Як це – переїхати у село

від | Сер 30, 2016 | Дівчина говорить

Голова громадської організації “Студена”, активістка Настя Мельниченко розповідає про своє рішення переїхати у віддалене село і чому не варто “махати рукою” на українські села.

Як це – переїхати у село, The Devochki

Хоч я і киянка, але мене ніколи не надихав Київ. Ну, може, хіба давно, коли ще була мала, і центр не розрісся. Зараз я мешкаю не в центрі, а на окраїні столиці, і кожен день обернувся на суцільний стрес: добирання у транспорті, натовпи, постійна гонитва за чимось.

Я давно мріяла про землю і село. Мені снилося, як саджу сад. Тому вже багато років приглядаюся до варіантів перебратися в село. І от, здається, цьогоріч це починає здійснюватися.

До села у мене були такі вимоги: майже безлюдне, хата на березі водойми, відособлена від людей, і бажано дві разом. Аби ми могли жити по сусідству з партнером за проектом. І от ми їхали дивитися хату в селі Хитці, коли раптом на гугл-мапі виринули Хрулі. Я зрозуміла, що з таким неймінгом проект приречений на успіх. Тому ми з другом одразу ж кинулися дивитися це село. Так тут і лишилися. 

Як це – переїхати у село, The Devochki

Хрулі-на-Сулі

Я цілеспрямовано вибирала дуже глухе село, тому у Хрулях взагалі нічого немає. Лише маршрутка тричі на тиждень вивозить до райцентру. Чого бракує найгостріше? Однодумців і цигарок. Ми поки лише почали, тож у Хрулях інших переселенців нема. Зате є в Христанівці – селі через річку. Їхня близькість надихає і заспокоює. А цигарок нема, бо немає магазину. У сусідніх селах магазини не мають ліцензії на продаж.

Коли мене питають про складнощі придбання хати у селі, завжди кажу лише одне: нема документів. Тобто здійснити традиційний акт купівлі-продажу практично неможливо. Але тут діє звичаєве право, тож коли «усі знають», що ти власник, то ти таки власник. Але ми «городські», і таки робимо документи на хату «з нуля». Це дуже тривалий процес, займає до 2 років.

Я є головою громадської організації, тож не прив’язана до графіку і місця. Працюю частково з села, частково з міста. Але робота вимагає частих відряджень. Тож я багато часу проводжу у Краматорську та Києві.

Білашка і Восьмемарта

Маю дві кози, десяток курей, два кота і собаку. На той рік плануємо завести овець – бо це антуражно, і в’єтнамських свиней – бо їх легко доглядати. Ну і третю козу хочу. Бо цих двох я брала за характер, а не за удої, тож нині молока не вистачає на всіх.

Як це – переїхати у село, The Devochki      Як це – переїхати у село, The Devochki

У селі розумієш, що “зима близько” і варто готуватися заздалегідь. Сьогодні підмазали трубу в печі, замовила козам 60 тюків сіна і домовилася про кормовий буряк. Стала в чергу до пічника, аби полагодив грубу, і буду замовляти дрова. Найбільше наді мною фінансово тяжіє необхідність утеплювати вікна, скоріш за все, ставитиму склопакети.

Людей у Хрулях лишилося мало. На все село – буквально четверо дітей. Але люди унікальні. Є пані Христина, яка переїхала з Закарпаття і збудувала в Хрулях капличку та поставила хреста. Є Богатир, який вивчає історію села і зробив красиву вивіску на в’їзді. Тут постійних хат буквально 15 і ще до десятка «дачників».

Люди реагують скептично: не вірять, що ми лишимося на зиму. Але дуже допомагають: порадами, харчами, контактами. Докладають зусиль, аби ми обжилися. Та ми поки й не дуже висовуємося, знаючи про досвід попередників. Завтра приведу волонтера лагодити електрику в клубі. Як відремонтуємо клуб – так і почнемо двіжувати!

Як це – переїхати у село, The Devochki

Після переїзду у Хрулі почала шукати майстрів-ремісників (човнярів, наприклад), хотілося б влаштувати повноцінні курси. Зараз зникає уміння робити щось своїми руками. Для мене звести піч чи змайструвати човен – це щось неймовірне! Дуже мало лишилося людей, які уміють це. Я б дуже хотіла, аби ремесло не вмерло. Зараз, за останні роки, активісти зберегли велику частку фольклору, перейняли уміння співати. Зберегли і відродили мистецтво вишивки. Мені здається, що наші ремесла – це частина нашої ідентичності, та культурна спадщина, яка не має бути забута. Наступного літа планую зайнятися проектами для сільської громади.

Як це – переїхати у село, The Devochki Як це – переїхати у село, The Devochki

Із розростанням міст люди починають тужити за справжнім. Із суцільною інтернетизацією у нас не працює більшість органів чуттів. Ми лише читаємо про враження. Село ж вмикає нюх, дотик, дає нові знання – дуже об’ємні і багаті. Людина згадує, що таке залежність від природи, від річного циклу. Бачить, як посаджена в землю насінина проростає і дає плід, як курочка зносить яєчко. Це все – справжнє. І ми тужимо за ним.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!