Як життя в Амстердамі вбиває у мені жінку

від | Сер 14, 2017 | Без категорії

«Ось одна з головних причин, чому я обожнюю жити в Амстердамі. Як може бути інакше? Це місто дає жінці всі прапори в руки. Нідерландки дуже незалежні, вони завжди кажуть, що думають, і коли жінки переїжджають сюди, то зазвичай наслідують цей приклад. Особисте життя сусіда – його власна справа, і в цьому формулюванні не зміниться жодного слова, якщо сусід – жінка. Першою підійти познайомитись до чоловіка, працювати на керівника, якому байдуже, чим ти займаєшся у вільний час, – усе це лише приклади, але важливі приклади, адже саме так створюється безпечне для жінок середовище, де вони мають простір і законне право виражати себе у будь-який бажаний спосіб. Тим часом усі привиди, які після переїзду ще сиділи у мене в голові, перестали мене тривожити. Я більше не відчуваю, що повинна уникати будмайданчиків, що треба обходити парк-майданчики, бо там повно водіїв автобусів, як я робила в минулому. Я знаю – ніхто не буде мене домагатися. Засудження за безсоромність? Я більше не знаю, що це. Я ношу міні-спідницю так часто, як мені хочеться, навіть катаюся в ній на велосипеді – і нікому не спадає на думку, що я потребую уваги. (…) В Амстердамі я маю бути схожа тільки на одну людину – на себе».

Це цитата з посту Ани «Про те, як бути жінкою в Амстердамі». Я рада, що вона про це написала, бо я досить часто думаю на цю тему, і ми декілька разів обговорювали її за кавою або під час спільних прогулянок куди очі ведуть у нашому названому місті Амстердамі. Я розділяю думку Ани про всі плюси жіночого життя в цьому місті й бачу, що в питаннях жіночої свободи вираження у Лісабона (звідки вона родом) і Бухареста (моє рідне місто) багато спільного, однак відчуваю, що тут іще не все сказано. Тож вирішила написати і про власний досвід.

Так, коли можна одягатися як тобі заманеться й не зважати ні на що – це дійсно ніби знімає пута. Планується вечірка, і ти вдягаєш красиву сукню й підбори? Все гаразд, жоден чоловік тебе не домагатиметься. Спускаєшся суботнім ранком у піжамі в супермаркет «Альберт Гейн» за круасанами й апельсиновим соком? Все також гаразд, люди в супермаркеті займатимуться своїми справами. Що би не було на тобі вдягнуте і що би в цей момент не відбувалося довкола – в Амстердамі ніхто й бровою не поведе.

Те, як людина виглядає, тут не найважливіше з усього, і це стосується і чоловіків, і жінок. Що важливо, так це твій внесок – як частини подружньої пари або партнерства, колеги, сусіда, члена суспільства. Важливо те, що ти можеш робити. У результаті стосунки зазвичай стають більш конструктивними – шлюб або партнерство, дружба, стосунки з колегами, суспільством. Все це – ведення справ. Точно як у бізнесі. І нікому не хочеться програти. Тож якщо ти хочеш визнання, спочатку треба довести власну цінність, тим більше, якщо ти жінка. Твоє миле личко й модний одяг ламаного гроша не будуть варті, якщо ти недостатньо багато робиш. Ось так вам, леді! Я досі всміхаюся, коли жінки-іноземки приїжджають у Нідерланди, і тотальна відсутність інтересу голландських колег до їхнього зовнішнього вигляду шокує їх. Потрібен час, щоби зрозуміти, звідки така манера. Мені знадобилося декілька років.

Коли у серпні 2010 року я переїхала до Амстердама, я була дуже навіть румункою, так би мовити. Я не могла вийти з дому, не переконавшись, що у мене все гаразд із зачіскою, макіяжем, одягом, аксесуарами, манікюром і педикюром. Інакше я ризикувала не почуватися на висоті. А кому це потрібно, правда ж? Це продовжувалось і коли я почала працювати в офісі. Я збиралася на одну важливу зустріч (хіба не всі зустрічі важливі?), й на мені була чорна сукня ділового стилю. Нічого особливого, повірте. Біля кава-автомату до мене підійшов колега –дружній голландець: «То що, збираєшся на вечірку?» Я одразу зрозуміла, що мова про мій зовнішній вигляд. «Так, на вечірку [вставити назву зустрічі]», – сказала я із посмішкою і водночас почала сумніватися, що нідерландці хоч якось знаються на моді. Подібний інцидент стався і тоді, коли я вирішила додати до свого чорного офісного вбрання трохи блиску. Тож одягла два золотих браслети, по одному на кожну руку. Я їх купила в H&M. Колега, що сидів за столом навпроти мене – ще один дружній голландець, – спитав, показуючи на браслети: «Це в циганському стилі?» Я посміялася. Врешті-решт, у нього було знатне почуття гумору, а ще він раз нагодував мене супом, який йому передала на роботу дружина.

Перемотуємо два роки від мого переїзду, і ось я вже змінюю елегантні туфлі на комфортні черевики, жіночні сумки на рюкзак – у всьому цьому набагато зручніше пересаджуватись із потяга на потяг або ходити в спортзал після роботи – піджаки на кардигани і тренчі на дощовики. Я перестала фарбуватись і сказала па-па ювелірним прикрасам. Все це був особистий вибір, на який плюс-мінус вплинуло все те, що я бачила довкола. Я зрозуміла, що стиль нідерландок мені цілком до душі. Зрештою, дівчинкою-дівчинкою я ніколи не була, навіть коли жила в Бухаресті.

