Хочешь знать, как я живу: Винница

від | Лип 22, 2016 | Дівчина говорить, Подорожі

Как это – жить в Виннице: читайте в проекте The Devochki о девочках, которые обитают в разных частях нашей прекрасной страны.

Марина Присняк, 31 год.  Таня Петрова, 20 лет

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Марина Прісняк: У Вінниці я почала жити ще за п’ять років до свого народження, коли тато з мамою переїхали до міста навчатись у Політеху. Познайомились, закохались один в одного і в місто, і ту шалену любов та повагу передали мені, певно, генетично. Тому я в Вінниці. Люблю її, розвиваю. Я тут створила свою сім’ю, народила доньку, завела собаку, разом із подругою відкрила журнал про жінок та корисні амбіції. І Вінницю.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Таня Петрова: Вінниця – дуже чиста і має мудро продуману транспортну розв’язку. Я люблю Вінницю, тому що вона невелика і тут є, де погуляти пішки. Живу тут все життя.

Робота

Марина Прісняк: Я закінчила Вінницький національний політехнічний університет за спеціальністю у сфері енергетики, та працюю маркетологом і засновником/редактором журналів “Амбітна Пані” та про корисне дитяче дозвілля “ДІйТИ”. За покликанням я – тепла фея та біла сойка, як каже Олена Павлова, громадський діяч та ініціатор відновлення Подільської кухні.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Я люблю творчі проекти, теплі, добрі, соціальні і геть інші, ніж ті, що бачило місто. Хоча й місто бачило багато, адже тут живуть творчі люди, є велика кількість міжнародних ІТ-компаній, колл-центри, громадські організації та фонди, які творять надзвичайні проекти, жіночий клуб, хаби для розвитку та спілкування, місцеві компанії виробники, яких знають далеко за межами міста. У Вінниці навіть є школа чемних дівчат.

Таня Петрова: Я – вінницький фотограф. Зараз навчаюсь у львівському університеті ім.Франка. Є співзасновницею та художнім редактором журналу “Амбітна пані” та дитячого “ДІйТИ”, маю власну фотоагенцію PETROVa NEW LOOK.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Моя робота полягає в тому, щоб уважно спостерігати за усім, що відбувається навколо. А потім ділитись цим на фото. Ось готуємо фотовиставку. Має бути досить концептуально. Тому приїздіть до Вінниці в серпні).

Про місто

Марина Прісняк: Для мене Вінниця – це люди і сонце. Люблю брати великий стакан кави, вінницькі кренделі і гуляти з донею містом: Соборною, повз галерею “Інтершик” до художньої школи, колишньою Першотравневою (нині Магістратська) вздовж старих будинків із красивою архітектурою до панорами, на якій, як на долоні, тихо видніється Вінниця. Солодка, фонтанна, сконденсована, з синіми трамваями, трохи стомлена від сонця та перехожих, які приходять на неї дивитись, та все-одно щаслива.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

А ще я люблю запитувати про Вінницю у матеріалах, які готуємо для журналу. Так, Олександр Шемет, відомий світу як Український Дід Мороз, колись сказав: “У Вінниці я люблю бувати всюди. В центрі є місця, якими завжди хочеться похвалитися перед іншими. У Вінниці красиво прогулятись по Єрусалимці, а в кафе “Заваркін” варто послухати хор часу і випити чаю.. Я живу на Кореї, то є двоповерхова Вінниця: наше Старе місто та Корея. Там моє серце.

Найщиріші мої відчуття – це коли поїзд, в якому я їду з подорожі, проїжджає через Буг. От коли він застукав, то починає стукати серце мого міста. Я тут можу хворіти, бути щасливим і творчим”.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

“Вінниця для мене – це одна суцільна сонячна пляма. Мені тоді дуже сподобався Буг. Я виросла на Дністрі, він має кам’янисті береги, це все-таки скелі. А Буг взагалі інший. Сама річка ширша, має м’якіші береги. Оце все дало інші відчуття річки. І мені дуже сподобалось, що вона протікає через місто і цим змінює відчуття міста як такого”, – якось ділилась почуттями і Вінницею зі мною Ірина Вікирчак, засновниця Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo», який проходив в місті над Бугом.

Таня Петрова: Я живу на Електромережі (то такий мікрорайон). У нас поруч є гарний парк ім. Дружби Народів та Вишенське озеро. Тут з друзями ми любимо пити чай, найбільше – взимку. А ще в Вінниці є дуже багато піцерій, а тому їсти піцу на вулиці – особливе задоволення (часом відчуваєш себе, як в Італії).

Куди сходити

Випити кави: однозначно StarVin. Розташований у самому серці міста, має простий інтер’єр і смачну каву.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Попоїсти: ресторан Churchill-inn. Люблю, бо має маленькі столики, одягнені в накрохмалені білі скатертини, які поважно стоять на своїх місцях і не люблять, аби їх совали. Колись тут з Ларисою Денисенко готувала інтерв’ю, і про ресторан вона сказала наступне: “Кудись вирує дорога, кудись їдуть машини, швидкісна гора, там живе тихе життя маленьких будиночків, які до ресторану, здається, жодного стосунку не мають. Невеличкий клаптик міста зшитий різними історіями: траса абсолютно урбаністична, тут раптом з’являються пасторальні будиночки, які живуть тихим своїм життям, тому ресторан дуже містичний через те все: видається, що тут може відбуватись щось дуже цікаве”.

Щось незвичне: загляньте до “Солодкої мрії” (місцевий виробник) за зефіром та шоколадними варениками з вишнями.

Хочешь знать, как я живу: Винница, The Devochki

Роздивитись: масштабні мурали на стінах центральних вулиць міста.

Повезти додому: вінницький хрін та сало (ліпше купувати у павільйоні на центральному ринку).

Дивитись місто краще всього з Олександром Федоришином: він, нам здається, глибше всіх знає місто, його історію, містику і романтику.

Мінуси

Марина Прісняк: У Вінниці мені не вистачає моря. Це, певно, єдиний недолік. Тому, час від часу, до моря їжджу сама. І повертаюсь у Вінницю: натхненна, вдоволена, знову закохана.

А ще хотіла би, щоб проводились потужні маркети, типу “Всі.Свої” та гастрономічні фестивалі. Але, вірю, все ще буде – треба трішки часу.

Таня Петрова: Зараз у нас перекрита площа Гагаріна біля центрального парку, бо там впродовж літа ремонтують трамвайну колію. А тому ми маємо певні незручності, і мене то дуже дратує.

Приїздіть до Вінниці, а ми вас зустрінемо і покажемо місто нашими очима, смаками, дотиками, відчуттями.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте The Devochki — від 50 гривень. Дякуємо!