нобелівську премію отримали. Я ділюсь своєю історією, щоб сказати – не недооцінюйте себе. Більшість із нас не є суперменами, які змінили чи врятували світ, але ми всі заслуговуємо на можливість жити так, як хочемо.  У моєму випадку навчання за кордоном було першим важливим до цього кроком.

Я вступила на програму, що навчала прикладному застосуванню математики в реальному житті (Complex Systems: Mathematics For Real Life Systems). Здебільшого це було те, що ми зараз називаємо «штучним інтелектом», а також більш фізичні застосування математики, як-от теорія Хаосу, квантова механіка, динамічні системи.  

Моїм першим місцем навчання було місто Гетеборг, що у Швеції, університет під назвою Чалмерс.

Перший час було дуже важко: переїзд до зовсім іншої країни, вступ на магістратуру Computer Science після бакалавріату математики, та ще й із навчанням англійською. Через місяць, однак, усе нормалізувалось, і потекло звичайне студентське життя: вчилась їздити містом на велосипеді, сиділа в бібліотеці до закриття, відкрила для себе Coursera…

Навчання було доволі вільним: якщо не хотілось здавати екзамен, викладачі дозволяли робити групові проекти, типу участі в онлайн-змаганнях для програмістів. Якщо хотілося спробувати щось нове і, наприклад, побудувати свого робота, знаходився і такий курс, на якому казали: «Переконай мене, що ти зможеш зробити те, що ти плануєш, і я виділю тобі гроші на закупівлю деталей». Як казали мої викладачі, це все було для того, щоб підготувати нас до реальної роботи в індустрії: а саме вмінню працювати в команді, представляти свої пропозиції, чітко розуміти поставлене завдання.

Мої одногрупники розповіли мені про такі сайти, як Hackerrank, Topcoder, Kaggle, а також різноманітні офлайн-змагання для отримання досвіду – хакатони, стартап-вікенди. Все, що потрібно – інтернет та трохи вкладеного часу, а як результат я отримала хоч якийсь досвід та почувалася більш комфортно під час майбутнього влаштування на першу роботу.

Літом я поїхала волонтерити до Греції (дуже вже не вистачало сонця) і згодом переїхала до Англії, міста Уорвік. Це не найвідоміший загалу університет, проте він доволі шанований у сфері математики – саме звідти останній лауреат Філдсовської премії (аналог Нобелівської, останню математики не отримують).

Мій університет був у доволі віддаленому місці, де крім навчання особливо нічого не поробиш, і саме тому великої популярності набули студентські організації, де розважались як могли. Наприклад, я була в команді з квіддичу. Також були чемпіонати з крикету, фехтування та академічної греблі (а тренувались у басейні). Крім спорту, великого поширення набували клуби за інтересами: подорожі (виходило їздити в різні міста практично щовихідних), малювання з натури (чомусь, правда, голих людей), фотографія, мови…

Як це – здійснювати всі свої мрії, The Devochki

Також тоді я вперше почала працювати. Якщо говорити про мій перший справжній real-life проект, то це було pro-bono-волонтерство разом із DataKind UK. Це організація, що об’єднує NGO, які не можуть собі дозволити наймати аналітиків та людей й поки ще готові працювати заради ідеї (в основному, студентів). Аналіз, що робила я, допоміг організації Make a wish UK провести діагностику та моделювання каналів для пожертвування, що допомогло їм краще організувати кампанії для збору грошей.

Як знайти роботу мрії

Якщо говорити про перший проект, за який я отримала гроші, то все розпочалось як магістерська робота. Університет проводив ярмарку вакансій, і я підійшла до невеликої компанії і сказала: «О, ви займаєтесь доставкою? А знаєте, моя магістерська робота може спробувати допомогти оптимізувати аналіз координат руху». Можливості, на жаль, самі себе не знаходять, і зазвичай треба доволі активно пропонувати свою експертизу.

Моя віза дозволяла працювати в Англії ще декілька місяців, і я з однією сумкою (постійні переїзди дають зрозуміти, наскільки мало речей насправді потрібно) переїхала до Лондона в пошуках можливостей.