Однак було й таке, що я перейняти не могла. Вийти зранку на роботу з мокрим волоссям? Суха шкіра на взутих у сандалі ногах? Накладати макіяж – увесь ритуал, від нанесення основи до фарбування вій – у переповненому потязі? Пиляти нігті, знімати лак, бризкати підмишки дезодорантом у громадському транспорті? Ні, дуже вам дякую. Така свобода мене не цікавить, тож цю частину я пропустила повз себе. Я вважаю, що трішки таємниць нікому не зашкодить, а відтак деякі процеси все-таки лишу собі, а світові покажу тільки результат.

Я живу в Амстердамі вже сім років. Серед усього іншого, це означає сім років непретензійного одягу, майже ніколи не взуваю підбори, макіяж легкий або його взагалі нема, ювелірки теж. І вгадайте що? Все це надзвичайно комфортно, але я втратила здатність носити сукню чи спідницю і не почуватися при цьому незграбою, що вийшла далеко за межі своєї зони комфорту. Високі підбори? Та хай їм грець! Ви бачили амстердамські вулиці й тротуари? Там скрізь бруківка.

Якщо без жартів, то в Амстердамі я відчуваю, як моя грація, жіночність, якщо бажаєте, поступово сходить на нуль. Тому що вона мені тут і не потрібна насправді. Що мені потрібно, то це сила, щоби вистояти проти холоду, швидкість і зручне взуття, щоби встигнути на потяг, і цілий віз уміння ігнорувати злобних пасажирів, які наступають мені на ноги, штурхають мене ліктями, яким не відоме почуття провини. Водночас я повертаю голову, коли бачу на вулицях Амстердама жінку, яка одягнута в щось хоча б відносно жіночне. Нідерландка вона чи просто переїхала сюди, вона привертає мою увагу, я нею захоплююсь. Через неї я можу навіть пропустити потяг. Тут, де жіночність перетворюється на розкіш, я відчуваю дуже глибоку повагу, коли бачу приклад тієї неймовірної жіночої енергії, яку підживлюють грація та елегантність. Коли я вранці виходжу з дому, то інколи зустрічаюся в ліфті з однією італійкою. Вона завжди виглядає бездоганно й надзвичайно жіночно. Яка би не була погода, на чому би вона не їхала – я помітила, що вона теж їздить на роботу потягом, – вона не відмовиться від своїх італійських коренів. Не варто й казати, що я нею захоплююсь.

Інколи, коли я йду вечеряти у хороший ресторан або дивитися виставу в театр, я також одягаю сукню, взуваю елегантне взуття, але все одно без підборів, фарбуюся червоною помадою й користуюся улюбленими парфумами. Я одразу відчуваю, як щось змінюється. Це якраз та енергія, про яку я вам говорила. Я раптом починаю відчувати в собі більше сил, сильніше відчувати себе жінкою. Я відзначаю собі: треба так одягатися частіше. А потім, коли я озираюся, то бачу дещо дуже дивне. Нікому не було би діла, якби я прийшла в супермаркет у банному халаті, хоча я цього й не робила ніколи. І так само ніхто ніби й не помітив мою сукню по фігурі й червону помаду. І ось у цьому вся суть того, що я намагаюся сказати цим текстом. Про це я розповіла й Ані, коли ми обговорювали її статтю. Це і моє одкровення: життя в Амстердамі вбиває у мені жінку. Я не просто втрачаю здатність елегантно вдягатися й поводитись, я відчуваю, ніби стаю невидимкою. Я не шукаю партнера, у мене він є. Тож мене не цікавить флірт із чоловіками. Однак мені би хотілося знати, що мене помічають. Я бачу вас, ви бачите мене. Ось і все. Але в Амстердамі цього не буде. У світі для цього є інші місця.

«Ми живемо в романтичному місті, але романтики тут ніде не видно», – сказала я тому ж колезі-голландцю, який спитав, чи не йду я на вечірку, коли прийшла в офіс у тій сукні. Ми разом із колегами декілька місяців тому були на прощальній вечері в ресторані в торговельному комплексі «9 стрітс». Того вечора я йшла туди через мости, і світло вуличних ліхтарів відбивалося в неспокійній воді каналів. Мені знову перехопило подих від краси цього міста – тієї ж краси, що тримала мене тут усі ці роки. Амстердам виглядав таким романтичним, однак чогось на цій картині явно не вистачало. Де всі закохані? Де романтика? Колеги-експати за тим столом погодились із моїми словами. Колега-голландець кивнув. «Це страх відмови», – сказав він. «Голландкам не подобається, коли їх турбують». Нічого нового. «Але ти, – сказав він, дивлячись на мене. – Думаю, тобі подобається, коли тебе зваблюють». Ми посміялися, потім нам принесли десерт.

Мій колега мав рацію. Мені дійсно подобається, коли мене зваблюють. Але суть не в цьому. Що мені справді подобається, то це коли мене бачать. Незалежно від того, в що я вдягнута, і незалежно від користі, яку я приношу або не приношу. Не можна в усьому просто вести справи. Так, вибір змінити стиль на більш елегантний і жіночний, як у моєї сусідки-італійки, має бути тільки мій, навіть якщо я живу в місті, якому взагалі немає до цього діла. Але гадаю, що нам усім варто час від часу озиратися довкола й дивитися на перехожих, в першу чергу, щоби натякнути: ми їх бачимо.

Ті чоловіки, які добре поводяться, коли Ана їде на велосипеді у міні-спідниці – вони взагалі бачать її? Вони відчувають ту прекрасну енергію, що вона собою несе? У мене є сумніви.

Оригінал тексту: Andra Stefan, amsterdamming.com

Переклад Настя Настюшкина

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!