Першим враженням був величезний шок від цін: я ходила вибирати кімнату, і люди пропонували якісь комірки під сходами (відчуй себе Гаррі Поттером) за 500 фунтів. Зрештою, все склалось якнайкраще: я отримала невелике стажування у математичній лабораторії Лондона, де розвивала математичний метод для певного процесу, який міг допомогти змоделювати процес росту потенціалу в деяких видах спорту, наприклад шахах.

Життя в Лондоні дуже різноманітне: хочеш – годуєш оленів в Річмонд-парку, хочеш – працюєш в музеї біля скелета динозавра. За кількістю IT-подій, мабуть, програє лише Силіконовій долині. Різноманітні зустрічі, тренінги, майстер-класи, конференції, хакатони проводились щодня, а у вихідні взагалі треба було вибирати з десяти цікавих подій.

Як це – здійснювати всі свої мрії, The Devochki

Я, мабуть, побувала у всіх офісах великих компаній та познайомилась із більшістю місцевих зірок data science. А все для того, щоб прийти на якусь невелику вечірку та зустрітись із потенційним роботодавцем чи ментором. Зрештою, ти так звикаєш до цього, що навіть таксисту розповідаєш: «Я вмію робити оце і оце, шукаю можливості в такій-то сфері на таких-то умовах».

Згодом отримала дві пропозиції на повноцінні робочі контракти. Проте залишатись в Лондоні не дуже хотілось, і я переїхала знову.

Для людей, які не дуже розуміють, у якій саме індустрії вони хочуть працювати, є прекрасне рішення – консалтинг. Я потрапила до McKinsey and Company випадково, і це найкраще, що зі мною могло статись у професійному плані. Я була частиною команди Advance Analytics, що спеціалізується на застосуванні методів штучного інтелекту для потреб бізнесу, і здебільшого займалася моделями в сфері маркетингу і продажу. Більше про мій шлях можна прочитати тут.

Навколосвітня подорож

Зараз я зробила перерву і поїхала в довгу навколосвітню подорож. Основною мотивацією було те, що, якщо я не зроблю це зараз, коли мені 24 роки, і все, що треба – це білет і рюкзак, я не зроблю цього ніколи. Гроші на поїздку назбирала, адже подорожі – це, правда, не так дорого, як може здаватись (хоча я і уникаю ну зовсім диких ідей економії, як-от поїсти в кафе для місцевих в Індії).

Як це – здійснювати всі свої мрії, The Devochki

Я подорожую не для того, щоб «знайти себе», і не дуже розумію, що під цим мається на увазі. Я тут, бо мені зараз, цієї миті, це здається потрібним і правильним, а головне – просто хочеться.

Стільки часу і можливостей для саморозвитку в мене не було ще ніколи: книги, курси, розмови з цікавими людьми… Та навіть просто сісти і задуматись про те, куди я іду і чому. У подорожі я ще й закінчую невеликі персональні проекти та консультую з питань аналітики.

Я їхала в подорож сама, але одна я була лише тоді, коли мені цього дійсно хотілось. Навкруги завжди сотні людей з усього світу, включаючи француза, що вже три роки їздить на велосипеді Азією і знімає про це фільм, італійця, який вміє торгуватись, як бог (масаж за 500 рупій, коли навіть у місцевих беруть по 2500, – легко), колишнього інженера з НАСА та продавця сувенірів із Евересту. Навіть останній подорожує, хоч для нього це поки лише сусідня Індія.

Як це – здійснювати всі свої мрії, The Devochki

Якби я могла повернулись у минуле і щось собі сказати, я б порадила по-менше думати про те, що я повинна відповідати якимось очікуванням і самій по-менше очікувати від світу. Всі ці «а от у нього це вийшло, і я теж повинна», «розвивайся, досягай, плануй і взагалі знай, що саме ти хочеш робити мало не з дитячого садочку» тільки шкодять, і лише тоді, коли я позбулась таких суджень, мій рівень щастя перейшов на кількісно новий рівень.

Наразі я проїхала Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, а також північ Індії, зараз я на півдні Індії, у штаті Гоа. Планую залишитись тут на декілька тижнів. Далі буде Малайзія, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, а потім через Гаваї та Каліфорнію – додому. Саме такий шлях я планую, але хто його знає, що і як буде насправді. Подорож – це постійне відкриття.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!